Читати книгу - "20 000 льє під водою"

що в тисяча вісімсот двадцятому році саме в оцих південних морях кит кинувся на «Ессекс» і почав штовхати його задом наперед зі швидкістю чотирьох метрів на секунду. Судно зачерпнуло воду кормою і затонуло майже в ту ж хвилину!

Нед лукаво подивився на мене.

— А от одного разу кит так лупив по мені хвостом, — сказав він, — тобто не по мені, а по моїй шлюпці, — що нас із товаришами підкинуло в повітря десь так метрів на шість! Що й казати, проти кита пана професора мій просто китеня!

— А що, кити довго живуть? — запитав Консель.

— По тисячі років, — відповів канадець водиомить.

— Звідки ви це знаєте, Неде?

— Хтозна, так кажуть.

— А чому так кажуть?

— Бо знають.

— Ні, Неде! Не знають, а тільки припускають. А свої припущення будують на тій підставі, що в перший період розвитку китобійного промислу, років чотириста тому, поріддя китів було значно більше за нинішнє. Звідси зробили досить логічний висновок, що нинішні кити перебувають ще в стадії росту. Тому Бюффон і сказав, що ці китоподібні можуть і повинні жити по тисячі років. Ви зрозуміли?

Нед Ленд не чув мене. Утім, він і не слухав! Кит підходив усе ближче і ближче.

Нед пожирав його очима.

— Еге-ге! Кит, і не один! Десять, двадцять, та їх тут ціле стадо! І оце сидіти склавши руки? Чорт, а у мене і руки й ноги зв’язані!

— Послухайте, друже Нед, — сказав Консель, — а чого ви не попрохаєте у капітана Немо дозволу пополювати?..

Консель ще не закінчив фрази, а канадець уже кинувся до трапа і зііик у люці.

За кілька хвилин він повернувся разом із капітаном. Якийсь час капітан Немо дивився на китів, що пустували десь за милю від «Наутілуса».

— Південні кити, — сказав він. — Багата пожива для цілої флотилії китобоїв!

— А чи не дозволите, капітане, — запитав канадець, — пополювати на них? Адже рука скоро відвикне метати гарпун!

— Навіщо даремно винищувати тварин? — відповів капітан Немо. — Китовий жир нам не потрібний.

— Одначе, капітане, — заперечив канадець, — у Червоному морі ви дозволили нам полювати на тюленя!

— Це інша річ! Екіпаж тоді мав потребу у свіжому м’ясі. А тут буде убивство заради убивства. Людина часто привласнює це право, я це знаю! Але я не визнаю подібного варварського ставлення до тварин. По-хижацькому винищуючи південного кита, простодушну, нешкідливу, добру тварину, ваші товариші по ремеслу, Неде Ленде, роблять справу, гідну осуду. Вибивши китів у Баффіновій затоці, вони незабаром зовсім винищать весь клас цих корисних тварин. Отож полишимо у спокої нещасних китів! І без вас у них багато своїх ворогів: кашалоти, меч-риба, пила-риба!

Можна собі уявити, з якою фізіономією канадець вислухував ці докори капітана Немо! Читати нотації мисливцю — значить, пускати слова на вітер. Нед Ленд в усі очі витріщався на капітана, зовсім не розуміючи, очевидно, що той хоче сказати. Та, природно, капітан мав рацію. Варварське винищування цього виду тварин призведе до того, що незабаром не залишиться жодного кита в океані.

Нед Ленд, насвистуючи «Янкі-Дудль»[60], заклав руки до кишень і повернувся до нас спиною.

Тим часом капітан Немо, спостерігаючи за низкою китів, говорив мені:

— Я був правий, сказавши, що в кита і крім людини досить ворогів у своєму середовищі. От зараз, на наших очах, цій низці китів доведеться мати справу із небезпечним супротивником. Ви завважили, пане Аронаксе, що за вісім миль під вітром рухаються чорні крапки?

— Завважив, капітане.

— Це кашалоти, страшні тварини! Я зустрічав цілі стада кашалотів, від двохсот до трьохсот особин! Ось оцих кашалотів, хижих, шкідливих тварин, слід винищувати.

При останніх словах капітана канадець жваво обернувся.

— Що ж, можливості ще є, капітане, — сказав я; — і в інтересах китів…

— Навіщо піддавати себе небезпеці, пане професоре? «Наутілус» і сам розжене кашалотів. Його сталевий таран не поступиться, гадаю, гарпуну Неда Ленда.

Канадець зневажливо знизав плечима, ніби говорячи: «Бити кашалотів судновим тараном! Де це чувано?»

— Заждіть, пане Аронаксе, — сказав капітан Немо. — Ми вам покажемо полювання, якого ви ще не бачили. Ніяких жалощів до цих кровожерливих тварюк! У них тільки і є, що пащека та зуби!

Пащека та зуби! Краще й не можна було описати великоголового кашалота гігантських розмірів, близько двадцяти п’яти метрів у довжину! Величезна голова китоподібного займала близько третини усього його тіла. На відміну від беззубих китів, у яких верхня щелепа замість зубів має рогові пластини, так званий «китовий вус», у кашалота з підзагону зубастих китів у нижній щелепі є двадцять п’ять великих загострених ікол, завдовжки двадцять сантиметрів і вагою по два фунти кожен. У заглибленнях кісток гігантського черепа знаходиться об’ємиста порожнина, розділена на дві камери перегородкою і наповнена