Читати книгу - "Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів"

можна поділити на контрольовані ним, частково контрольовані і неконтрольовані. Перші, у свою чергу, можна поділити на контрольовані оперативно-розшуковими засобами під час дослідчого накопичення розвідувальної інформації і ситуації, контрольовані процесуальними засобами вже при розслідуванні. Частково контрольовані поділяються на ситуації, що піддаються частковому регулюванню засобами криміналістики, організаційно-управлінськими засобами і психологічно. Це ситуації з приблизно однаковим набором типових і нетипових ознак; останні складніші для слідства і потребують індивідуального підходу, з урахуванням можливостей слідства, на відміну від типових. Наприклад, необхідно шукати і застосовувати нетрадиційні прийоми, використовуючи рекомендації соціологів і психологів. До організаційно-управлінських засобів впливу на ситуації розслідування належать ініціювання перевірок, що може змусити організовану злочинну групу змінити лінію своєї кримінальної діяльності і, відповідно, в чомусь себе виявити, що дасть змогу надалі її контролювати. Психологічними засобами регулювання ситуацій можуть бути продумані й організовані витоки вигідної для слідства інформації у пресу, кримінальне середовище, а також використання методів рефлексивного управління та ін.

Слідчі ситуації щодо справ аналізованої категорії можна поділити на ситуації, що належать до початкового, наступного і заключного етапів розслідування.

Етапи розслідування.

На початковому і наступному етапах розслідування характер ситуації часто залежить від протидії розслідуванню окремими злочинцями і терористичною організацією загалом, а також від того, чи вдалося схилити когось із затриманих до співпраці, чи беруть участь у розслідуванні захисники та ін. Якщо злочинна діяльність перебувала під контролем оперативно-розшукових служб до початку розслідування, то найчастіше фіксуються окремі злочини, наприклад, оптова торгівля наркотичними речовинами і зброєю, вимагання коштів, незаконна торгівля зброєю тощо. Накопичується матеріал, що дає змогу захопити злочинців зненацька і здійснити інші операції.

Завданням слідчого є процесуальне закріплення оперативно-розшукової інформації і введення її в процес доказування. З огляду на особливості її одержання і можливу недостовірність її необхідно ретельно перевіряти, використовуючи оперативно-розшукові методи і дані, отримані слідчим шляхом. Маючи загальне уявлення про злочини терористичної групи, слідчі й оперативно-розшукові органи повинні намагатися за рахунок пошукових та інших методів розвивати систему одержання даних для виявлення всіх її злочинних акцій. Для цього потрібно максимально використовувати і процесуальні засоби (допит підозрюваних, свідків і потерпілих, виїмка й огляд, обшук та ін.). Оскільки розслідування тероризму зазвичай починається з одного епізоду, важливо швидко виявити всі вчинені цим формуванням злочини і його основну спрямованість.

Схилення когось із терористів до співпраці зі слідством істотно полегшує вирішення основних завдань слідства. Багато що залежить від того, яке місце ця особа посідала в ієрархії групи, наскільки вона обізнана про здійснені групою злочини, про її керівників, їхні ролі в проведенні злочинних акцій, психологічну атмосферу всередині групи. Дуже важливими є відомості про керівників організації, організаторів окремих злочинних акцій, політичні зв’язки, джерела фінансування, місця розміщення терористичних груп тощо.

Участь захисника в розслідувані з моменту оголошення підозрюваному постанови про затримання також іноді створює своєрідну слідчу ситуацію, що потребує від слідчого тактичної перебудови його діяльності. Він у певному сенсі втрачає свободу використовувати наявні докази. Терористичні групи часто утримують своїх добре оплачуваних адвокатів, що, як правило, з’являються відразу ж після затримання терориста. Адвокат, звичайно, необхідний для забезпечення в процесі демократичності і змагальності. Але, на жаль, не всі адвокати вибирають законні шляхи у своїй роботі. Дехто з них переконує затриманих відмовитися від несприятливих для них особисто чи групи показань, які вони вже дали, вживають заходів з приховування слідів і речових доказів, про які затриманий повідомив і які слідчий не встиг ще процесуально закріпити. Адвокат може «натиснути» на свідків і навіть понятих, не несучи за це відповідальності.

Слідчий повинен пристосовуватися до таких ситуацій, зокрема, максимально використовувати час до моменту допущення адвоката до справи, вдаючись до всіх тактичних прийомів розслідування “за свіжими слідами” після затримки терориста. Необхідно також правильно використовувати фактор раптовості затримання, приховуючи можливу обмеженість інформації про обсяг наявних проти нього доказів, дефіцит часу в нього для необхідних пояснень, можливість їхньої швидкої перевірки, у тому числі на місці вчинення злочину, що дає можливість закріпити наявні в матеріалах справи докази. При одержанні від підозрюваного даних, що вказують на нові можливі джерела доказів, їх необхідно швидко закріпити процесуально. Це дасть змогу впевнено працювати з ним навіть за участі адвоката.

На наступному і заключному етапах розслідування слідчі ситуації зумовлені таким: характером зібраного до цього часу фактичного матеріалу про обсяг злочинної діяльності (усієї чи тільки частини) терористичної організації, кількість й особливості функціонування; кількістю виявлених і затриманих її членів; наявністю відомостей про те, які ланки організації чи конкретні члени є найуразливішими елементами її системи; тим, чи вдалося слідству розхитати єдність основних і другорядних членів групи; наявністю реальних умов, забезпечених зібраними даними, для удару по керівництву групи з метою її знищення і наступного викриття політичних сил, що є натхненниками терору.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Антипенко В. Ф. Современный терроризм: состояние и возможности его упреждения. — К., 1998.

2. Антонян Ю. М. Терроризм. Криминологическое и уголовно-правовое исследование. — М., 1998. — С. 39-42.

3. Балтаг Д, Балан О. Понятие, причины и классификация терроризма // Міжнар. конф. “Тероризм і національна безпека України”. — К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2003. — С. 25-32.

4. Батюшкин С., Харламов С. Вакцина от “чумы” // Армейский сборник. — 2003. — № 2. — С. 5-9.

5. Белкин Р. С., Винберг А. И. Криминалистика. Общетеоретические проблемы. — М., 1973. — С. 182.

6. Бернгард А. Стратегия терроризма. — Варшава, 1978. — С. 23.

7. Біленчук П. Д, Кофанов А., В., Сулява О. Ф. Зброєзнавство: право, безпека. Правові основи обігу вогнепальної зброї. Порівняльний аналіз вітчизняного і зарубіжного законодавства: Україна, Європа, Світ: Монографія / За ред. проф. П. Д. Біленчука. — К.: Міжнар. агенція “Bee Zone”, 2004. — 464 с.

8. Босхолов С. С., Литвинов Н. Д. Проблемы нормативного регулирования борьбы с терроризмом в современной России // Актуальные проблемы борьбы с организованной преступностью. — Калининград, 1997. — С. 70.

9. Будницкий О. В. История терроризма в России в документах, биографиях и исследованиях. — Ростов н/Д, 1996. — С. 13.

10. Ведерников Н. Т. Личность обвиняемого и подсудимого (понятие, предмет и методика изучения) // Методика расследования преступлений (общие положения). — М., 1976. — С. 94-95.

11. Виденин В. И. Некоторые черты понятия классификации как средства познания в советской криминалистике: Сб. статей адъюнктов и соискателей. — М., 1973. — Вып. 1. — С. 67.

12. Власенко В. Г. Значение криминалистической классификации в предупреждении и расследовании преступлений // Проблемы социальной справедливости в