Читати книгу - "Бот. Ґуаякільський парадокс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На прохання Тимура Коршака в неділю, 26 січня, Джек Елдрідж, Олівер Вонґ, Ерік О’Донован і Гаррі Харпер повернулися до Сан-Педро та відшукали збожеволілого Оскара Штаєрмана. Чилійця підстерегли біля колодязя на півночі селища, коли він витягав із нього тіло Сліпого. Агенти ФБР захопили колишнього адміністратора «NGF Lab» і, попередньо засипавши землею викопану ним криницю, привезли до Калами. На початку лютого 2015-го Оскара Штаєрмана переправили до столичного «Instituto Psiquiбtrico Dr. Josй Horwitz Barak». Установити, яким чином Штаєрман вижив упродовж шести років, носячи в голові повністю функціональну колонію з нанороботів, так і не вдалося.
Незважаючи на розгорнуті розшуки й іще один приїзд до Сан-Педро перед появою там працівників «Bechtel», федерали не спромоглися відшукати ні самого Джеймі Макаку, ні його тіла чи слідів. Коротун безслідно щез. Лаура Дюпре та Тимур Коршак припустили, що після ліквідації Оскарової криниці Джеймі Макака не мав шансів вижити та сконав від виснаження де-небудь у пустелі.
Лаура Дюпре тільки в Каламі дізналася, що в чорному мішку, який федерали привезли із Сан-Педро, лежить тіло Ріно Ґроббелаара. Француженка відреагувала на смерть здорованя не менш гостро, ніж Тимур. Жінка не уявляла, наскільки звиклася із присутністю Ріно, з його грубуватими манерами та гідними чи то жалю, чи то захвату намаганнями розпочати праведне життя. До кінця неділі Лаура перебувала в Центральній клінічній лікарні Калами, ні з ким не розмовляла, навіть Тимура уникала, безмовно звинувачуючи його в смерті велетня.
У неділю зранку Тимур Коршак придбав чилійську телефонну картку та зателефонував Аліні. Жінка спочатку зайшлася сльозами та мимоволі вимкнулася, впустивши телефон. Через хвилину Тимур набрав дружину знову, і вони розмовляли сорок хвилин. Тричі — що десять хвилин — у Коршака закінчувалися гроші, тричі він поповнював рахунок і знову телефонував Аліні. Він розповів усе, що міг, — якраз достатньо, щоб вона не почала думати, що в нього поїхав дах, — і пообіцяв, що найближчим часом повернеться, перед тим завершивши одну справу. Почувши про повернення, Аліна знову розплакалася та сказала, що по нього двічі приходили з воєнкомату та що його заберуть на навчання, щойно він вийде на роботу. Тимур ніяк не зреагував. Якщо покличуть — піде служити. Зронивши якусь банальщину, він попрощався з дружиною.
Справою, яку мав завершити Тимур, було поховання Ріно Ґроббелаара. Ліза Торнтон повідомила українцеві, що ФБР, неформально визнаючи часткову причетність американської сторони до подій минулих тижнів, погодилося оплатити його та Лаури переліт до Європи, але клопотатися про доправлення тіла Ріно до Намібії навідріз відмовилося. Упродовж усієї неділі Тимур безрезультатно пробував переконати американку. Крім власного небажання займатися доправленням тіла, Ліза Торнтон називала чимало об’єктивних причин, які унеможливлювали перевезення загиблого Ґроббелаара до Ґрутфонтейна, основна серед яких — це три дірки від куль у тілі, походження яких доведеться пояснювати й у Чилі, й у Намібії. Про таємне доправлення транспортними засобами ФБР не могло навіть ітися. Бюро не витрачатиме кошти на перевезення тіла колишнього найманця та торговця наркотиками. Утомившись від Тимурової наполегливості, Ліза виділила кошти для поховання Ріно Ґроббелаара на міському кладовищі Калами.
CIII
Вівторок, 27 січня, 14:36 (UTC +1)
Муніципальне кладовище
Східна околиця Калами, Чилі
Гаряче повітря безшумно пливло понад усіяним невисокими надгробками полем. Товстий, із лисою, обрамленою лише півмісяцем сивого волосся маківкою й обвислими, немов у класичного англійського бульдога, землистими щоками священик із собору Сан-Хуана Баутиста, головного католицького храму в єпархії Сан-Хуан-Баутиста-де-Калама, скептично окинув поглядом поминальну процесію із чотирьох людей, двоє з яких були копачами, найнятими, щоб закидати могилу. Собор Сан-Хуана Баутиста розташований у центрі Калами з видом на площу 23 березня, і святий отець, одягнутий у білу альбу та фіолетову сто`лу[112] з вишитими на краях золотими хрестами, добряче спітнів, поки дійшов до муніципального кладовища.
Паралельно до викопаної ями, на двох табуретках, стояла примітивна дерев’яна труна. Тимур вибрав найбільшу з усіх, які зміг знайти в Каламі, та, попри це, Ріно Ґроббелаара ледве вклали в неї. Руки ґевала випиналися над тілом, через що складалося враження, наче Ріно от-от упреться в краї домовини, сяде та бовкне щось про те, що мав він у сраці такі розклбди, у цьому ящику задихнутися можна.
— Ким був померлий? — неочікувано правильною англійською запитав священик.
Тимур розгубився. За українця тихим голосом відповіла Лаура:
— Він був дияконом, отче.
— Дияконом? — не стримав здивування канонік.
— Так.
Тимур прискіпливо подивився на товстуна. Перед похованням Ріно обмили й одягли в новий, спеціально куплений одяг, а відтак навряд чи священик знає про вогнепальні поранення під темно-сірою сорочкою з нерозгладженими після пакування складками. З іншого боку… Калама — маленьке місто, в якому чутки та новини поширюються швидко.
— Він був дияконом римо-католицької місії в місті Ґрутфонтейн, Намібія.
— А, — зронив товстун, ніби це щось пояснювало.
Клірик підійшов до труни, дістав молитовник і почав читати. Іспанською.
Панахида тривала чверть години, після чого священик глянув на українця та француженку, які, схиливши голови, переминалися з ноги на ногу перед свіжовикопаною ямою.
— Хтось із вас може сказати слово, — запропонував святий отець.
Тимур зиркнув на Лауру. Та стояла, потупившись, і жувала губу. Спостерігши, що чоловік на неї дивиться, вона коротко, заперечуючи, мотнула головою та штурхнула його ліктем.
Тимур Коршак підступив до труни:
— Я скажу.
Священик кивнув, поступаючись місцем.
Тимур намагався відводити очі від посірілого кутастого обличчя Ріно. Він зчепив руки на рівні живота та довго м’яв пальці, перш ніж почати. Зрештою розтулив рота та заговорив:
— Ріно був класним преподобним. Він ніс… ніс Слово Боже… — Яке, в біса, Слово Боже. Якщо африканець щось і приносив із собою, то тільки хаос, гармидер і дурнуваті туалетні жарти. І ще проблеми. Без проблем Ріно ніколи не з’являвся. А в останні дні перед смертю він узагалі жартував, кричав і лаявся, як колись. Ну, майже як колись. А як ефектно він дав тягла тим нахабам, що чіплялися до Джеймі. Замилуєшся. Упродовж останніх тижнів Ріно став собою — безпосереднім, грубуватим і простим.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бот. Ґуаякільський парадокс», після закриття браузера.