Читати книгу - "«Ілюстрована Історія України»"

на Ладозькім каналї, в 1722 р. так описував сю козацьку біду в доношенії своїм росийськоаду сенатови: „При Ладозї у канальної роботи многеє число козаків хорих і померших знаходить ся, і що раз то більше умножають ся тяжкі хороби—найбільше вкорінила ся горячка і опух ніг, і мруть з того, одначе приставні офіцери, не вважаючи на таку нужду бідних козаків, за повелїннєм господина бригадіра Леонтиєва без жадного бачення немилостиво бють при роботї палками, — хоч і так вони її не тільки в день і в ночи, а навіть і в днї недїльні і празничні одправляють—без спочинку до неї приганяють. Бою ся я отже, щоб козаків тут не погубити як торік—що їх хіба третя частина в минулім році до дому вернула ся, тому поперджаю сенат сим покірнїйшим моїм писаннємі рабсько прошу: благоволіть не допустити моєї команди погинути до кінця при канальній роботї і аби не була переведена на иньші місця для зачинання иньшої роботи—сам Бог видить, нема ким її робити, бо всі козаки в силі своїй дуже ослабіли і ледви живі,—але щоб пустили їх до дому принаймні в первих числах септемврия, не заводячи в глубоку осінь, до роскиса і плюскоти".

В народнїх піснях теж зістали ся ще, хоч слабі спомини сих канальних робіт. Орлик, пізнїйше пригадуючи Запорозцям сю біду, толкував їм, що се „Москва" умисно хотїла військо козацьке вигубити і для того „по кількадесят тисячей козаків указами своїми спровадивши, одних тяжкими і незвичайними роботами помордували, других голодом поморили, а иньших борошном гнилим отрухлим з ящурками і з вапном помішаним потруїли"…

Умисно не умисно, але страшенно тяжко лягало се на Україну. Та ніхто не осміляв ся підняти голос против волї грізного царя. Нїхто не був певний нї свого житя, нї тим меньше—свого уряду.

Цар Петро не вдоволяв ся тим, що гетьманську управу підданеє під такий пильний догляд, ще і від себе вмішував ся, визначав полковників і старшин сам своєю волею, против волї і без відомосте гетьмана. Ріжні пролази за дарунки генералам та міністрам діставали собі уряди на Україні, поминаючи гетьмана, і потім і в вус собі не дули на нього. Почали далї давати українські уряди не тільки Українцям, а й Великоросиянам, Цар Петро наказав гетьману, щоб видав доньку за якого небудь великоросийського чоловіка, і коли Скоропадський, послухавши царського наказу, став питати для доньки якогось приємного цареви жениха—вказали йому на одного з царських довірених людей Петра Толстого, а потім цар, мовляв вважаючи на заслуги Скоропадського, сам від себе дав Толстому стародубське полковництво, найбільший з полків українських. Так зроблено перший початок, і потім все більше роздавано полковництва великоросийським офіцерам, комендантам (давнїйшим воєводам), так що перед смертю царя вже мало що лишило ся полковників з Українцїв.

Мішаючи ся так в управу українську в усяких справах малих і великих та чинячи тим велику замішку, цар заразом користав з кождого непорядку в гетьманській управі, щоб показувати на ті недоладности та немов для кращого порядку все більше покорочувати гетьманську та старшинську вдасть. Скоропадського він і призначив на гетьманство тому, шо він був старий, плохий недотепа і ним лекше було по своїй волї обертати. Старшина хотіла Полуботка, так цар, оповідають, не згодив ся: він, каже, занадто розумний, з його може вийти другий Мазепа. А при Скоропадськім забрали велику силу ріжні його свояки і особливо молода і гарна гетьманиха Настя, з Маркевичів родом: про неї казали, що то вона, Настя, носить булаву, а Іван (гетьман) — плахту. Зять гетьманський Чарниш, настановлений судею генеральним, завів великі непорядки, хабарництво і неправду в військовім судї. Посилаючи ся на такі непорядки в гетьманській управі, цар в 1722 р. приготовив новий удар українській автономії. При гетьманї поставлена була рада, так звана „малороссійская коллегія", з шести великоросийських старших офіцерів, з тих гарнізонів (залог), що стояли на Українї, з брігадіром Веляміновим у головах. Ся колегія мала пильнувати судів і приймати скарги на всякі суди і уряди українські—навіть на найвищий військовий суд і військову (гетьманську) канцелярію. Мала наглядати, щоб від старшини не були кривди і тісноти козакам і посполитим і за порозуміннєм з гетьманом робити против того всякі заходи. Мала стежити за гетьманською канцелярією і всякими писанями, що туди входять і звідти виходять. Мала пильнувати всяких доходів українських, приймати їх від війтів і урядників і видавати на військові та всякі иньші потреби. А про всякі непорядки мала доносити просто сенатовн.

Таке небувале розпорядженнє цар Петро в своїм указї пояснював непорядками гетьманськими, в канцелярії і в судї і в зборі доходів, і старшинськими кривдами: що у козаків і посполитих землї за бирають, в кріпацтво повертають.

311. Іван Скоропадський.

Даремно Скоропадський іменем „всїх малоросийських людей" з плачем і слїзми просив царя не вірити, оповіданням про ті непорядки, не ламати старих прав і порядків українських. Цар не послухав, а щоб народови українському з кращої сторони ті нові порядки показати, розіслав по Українї друкований указ і в нїм писав, що колегія заводить ся на те тільки, аби старшина людей не кривдила, і додав свій наказ, даний колегії, де згадувало ся про кривди старшинські.

Страшенний се був удар і гетьману і всій старшині, всїй гетьманській управі. Ясне дїло було, що справжня управа буде тепер в руках сеї колегії чи її голови, а за гетьманом з старшиною тільки порожнє імя зіставало ся. Дуже непокоїло також старшину отеє, що цар, покорочуючи її власть заразом підіймав против неї поспільство, обіцюючи суд і управу на старшинські кривди, виносив на верх справу неправедно захоплених земель і незаконно закріпощених людей та показував стежку до нової колегії з усякими скаргами в сих справах.

99. Перше скасованнє Гетьманства. Полуботок

Скоропадський так був вражений тим, що захворів і вмер. Але його смерть дала цареви нагоду тільки до нового удару: він постановив зовсім скасувати гетьманщину. Одержавши відомість про смерть Скоропадського, він поручив заступати гетьмана полковникови Полуботкови з генеральною старшиною і в усїх справах радити ся з Веляміновим. Разом з тим Україну з-під міністерства чи колегії (як тодї називали) заграничних справ, через котру гетьмани досї мали зносини з царським правительством, велїв перевести в завідуваннє сенату, зарівно з звичайними провінціями Росії. Коли ж старшина прислала до нього своїх послів, просячи дозволу вибрати нового гетьмана на місце Скоропадського, то дуже довго на се не давано відповіли, а як старшина нагадувала, то літом 1723 р.