Читати книгу - "Тарзан та його звірі. Тарзанів син"

Чорношкірий хлопець, якого Мальбін залишив чекати на галявині, доки він не повернеться, просидів біля дерева з годину, коли раптово почув у себе за спиною пирхання лева. Переляканий у смерть, хлопець швидко виліз на дерево, а за хвилину на галявину вийшов король звірів і підійшов до тіла сарни, яке хлопець щойно завважив.

Звір їв, аж поки зійшло сонце, а чорношкірий, боячись заснути, тремтів на дереві й гадав, що б то могло трапитися з його господарем та двома кіньми. Він служив у Мальбіна близько року і добре знав жорстокий характер білого. Попередній досвід підказував, що його просто кинуто напризволяще. Як і решта Мальбінових слуг, хлопець ненавидів свого господаря. Лише страх змушував його далі служити білому. Певність, що його просто кинули, міцніла і. дедалі дужче розпалювала ненависть до пана.

Коли зійшло сонце, лев пішов у джунглі. Чорношкірий зліз із дерева й почав пробиратися назад до табору. В його затурканій свідомості народжувались тисячі способів помсти, які він ніколи не мав відваги здійснити, якби випала нагода і він опинився віч-на-віч з представником вищої раси.

Кілометра через півтора він натрапив на сліди двох коней, які зліва направо перетинали його шлях. В очах чорношкірого блиснув лукавий вираз. Він засміявся й ляснув себе долонею по стегнах.

Негри — невтомні пліткарі, що, зрештою, свідчить ні про що інше, як про приналежність до людського роду. Мальбінові люди не були винятком з правила, а що за десять років бували з ним у різних ситуаціях, то не було чогось такого в африканському житті Мальбіна, чого б вони не знали безпосередньо або з розповідей інших.

Отже, знаючи свого пана з багатьох минулих справ і знаючи також дещо про змову Мальбіна та Бейнса, знаючи, що частина Мальбінової залоги стоїть табором на березі великої річки ген на заході, хлопцеві неважко було скласти два та два й отримати відповідь — чотири, себто що їхній пан піддурив іншого білого і повіз його жінку в західний табір, лишаючи першого на поталу Великому Бвані, якого всі боялися. Хлопець знову весело вишкірився й зареготав. Потім подався на північ; а згодом побіг підтюпцем, що значно скорочувало дорогу.

Пан Морісон провів у таборі шведа безсонну ніч, повну сумнівів і страхів. Він заснув лише перед ранком, украй знеможений. Незабаром його розбудив провідник і сказав, що вони невдовзі повинні вирушити на північ. Бейнс утягнув голову в плечі. Він хотів чекати «Гансона» і Меріем. Провідник переконував, що чекати дуже небезпечно. Чолов’яга знав плани свого господаря і розумів, що той чимось насолив Великому Бвані, а в такому разі, якщо вони якнайшвидше не опиняться за межами володінь Великого Бвани, усім доведеться непереливки. Бейнс сполошився.

А що, коли Великий Бвана, як його називає провідник, схопив Гансона? Що, коли він вивідав правду і вже йде сюди, щоб наздогнати й покарати його? Бейнс багато чув про те, які засоби покарання вживає його колишній господар супроти злочинців усіх гатунків, порушників закону чи звичаю цієї маленької країни, що перебуває поза межами цивілізації. В цих диких теренах не було закону, законом тут був Великий Бвана, що вершив суд і був правосуддям для всіх. Казали, що він карав на горло білих, котрі зазіхали на тубільних дівчат.

Бейнс здригнувся, пригадуючи все це і уявляючи, що може зробити господар з людиною, яка мала лихі наміри стосовно його юної білої приймачки. Він уявив і зірвався на ноги.

— Так! — вигукнув він нервово. — Ми повинні негайно забратися звідси. Ви знаєте шлях на північ?

Провідник знав, і «сафарі» негайно вирушили в дорогу.

Опівдні втомлений, лискучий від поту, бігун наздогнав маленький загін. Друзі зустріли його радісними вигуками, і він розповів, що трапилось, і висловив припущення стосовно поведінки і дій їхнього господаря. Таким чином «сафарі» дізналися про все перші, а Бейнс, що йшов на чолі колони, довідався про обставини справи й припущення чорношкірого хлопця, якого Мальбін кинув минулої ночі на галявині, останній.

Коли пан Морісон вислухав усе це, збагнув, що крамар просто використав його, щоб забрати Меріем, кров закипіла в його жилах, і він почав непокоїтися за безпеку дівчини.

Йому не спадало на думку, що з нею вчинили саме те, що, власне збирався вчинити він… Його лють була значно більша, ніж просто від програшу і викрадення його законної здобичі.

— Ти знаєш, де дівся твій пан? — спитав він чорношкірого.

— Так! — відповів хлопець. — Він пішов до іншого табору біля «афі», Великої Річки, яка тече на захід сонця.

— Можеш мене відпровадити туди? — спитав Бейнс.

Хлопець охоче згодився. У такий спосіб він сподівався помститися своєму ненависному бвані й водночас уникнути гніву Великого Бвани, який насамперед поженеться за північними «сафарі».

— Ми удвох можемо дістатись того табору? — спитав пан Морісон.

— Так, бвано! — ствердив чорношкірий.

Бейнс під’їхав до ватажка загону. Тепер він зрозумів план Гансона. Зрозумів, чому Гансон поставив північний табір якомога далі, біля самої межі володінь Великого Бвани: доки той гнатиметься за ними, то західний загін устигне дістатися західного узбережжя. Гаразд, він використає тепер його план на власну руч і подбає також, щоб, не втрапити до рук колишнього господаря.

— Ведіть людей на північ якомога швидше! — сказав він провідникові. — Я повернусь і спробую відволікти Великого Бвану в західному напрямку.

Негр погодився без особливого захоплення. Він не мав бажання коритися білому чужинцеві, який так боягузливо поводився вночі. Але ще менше він хотів потрапити до рук воїнів Великого Бвани, з якими його плем’я ворогувало не на життя, а на смерть. Тому він був більше ніж радий із законної підстави кинути свого шведського господаря, якого так ненавидів. Він знав шлях на північ, незнайомий білим, — навпростець через пустельне плато, де були джерела, про існування яких мисливці й мандрівники навіть не здогадувались, минаючи