Читати книгу - "Золотий маг. Книга 1. Зерно"

за ними нікому. Ось доводиться мені, старій, самій на вихідних все робити. Але нічого. Мені тільки в радість.

— Все. Я тут все полив — відзвітував учень про виконану роботу.

— От і добре. Подайте мені руку. Підемо сусідню клумбу трохи впорядкуємо. Ви не поспішаєте, Ніку?

— Та ні. Мені дуже приємно допомогти вам. Я ось йшов сюди і думав, що за останній тиждень тільки один раз виходив на повітря. Так незабаром у сліпого крота перетворюся. А тут така краса. Тому кажіть, що робити. Буду допомагати.

— Ну що ж. Он там біля стіни стоїть бочка з теплою водою. Набирайте і поливайте. А я буду підрізати. А ви мені поки розкажіть, що ви робите у Школі. Ви, напевно, новий викладач? Я вас раніше тут не бачила, — запитала Ківа.

— Як це не смішно, але я не викладач, а навпаки — учень. Ось так вийшло, що в такому далеко не юнацькому віці потрапив у Школу.

— А, так-так. Я щось чула. Говорили викладачі, що дивний учень з’явився в цьому році. Ну, ось ми й познайомилися. Хоча, напевно, це і так би сталося на наступному тижні. У вас, перволітків, буде тиждень випробувань на види магії. Тому скоро через пару днів будеш проходити у мене перевірку.

— Боюся, що це буде даремне марнування часу. Я вже знаю, що не маю жодних схильностей до магії Рослин, — відказав Нік із сумом. Йому завжди подобалося возитися з квітами і рослинами. Всі дивувалися, коли бачили його зелені насадження у нього в квартирі та на роботі. Ще в дитинстві бабуся завжди йому казала, що у нього легка рука до посадки й змушувала висаджувати овочі на городі.

— І хто ж тобі сказав, що в тебе немає такого дару? — здивувалася Ківа.

— Так, довелося мені якось пройти це випробування. Результат негативний.

— Коли це ти встиг, хто його проводив? Ніхто тут не може цього робити, окрім мене, — обурилася Магістр Золд.

— Вибачте. Так вийшло. Одна магеса не стримала цікавість і провела випробування, — посміхнувся Нік, згадавши Ліну. — Я вже цю клумбу закінчив поливати. Що мені далі робити?

— Дивися, як у нас все добре виходить. Давай ще одну зробимо, а потім відпочинемо трохи, — сказала Ківа. — Але ти тему не міняй. Так хто посмів провести випробування?

— Мені б не хотілося накликати ваш гнів на неї, — спробував ухилитися від відповіді учень. Навіть поспішив за новою порцією води, щоб дати Магістру забути тему.

— Ніку, я хоч і добра стара, але не люблю, коли через мою голову стрибають. Тому признавайся, а то доведеться розповісти Магістрові Хегану, — почала злитися Ківа.

— Для нього це не буде новиною, — поспішив заспокоїти Магістра Нік. — Я ще раз хочу сказати, що ми не хотіли порушувати ніякі правила. Просто, коли я проходив випробування, ще не знав, чи поїду взагалі навчатися в Школу. Я дуже цього не хотів.

— Як можна не хотіти навчатися в Школі, якщо є Зерно? — здивувалася Ківа. — та всі мріють сюди потрапити. У тебе ж є Зерно?

— Так, є. Ну, ось так склалося, що я особливо не горів бажанням сюди їхати. Але прийшлося, — зізнався учень.

— Так. Ти знову намагаєшся ухилитися від відповіді. Хто проводив випробування? — не вгамовувалася Золд.

— Це була Ліна Срібна Дракониця, — вже не зміг ухилитися від відповіді Нік.

— Ліна. Так. Це, напевно, єдиний маг, якому це дозволено. Я чула, що вона знайшлася. Ми її давно вважали померлою. Їй напевно вже за 150. Ми знали колись один одного добре. Правда, вони з Целмаліт були великими подружками. Це чудово, що вона жива, але погано, що в тебе немає дару до магії Рослин. Ліна не помиляється. А де вона зараз живе? Може, до неї у гості навідатися?

— На жаль, я не можу вам сказати, де вона живе. Вона не хоче повертатися до магічного життя. Але якщо хочете, передам їй від вас привіт або лист.

— Шкода, що не побачимося. Так багато часу пройшло. Вона, напевно, вже й не згадає мене. Але ти мені скажеш, коли будеш до неї їхати? Я напишу листа. Дивись, так за розмовами який великий шмат роботи зробили. Давай підемо відпочинемо трохи.

Вони відклали інструменти та пішли до найближчої альтанки, щоб перепочити у тіні. Коли вони підійшли ближче, Нік побачив, якою незвичайною була ця альтанка. Стіни утворювали тісно сплетені стовбури дерев, а дахом була суцільна їх крона.

— Яка незвичайна альтанка, — здивувався Нік. — А коли холодно і дерева скидають листя, що тоді служить дахом та захистом від дощу?

— Ніку, це ж кафедра магії Рослин. Ці дерева не скидають листя, навіть в холоди, а просто міняють його на морозостійке. Тому можеш завжди приходити в гості, поговорити на природі, — сказала Ківа і з гордістю погладила найближчий стовбур дерева. Той нібито зрозумів, хто його гладить, хитнувся та радісно зашумів листям.

— Сідай відпочинь. Хочеш, можеш перекусити. Он стоїть цілий кошик фруктів, — запропонувала Магістр.

— Спасибі. Треба буде до вас якось зайти, щоб познайомитися з рослинами ближче. А то я приїхав здалеку і зовсім не розбираюся в тутешніх фруктах, овочах, рослинах та деревах, — сказав Нік і почав перебирати фрукти з кошика. Він шукав хоч якісь схожі на земні.

— У тебе будуть заняття з мого предмета. Через те, що схильності до нього у тебе немає, я розповім тобі про все, що тобі буде цікаво. Ти не соромся.