Читати книгу - "Рембо"

рису, змішаного з якимсь жахливим м’ясом. У нього був гіркий смак, і Рембо не ризикнув запитати, м’ясо якої це тварини.

У цей момент у печеру ввійшли повстанці та підняли поранених.

Що вони роблять? — здивувався Рембо.

Евакуюють своїх людей.

Але деяким пацієнтам не можна рухатися.

Знаю. Мосаад говорить: поранені все одно помруть, якщо радянські знайдуть печеру. Але він стверджує: у них є шанс уціліти, якщо їх перевезти до іншого табору.

А ти як вважаєш?

Хочеш правду? Я бачила так багато смертей, що мої почуття атрофувались. — Її руки тремтіли, коли вона прикурювала. — Думаю, мені настав час забиратися додому.

Рембо встав.

Обережніше, — попередила Мішель. — Голова не йде обертом?

Усе нормально, — збрехав Рембо.

Коли світ довкола нього перестав хитатися, він опустився біля Траутмена. Розпухле обличчя полковника нагадувало воскову маску. Рембо стежив, як піднімалися й опускалися груди Траутмена.

Він виживе?

Мішель не відповіла.

Скажи мені, які в нього шанси? Мені потрібно знати…

Зовні почулися злякані голоси.

РОЗДІЛ 9

Рембо вискочив із печери.

Повстанці бігли до своїх коней. Жінки поспішали закінчити збори. Діти відганяли від табору овець і кіз. Усі кричали.

Справа, біля краю лісистого схилу, стояла група чоловіків. Раптом вони кинулися до коней, голосно переговорюючись між собою.

Рембо метнувся до обриву. Галас людей не міг заглушити цього страшного ревіння.

Рембо зупинився на краю урвища.

Нагнувся, вдивляючись уперед.

Повітря тряслося від ревіння гвинтів. Стільки вертольотів Рембо бачив уперше в житті. Серце скажено билося. Навіть на такій великій відстані МІ-24 мали грізний вигляд. Десять. П’ятнадцять. Дорахувавши до двадцяти, Рембо збився. Вони були прямо під ним і піднімалися паралельно зі схилом гігантським клином, розходячись віялом вліво та вправо.

Вони обстежують усі ущелини й хребти, проходять над кожною галявиною та кожним кущем. Вертольоти методично прочісують кожен свій квадрат. Перевіряють усе підозріле. Розстрілюють усе, що насмілиться поворухнутися.

Рембо побачив далекі спалахи пострілів і почув тріск кулеметних черг. На схилі зметнулися стовпи пилу.

Рембо кинувся геть від схилу, туди, де був розбитий табір. Велика частина людей уже рушила в дорогу. Загін Халіда йшов в одному напрямку, Рахіма — в іншому. Мосаад віддав останні розпорядження своїм людям і скочив у сідло. Він помітив Рембо та щось крикнув, показуючи на печеру.

Рембо не зрозумів.

Муса, що він говорить?

Муса повернувся. Він ледве уловив зміст запитання. Знову заторохтіли кулемети, далеко внизу розірвалася ракета.

Він сказав вертольоти розстрілювати все підряд. Помітять печеру — пустять ракету. Якщо залишитися тут — помреш. Він хоче, щоб ти пішов з ним.

Але я не можу!

Мосаад продовжував щось кричати.

Він казати, вертольоти летять із заходу. Тепер він не може йти туди. Він іти на схід. До Пакистану. Іди з ним. Його люди тебе захистять.

Я не можу залишити полковника!

Бери його із собою.

Рембо подивився на поранених, яким афганці допомагали виходити з печери, деяких виносили на руках. Дехто з поранених міг сидіти в сідлі без сторонньої допомоги, інших доводилося саджати й підтримувати — такими вони були ослаблими.

Так Рембо підтримував Траутмена під час їхнього довгого шляху назад. До кінця полковник, незважаючи на всі зусилля Рембо, знепритомнів. Через тряску рана Траутмена запалилися й посилилася кровотеча.

«Якщо я знову посаджу його на коня, — думав Рембо, — рана відкриється. Він спливе кров’ю та помре».

Мій друг не може пересуватися верхи!

Унизу, біля підніжжя гір, продовжували ревіти вертольоти. Усе так само строчили кулемети. Вибухнула ще одна ракета.

Ми будемо вам тягарем! — сказав Рембо. — Через нас загинуть твої люди! Ідіть самі! Швидше!

Темні очі Мосаада блиснули гнівом. Він хотів заперечити, але на схилі вибухнула ще одна ракета. Мосаад ривком повернув коня, бажаючи повести людей за собою. При першій же нагоді Мосаад поверне з тропи й поведе своїх людей у гори, геть від табору та вертольотів, на схід. Люди Рахіма входили в ліс. їм залишився єдиний шлях — на північ.

На галявині стало незвично тихо. Але відразу цвіркнули кулемети, торохнули гармати. Рембо кинувся назад до Мішель, яка вийшла з печери.

Тобі не можна тут залишатися. Візьми мого коня. Ти ще встигнеш наздогнати Мосаада.

Я не покину свого єдиного пацієнта.

Ти і так зробила дуже багато. Я проходив медичну підготовку й сам зможу про нього подбати.

А хто подбає про тебе, якщо тебе поранять? Ти ж не зможеш відстрілюватися й одночасно стежити за своїм другом. Я залишаюся.

Але…

Я не покину пацієнта! — Її погляд став холодним. Вона була налаштована досить рішуче. — Я не хочу, як боягуз, утікати з Афганістану!

Повітря тряслося від гулу вертольотів. Гармати тепер палили неспинно.

Мосаад мав рацію, вертольоти стріляти по всьому підозрілому, — сказав Муса.

Рембо оглянувся. Трава на галявині була прим’ята. І хоча сліди багать були ліквідовані, бруд і камені виглядали підозріло.

Мосаад мав рацію ще й у тім, що коли вони помітять печеру, то запідозрять, що там хто-небудь ховається, і обов’язково випустять по ній ракету.

Що ж у такому разі нам робити? Ховатися в лісі? — запитав Муса. — Нас небагато, і вони можуть нас не помітити.

У нас закінчується продовольство. Так що все одно доведеться йти звідси. Якщо їхня каральна експедиція буде проходити по повному сценарію (а вертольоти — кращий тому доказ), тут от-от з’являться солдати.

Такими розлюченими я їх ще не бачив, — зазначив Муса.

Так… Я, схоже, здорово їм насолив, — у голосі Рембо не було навіть натяку на торжество.

Отже, що будемо робити?

Йти.

Але ти сказати повстанцям, що ми залишатися, — здивувався Муса.

Я говорив це до появи вертольотів.

— Але ж ти просити Мосаада залишити нас тут уже після того, як вони з’явилися.

Це через полковника. Він стік би кров’ю та помер, якби ми повезли його на конях. Ми б затримали рух загону Мосаада, і його люди могли б загинути. От чому я попросив Мішель піти з ними. От чому я знову прошу тебе, Мусо, поки не пізно, наздожени їх!

І кинути тебе й твого друга? — запитала Мішель. — А що ти збираєшся робити? Як ти будеш його транспортувати?

Я вже придумав. Зараз ніколи пояснювати.

Рембо витяг ніж і кинувся до дерев.

Я без тебе не піду! — наполегливо повторював Муса.

Я тебе теж не кину! — відгукнулася Мішель.

Тоді готуйте полковника до дороги! — крикнув на ходу Рембо. — І пам’ятайте: я вас попередив! Поспішай, Мусо! Мені буде потрібна твоя допомога!

РОЗДІЛ 10

Рембо рубав ножем