Читати книгу - "Записки полоненого (пригоди і враження учасника Першої світової війни), Олекса Кобець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Переповнена заля реве і гримить оплесками, чути хлипання, навіть голосні, глибокі ридання.
Якийсь німецький композитор, в ранзі оберляйтенанта, переказували мені, на перекладені йому кимось слова цього вірша написав дуже зворушливу музику. Шкодую, що мені так і не пощастило її в своєму житті почути.
А після вечірки товариш Микола Лозовик заходить розчулений у барак, підходить. Бачу - щось йому хочеться хороше сказати, огинається.
- Ну, кажи, що?
- Та нічого... Все добре. Тільки оте "націй, релігій не розрізнять" - неправильно... Да...
- Не час розрізнять! Та ніч же Свята. Та Свято ж народження Найвищого Ідеалу Вселюдської Любови, Миколо...
Я знаю, що зауваження товариша Миколи - це наслідок глибокої націоналістичної роботи у фрайштадтському таборі. Я знаю, що товариш Микола глибоко вірить шановному професорові Ст.Смаль-Стоцькому, що справді треба читати не "німецькою", а "московською" блекотою, я знаю, що не мені, з глибоко в душі прихованою вірою в правдивість тверджень шановного професора, переконувати міцного й непохитного, як дуб, товариша Миколу Лозовика, я посилаю його лагідно під три чорти і, зворушений вечіркою, блаженно засинаю.
ТАМ ДАЛЕКО ДЗВОНЯТЬ ДЗВОНИ...А коли вдарила, вибухла в Петрограді революція, наше муравлище заворушилось, як справжнє муравлище.
Ті, що зідхали, хлипали й плакали на Різдвяний Вечір, сьогодні ревма-ревуть - потужно, погрозливо, після моєї деклямації:
"...Там, дмеко дзвонять дзвони В тоні радісних пісень: Там тріщать криваві трони, Вчувши свій останній день. Ми - раби ще, бо за дротом? То ж дрібниці - скоро край! Аджеж там, за небозводом, Й нас чекає волі рай! Там, на рідному роздоллі, Хори радісних пісень... Друзі! Вгору прапор Волі! Привітаймо й ми цей день! Хай утіхою нам стане, Що такий величний час Не байдужими застане І в неволї нас!"
Невимовні радощі, піднесення, бадьорість...
Заворушилися й наші професори, і ввесь Союз Визволення України.
Про революцію в Петрогра:ді, про те, що "петроградський гарнізон перейшов на сторону народу", знали ми вже другого березня.
І другого березня, посеред табору - був чудовий соняшний, весняний ранок - під нашвидку виготовленим червоним прапором - поставили стола й почали - просто на стіл - збирати гроші - на революцію.
Але недовго збирали. Бо за якусь годину допитливі очі австрійських дозорців угледіли того прапора й доповіли про нього самому таборовому комендантові, оберстові Льонгардтові, що ото так пишався своїми, такими культурними полоненими. І з того зчинилася справжня буря.
Сам таборовий комендант, оберст Льонгардт, страшенно тією звісткою розлючений, миттю викликав свого помічника, нашого милого і шанованого професора Ст.Смаль-Стоцького і наказав, щоб негайно прибрали це "неможливе, нечуване безглуздя..." Бо інакше він рішуче, - чуєте, пане капітане, - рішуче заборонить і ваші національні прапори вивішувати... йому, взагалі, пане капітане, ніяка революція непотрібна... Та нікого те не засмутило ані трохи. Тоді табір під величезним жовто-блакитним прапором далі збирав гроші - на Українську Революцію.
Заметушилися і професори, і Союз Визволення України.
За якийсь тиждень одержуємо з українських таборів полонених із Німеччини їхні газети і повідомлення, що там широко позначилася вже праця Союзу Визволення України. По німецьких таборах уже, як кажуть, розгорнулась кампанія підготови виборів до Всеукраїнських Установчих Зборів, там пишуть резолюції, розробляють накази депутатам, а в шапках газет - там виходять тижневі газети - голосні заголовки:
"Нехай живе наш депутат, кандидат на гетьмана Соборної України, пан Скоропис-Йолтуховський!"
Треба сказати, що в німецьких таборах полонених українців - народ узагалі рішучіший, рвучніший і швидший на рішення - менше чухається.
То з німецьких таборів вийдуть дивізії "синьожупанників", що для них (слухайте, слухайте, туполобі політики з Петрограду!) німецьке інтендантство передбачливо виготовило ті жупани ще року... 1907-го. Аякже: тисяча дев'ятсот сьомого - ще за сім років до початку війни! Штампи з такою датою на жупанах - історично незаперечна деталь. А Петроград чи Москва, в турботах за поневолені ними народи, тільки й знали, що нагаї та шибениці...
Наш табір багато поміркованіший. Правда, розворушила, напоїла п'яно буйними радощами, великонадійними надіями, прекрасними, привабливими сподіванками і нас революція, але в нашому таборі за голову головної громадсько-політичної організації - суспільно-просвітнього гуртка - такий кремезний дядя з Лубень, Іван Павлович Мороз, старий есдек ще з дев'ятсотих років, і ні він, ні ввесь табір за його проводом, до монархічних ідей не схилялися.
І Фрайштадтський табір не послав до майбутніх Всеукраїнських Установчих Зборів кандидатом на гетьмана великого землевласника з Наддніпрянськоі Украіни, пана Скорописа-Йолтуховського. Проти голосувало загально-таборове віче всього населення табору.
А коли прилітає до
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Записки полоненого (пригоди і враження учасника Першої світової війни), Олекса Кобець», після закриття браузера.