Читати книгу - "Темний союз, Дроянда"

Розділ 96

Алекс заїхав з Анною та допоміг їй сісти в машину. Вона насупилася, склавши руки на грудях.

— Думаєш, я не можу побути вдома сама? — буркнула вона.

Алекс посміхнувся і, не відповідаючи, натиснув на газ.

— Я просто хочу, щоб ти була поряд. І так, щоб вдома не почалася «бура», як ти це називаєш.

Анна хмикнула.

— Добре, але якщо мені стане нудно, я піду гуляти по офісу й знайду собі розвагу.

Алекс глянув на неї з хитрою усмішкою:

— О, я навіть не сумніваюся в цьому. Але спочатку познайомлю тебе з усіма, щоб вони знали, хто тут головна.

Анна гордо задерла підборіддя:

— Це і так усім давно зрозуміло.

Вони доїхали до офісу, і як тільки Анна увійшла, усі співробітники здивовано підняли голови. Вона виглядала впевнено, у зручному, але стильному вбранні, з легкою усмішкою на обличчі.

— Всім привіт! — весело сказала вона, а потім повернулася до Алекса. — Ну, де мій кабінет?

Офіс вибухнув тихим сміхом, а Алекс лише похитав головою.

— Спочатку каву, а потім — про кабінет поговоримо.

Анна зітхнула.

— Ось що значить — потрапити в руки бізнесмена…

Алекс лише підняв брову, дивлячись, як Анна рішуче розвертається на підборах і прямує до виходу з його кабінету.

— Анно, ти жартуєш? — запитав він, але вона навіть не озирнулася.

— Ні, Алекс! — кинула вона через плече. — Ти мене ігноруєш, а мені нудно. Піду шукати Мирона і Яна, з ними веселіше!

Алекс потер скроні й важко видихнув.

— О, точно буде «бура»…

Анна впевнено йшла коридором, розглядаючи навколо сучасний офіс. Декілька співробітників із цікавістю на неї поглядали, але вона не зупинялася, поки не побачила знайомі обличчя.

— Ян! Мирон! — радісно крикнула вона, підбігаючи до них.

— О, наша зірочка прийшла! — засміявся Мирон, розкривши руки для обіймів.

— Як тобі тут? — Ян підморгнув.

Анна закотила очі:

— Алекс нудний! Посадив у кабінет і працює. Ну що це таке?

Ян і Мирон переглянулися й синхронно зареготали.

— Він же директор, Анно, що ти хотіла? — пожартував Мирон.

— Того, що він мав би проводити більше часу зі мною! — склала вона руки на грудях.

Ян глибоко зітхнув:

— Анно, тобі просто потрібна місія. Давай, ми влаштуємо тобі щось цікаве!

— О, я за! — Анна аж засяяла.

— Ну все, тепер Алекс точно отримає головний біль, — усміхнувся Мирон, потираючи руки.

Анна вже була в захваті від того, що Ян і Мирон пропонують їй якусь місію, коли раптом почула позаду себе тихий, але досить глузливий голос:

— Ой, подивіться, хто тут у нас. Дружина боса, а поводиться як дитина. Невже не можеш просто сидіти тихо і не заважати працювати нормальним людям?

Анна різко обернулася. Перед нею стояла якась дівчина, одна зі співробітниць, з ледь помітною усмішкою. Інші працівники перезирнулися, але ніхто не сказав нічого.

Анна відчула, як її серце стислося. Її нижня губа затремтіла.

— Я… я просто… — прошепотіла вона, але не змогла продовжити. Вона навіть не очікувала такого ставлення.

Її очі наповнилися сльозами, і вона відвернулася, намагаючись не дати емоціям вирватися назовні. Але Ян і Мирон вже все побачили.

— ТИ ЩО СОБІ ДУМАЄШ?! — Мирон вибухнув, підходячи до дівчини. — Ти знаєш, з КИМ ти розмовляєш?

— Тобі взагалі не соромно? — Ян додав, голосно і сердито.

— Ми працюємо тут, а не в дитячому садку! — співробітниця спробувала захиститися, але її голос вже не звучав так впевнено.

— Якби не Анна, цього офісу взагалі могло б не бути! — Мирон роздратовано провів рукою по волоссю. — Ти взагалі знаєш, хто вона для Алекса?

— Вибачте, я просто… — дівчина відступила назад, явно розуміючи, що сказала зайве.

— Просто?! — Ян знову підвищив голос. — Анна зараз вагітна, їй не потрібен цей стрес!

Анна тихо схлипнула, і Ян одразу ж переключився на неї.

— Анно, не звертай уваги. Ти особлива, а деякі люди просто заздрять тобі, — його голос став м’якшим.

Він обережно взяв її за плечі і підвів ближче до себе.

— Дихай глибше, не плач, — Ян почав гладити її по спині, намагаючись заспокоїти.

— Вона права… Я тут просто зайва… — прошепотіла Анна, витираючи очі.

— НЕ СМІЙ ТАК КАЗАТИ! — Ян міцніше обійняв її.

— Ян правий, — додав Мирон, уже спокійніше. — Ти найважливіша тут, і ми тобі це доведемо.

Анна трохи заспокоїлася, але її губи все ще тремтіли.

— Добре… — прошепотіла вона.

Ян усміхнувся:

— Ну все, давай забудемо цю дурість і повернемося до нашої місії.

Мирон підморгнув:

— Ми тобі влаштуємо таке, що Алекс ще довго згадуватиме.

Анна тихо засміялася.

— О, я вже заінтригована….

Мирон вийшов з кабінету, грюкнувши дверима, і впевнено попрямував до Анджеліни. Вона якраз розмовляла з колегами, коли почула його голос:

— Пиши заяву. Ти звільнена.

Анджеліна різко обернулася, її обличчя поблідло.

— Що?.. За що? — вона спробувала зберегти спокій, але її голос зрадницьки тремтів.

— За хамство. За неповагу. За те, що ти не розумієш, з ким розмовляєш, — Мирон зітхнув, схрестив руки на грудях. — У тебе є п’ять хвилин, щоб забрати свої речі. Якщо не послухаєшся — я піду до Алекса, і тоді тобі не просто доведеться звільнитися, а ще й проблеми отримаєш.

Анджеліна стиснула зуби, зрозумівши, що сперечатися немає сенсу. Вона кинула злісний погляд, але мовчки розвернулася і почала збирати свої речі.

Мирон повернувся до Яна і Ани, яка ще трохи хвилювалася.

— Все, ми розібралися, — сказав він, підморгнувши.

— Що ти зробив? — Анна глянула на нього з підозрою.

— Просто встановив справедливість, — Ян хмикнув.

Мирон усміхнувся:

— А тепер — поїхали в кафе. Ти маєш відпочити після всього цього.

Анна спочатку вагалася, але коли хлопці завели її до кафе і вона побачила свої улюблені тістечка, її обличчя одразу засяяло.

— Ого! — вона аж плеснула в долоні від радості

Ян і Мирон з полегшенням переглянулися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍