Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

Присутність Петри неабияк вихолодила й витверезила нас. Про продовження, нехай у спальні, не могло бути й мови. Тільки-но Тоні збагнув, що вона тут, одразу ж зціпив зуби, а на його щоках окреслились жовна.

Нібито його сестра приїхала в родинне гніздечко переглядати варіанти весільного декору у тиші і спокої. Та всі ми розуміли, вона прагнула дізнатись, що саме тут коїться без неї і чи, бува, батько з сином не переділили ресторани за її спиною.

Голодна й невдоволена тим, що їм вдалося одною своєю присутністю спаскудити такий чудовий, майже бездоганний — що поряд з Соретті трапляється рідко — день, я вдало уникала її й недоумка Бартолом’ю, бо ми з Тоні звісно не стали втікати до міста, принаймні, поки не пересвідчимось, що той дует холоднокровних тварюк також поїхав.

Я починала розуміти, якими нестерпними раніше були вихідні й свята в родині Соретті. Дідько! В повітрі ніби усюди висіли ножі, й на будь-якому кроці чи слові існував ризик напоротись на них.

Я свій здибала, коли прямувала з їдальні до саду. Джаспер чатував на мене саме тут, біля дверей, і я збиралась зігнорувати його, коли він бляха розтулив рота:

— Скажи-но, Елізабет, що він готує?
— Вибач, що? — від такого нахабства я й справді спинилась. І презирливо витріщилась на колишнього боса. Інакше дивитись на нього просто неможливо.

— Цей покидьок точно планує зірвати весілля. Інакше він розчарував би мене. Ти маєш нагоду непогано підзаробити на нові труси, якщо розповіси, що саме він готує, — пояснив він.

Я демонстративно вийняла телефон з кишені шортів й, не знімаючи блокування, вдивилась в темний дисплей як у люстерко, викликавши в Джаспера спантеличення.

— Перевіряю, чи з’явився в мене на лобі напис «тупа ідіотка», — пояснила я. — Може, через нього ти вирішив, що тобі пощастить…

— Дивно, бо ти все ж таки тупа ідіотка, — на комплімент від нього я і не сподівалася.

Я гмикнула. Й підійшла на два кроки ближче, одразу відчувши на собі кригу погляду Петрі, що вже сиділа за столом біля фонтану. Мабуть, вона схвалила розмову нареченого зі мною, та не розраховувала, що ми будемо теревенити так довго й з будь-яким інтересом з мого боку.

— Річ у тому, Джаспере, що я справді нічого не знаю. А якби й знала… — розсміявшись, я похитала головою. — Тоні абсолютно непередбачуваний, незрівнянний, чарівний виродок, здатний перевернути догори дном навіть пекло. І, мабуть, ти боїшся його. Якщо йому справді заманеться зірвати ваше весілля, будь певен, я потримаю його келих з вином і запасну каністру, доки він поливатиме наречену бензином, щоб спалити цю довбану відьму біля вівтаря.

Вираз обличчя Джаспера, немов я сунула йому під ніс кросівок, доверху набитий гноєм, змінився лише за вечерею.

Над столом грозовою хмарою нависла наелектризована тиша, і ніхто, навіть Джованні, не наважувався проштрикнути її ані фразою, ані, Боже збав, виделкою. Усі розуміли, тоді жахне серйозно. Тому просто мовчки попивали вино.

На жаль, крижаній курві все-таки кортіло отримати порцію неприємностей.

— Ну то що, Елізабет, сподобалася тобі наша роні? — відкинувшись на спинку стільця, стискаючи тонкими пальцями з гострим як пазурі манікюром свій келих, поцікавилася вона.

Я моментально пошкодувала, що мені ніде не траплялися курси прицільного метання столового приладдя у дратівливих стерв.

— Ну, — пересмикнула я плечима. Як відповідати? Розщедритися на похвалу? Чи додати подвійну порцію отрути до своїх слів? Це чи не перший випадок у моєму житті, коли я просто не знала, що сказати.

— Нічого дивного, з твоїм-то смаком, — вона зміряла своїм найгидливішим поглядом брата.

От погань! Перш ніж Тоні зірвався і вивалив їй на голову три мішки добірних прокльонів, я розпливлася в усмішці. Найпідступнішій у світі. Після того, як я вчора потрощила посуд, можна не надто вже прикидатися.

— Мабуть, ми з тобою своїх наречених обирали не розумом, а серцем, тому й заплющуємо очі на їхню деяку… — я виразно глипнула на Джаспера, — відсталість.

— Наречених? — верескнула Петра. — І коли ж ви встигли заручитися?

А от просто зараз, менше секунди тому.

Поряд клацнули босові зуби, коли він від здивування прикусив тонкий кришталь келиха. Бартолом’ю-п’ятий після моєї заяви просто закляк, і це було ідеальним станом для нього, найбільш безпечним для оточуючих.

А Великий Джо усього лише зацікавлено гмикнув.

— Кортить дізнатись, як це відбувається по-справжньому? Щоб потім поридати у подушку? — уїдливо перепитала я.

На щастя, Тоні отямився досить швидко, й вхопив мене за руку, хоча навряд ми цим своїм недолугим жестом переконали б хоч когось, що заручені.

Тим самим ми привернули Петрину увагу до моїх пальців. Порожніх пальців. Без жодного натяку на діамант. Чи хоч щось, що нагадувало б камінчик, з яким освідчуються.

— А каблучка? Каблучка твоя де?

Соретті пограла пальцями, демонструючи цеглину, що нагадувала шматочок льодовика в білому золоті, котрий прикрашав її підмізинний.

Ми з босом перезирнулися.

І в цю мить в розмову нарешті втрутився Джованні.

— О, це моя провина. Я віддав каблучку, що належала Вітторії, на чистку, й вчасно не забрав.

Петра недовірливо зиркнула на батька, та у брехні без ризику втратити шанс отримати спадок звинуватити його не могла.

Тому процідила крізь зуби:

— Тоді мої вітання щасливій парі.

Її тон був таким, немов вона винесла нам вирок у штаті, де дозволена страта.

— Вип’ємо за це, — пробелькотів Джаспер, перш ніж приклався до свого келиха, не очікуючи будь-якої реакції на сплеск паніки, що аж ніяк не скидався на тост.

— Я б збігав до льоху за шампанським, та боюся, ви за цей час повбиваєте одне одного, тож святкуватимемо вином, — жартівливо проспівав Великий Джо, але в його очах не було і натяку на веселощі. Він розумів, становище загострюється.

Відчувала це і я. Як, мабуть, і решта присутніх.