Читати книгу - "Божественна комедія"

про неї те, чого ніколи ще не говорилося ні про одну жінку». Це була перша і єдина любов Данте. Уособлення найвищого розуму.

71. З місць, куди вернутись хочу… – з Раю.

94. Благородна є жона… – Богородиця, символ небесного милосердя. 97. Лючія – сіракузька мучениця, християнська свята, символ освітлюючої благодаті (лат. lux – світло).

101. Рахіль – жінка біблійного патріарха Іакова, символ споглядальності.

ПІСНЯ ТРЕТЯ

Брама Пекла. – Нікчемні. – Ахерон. – Човен Харона

1 – 9. Напис на брамі Пекла. – За християнською міфологією, Пекло створено триєдиним божеством: Богом Отцем («Могуття, що все родить»), Богом Сином («Найвища Мудрість») і Богом Духом Святим («Першолюбов»), щоб служити місцем тортур для Люцифера (Діте, Вельзевула). Данте змальовує Пекло, як підземну воронкоподібну прірву, яка, звужуючись, сягає центру землі, її схили мають концентричні уступи, «кола» пекла.

36. Жили собі без гани, без хвали. – Данте сюди вміщує тих, що були байдужі до політичної боротьби, люди слабохарактерні й малодушні, їм закриті висоти Раю і глибини Пекла.

38 – 39. І не вороги й не слуги Божі… – Ангели, які під час бунту Люцифера не стали його прибічниками, але й не виступили на захист Бога.

59 – 60. Побачив я того… – Папу Целестіна V, який у 1294 р. був обраний у віці 79 років, а через п’ять місяців кардинал Бенедетто Каетані примусив його зректися сану і сам сів на його місце під іменем Боніфація VIII. Через півтора року Целестін помер в ув’язненні. Боніфацій VIII був головним винуватцем вигнання Данте.

78. На Ахероновій косі журній. – Ріки античного Пекла протікають також і в Дантовому Пеклі. По суті це один потік, утворений слізьми крітського Старця, що проникають в надра землі (див. П. XIV, 94 – 142). Спочатку потік з’являється як Ахерон (грецьке: ріка скорботи) і обмиває перше коло. Потім, стікаючи вниз, утворює болото Стіксу (грецьк.: ненависний), інакше Стігійське болото, в якому караються гнівні (ІІ. VII, 100 – 108) і яке оточує мури міста Діте, що стоять навколо прірви нижнього Пекла (П. VIII, 67 – 75). Ще нижче стає Флегетоном (грецьк.: пекучий), кільцеподібною рікою киплячої крові, в яку занурені насильники проти ближнього (П. XII, 46 – 54). Потім у вигляді кривавого струмка, який ще називається Флегетоном (П. ХІV, 132, і прим.), перетинає ліс самогубців і пустелю, де падав вогняний дощ (П. XIV, 76 – 90; XV, 1 – 12). Звідси шумливим водоспадом рине вглиб (П. XVI, 1 – 3; 94 – 105), і в центрі землі перетворюється на крижане озеро Коціт (грецьк.: плач) (П. XIV, 119; XXXI, 123; XXXII, 22 – 30; XXXIV, 52).

83. Почварний дід… – Харон, перевізник душ античного Пекла. В Дантовому Пеклі він перетворився на злого духа.

93. Моє судно важке тобі для плавань. – Харон, знаючи, що Данте не засуджений на пекельні муки і йому личить бути в тому легкому човні, в якому ангел перевозить душі до підніжжя Чистилища.

128 – 129. І що в Харона грізний був привіт… – Харон суворо зустрів Данте, вбачаючи в ньому «добру душу», призначену на спасіння.

ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА

Коло перше (Лімб). – Нехрещені немовлята і доброчесні нехристияни

1. Мій раптом перервався сон глибокий… – У мить пробудження Данте опиняється вже по той бік Ахерону.

24. У перше коло, що круг прірви йде. – Це Лімб (лат. Limbus— кайма) католицького Пекла, де за церковним ученням перебували душі стародавніх праведників і куди потрапляють душі немовлят, які померли нехрещеними. Сюди ж Данте вміщує душі всіх доброчесних нехристиян. Тут же перебуває і сам Віргілій.

52 – 54. Бувши тут ще новаком… – Віргілій, який помер у 19 р. до н. е., вступив у Лімб приблизно за півстоліття до того дня, коли, за християнською легендою, Властитель (тобто Христос, ім’я якого з поваги Данте не називав в Пеклі), між своєю смертю і воскресінням, зійшов у Пекло і вивів звідти старозавітних святих у Рай, який до того часу був закритий.

55. Всіх прародитель – Адам.

60. Рахіль, дорожча над усе майно… – тому дорога, що, за Біблією, Іаков прослужив батькові Рахілі чотирнадцять років, щоб той віддав йому за жінку.

86 – 90. Он глянь… – Віргілія, який повертається в Лімб, вітають чотири стародавніх поети, що їх Данте виділяв як найвидатніших: грек Гомер, якого Данте визнавав «усім поетам паном», і римляни: Горацій (65 – 8 рр. до н. е.), Овідій (43 р. до н. е. – 17 р. н. е.) і Лукан (39 – 65 рр. н. е.). Овідієві «Метаморфози» і Луканова «Фарсалія» були авторові «Божественної комедії» неабиякими джерелами.

121 – 144. Перед очима Данте постають знамениті персонажі стародавньої історії та епічних поем: Електра, дочка Атланта, кохана Зевса, мати Дардана, засновника Трої; Гектор, син Пріама і Гекуби, троянський герой, і Еней (П. І, 74; 11, 13); Пентесілея, цариця амазонок, союзниця Трої, вбита Ахіллом. Поряд з ними – прославлені римляни: Гай Юлій Цезар, полководець і державний діяч, який заклав основи єдиновладдя (100 – 44 рр. до н. е.); рід його, за легендарною генеалогією, бере свій початок від Іула (Асканія), сина Енея від Креуси; Камілла, войовниця з «Енеїди» (П. І, 107); Лавінія, дружина Енея, і її батько, цар Лацію Латін, герої «Енеїди»; Люцій Юній Брут, перший римський консул (разом з Люцієм Тарквінієм Коллатіном, 509 р. до н. е.), який скинув останнього з римських царів, Тарквінія Гордого; дочка Цезаря Юлія, дружина Помпея; дружина Коллатіна, Лукреція, яку збезчестив царський син Секст Тарквіній і яка покінчила з собою, що призвело до повалення царської влади в Римі; Корнелія, дочка Сціпіона Африканського, мати Тіберія і Гая Гракхів, народних трибунів II ст. до н. е.; Марція, дружина Катона Молодшого, останнього захисника республіканського Риму. Осторонь їх – мусульманин Саладін, султан Єгипту і Сирії (1137 – 1193), прославлений і на християнському Заході своїм душевним благородством. Окремим колом сидять мудреці і поети: «Учитель всіх, хто знає» – Арістотель (384 – 322 рр. до н. е.), якого шанували в середні віки, як найбільшого з учених; Сократ (469 – 399 рр. до н. е.); Платон (427 – 347 рр. до н. е.); Демокріт (бл. 460 – 370 рр. до н. е.), який вважав, що світ виник внаслідок випадкового з’єднання атомів; філософи VI – IV ст. до н. е. – Діоген, Фалес, Анаксагор, Зенон, Емпедокл, Геракліт; Діоскорід (І ст. до н. е.) – лікар, який писав про цілющі властивості рослин; Люцій Анней Сенека (н. між 6 – 3 рр. до н. е. – 65