Читати книгу - "Історія України. Посібник"

була виконана в повному обсязі, все ж індустріалізація вивела Україну на якісно новий рівень промислового розвитку, докорінно змінивши структуру господарства: зросла частка промисловості в порівнянні з часткою сільського господарства в загальному обсязі валової продукції республіки; у валовій продукції самої промисловості дедалі більше домінує виробництво засобів виробництва; дрібна промисловість (кустарно-ремісничі підприємства, окремі товаровиробники) витісняється великою індустрією.

Модернізація промислового потенціалу дала змогу Україні випередити за рівнем розвитку індустрії кілька західноєвропейських країн. Вона посіла 2-ге місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуну, 3-тє місце за виробництвом сталі (після Німеччини та Англії), 4-те місце у світі за видобутком вугілля. Модернізація промисловості сприяла посиленню процесу урбанізації. Якщо до індустріалізації в Україні в містах проживав лише кожен п'ятий житель України, то перед Другою світовою війною вже кожен третій. Наслідком швидкого процесу урбанізації стала певна українізація міст. Саме в цей час активно формуються національний український робітничий клас та інтелігенція.

Водночас форсована індустріалізація стимулювала негативні тенденції в господарстві України. Привілейоване, домінуюче становище групи «А» (виробництво засобів виробництва) порівняно з групою «Б» (виробництво предметів споживання) в умовах фактичної ліквідації ринкових зв'язків вело до відриву підприємств групи «А» від кінцевого споживача, а це зумовлювало втрату стимулів розвитку, диктувало необхідність створення державою для неї тепличних умов.

У перші п'ятирічки ставку було зроблено на побудову й реконструкцію підприємств-монополістів. Так, модернізація запорізького заводу «Комунар» перетворила його на найбільше у світі підприємство з виробництва зернозбиральних комбайнів. Реконструйований паровозобудівний завод у Луганську за проектною потужністю дорівнював найбільшому в світі заводу кампанії «Америкен локомотив». Підприємства-монополісти спочатку поглинали левову частку капіталовкладень у промисловість, а згодом фактично підім'яли під себе всю економіку країни.

Форсований розвиток індустрії вів до збільшення кількості об'єктів, що мали будуватися чи реконструюватись, але планові цифри не завжди були обґрунтованими. Так, в Україні в цукровій промисловості планом п'ятирічки передбачалося побудувати 11 нових підприємств. Однак з часом виявилося, що сільське господарство не зможе забезпечити сировиною таку кількість потужностей, і було побудовано лише 3 цукрові заводи. Будівництво сотень об'єктів було розпочате, але не завершене через нестачу сировини, палива, обладнання, робочої сили. Тому до кінця 1930 р. 40 % капіталовкладень в промисловість СРСР було заморожено у незавершених проектах.

Промисловий потенціал України формувався диспропорційної посилювалися і розширювалися традиційно індустріальні райони — Донбас та Придніпров'я, а промисловість досить густо заселеного Правобережжя помітно відставала у темпах розвитку.

Протягом перших п'ятирічок остаточно було зламано механізм саморегуляції економіки. Наростаюча централізація економічного життя призвела до формування командно-адміністративної системи. У цей час особливо чітко виявляється тенденція фактичної монополізації центром управління промисловістю республіки. Вже 1927–1928 pp. важка промисловість України (група «А») на 89 % була в загальносоюзному підпорядкуванні, а група «Б» — на 50 %. Командні методи управління економікою зумовлювали відчуженість робітничого класу від засобів виробництва, зниження життєвого рівня народу.

Отже, процес індустріалізації в Україні, збігаючись із загальносоюзними тенденціями, мав свої особливості: інвестування в промисловість республіки, особливо в початковий період індустріалізації, значної частини коштів; побудова в Україні у роки перших п'ятирічок більшості запланованих промислових об'єктів; нерівномірність процесу модернізації промислового потенціалу республіки; поява в республіканському промисловому комплексі нових галузей, витіснення приватного сектора.

Наслідки індустріалізації були неоднозначними. З одного боку, це позитивні зрушення: вихід України на якісно новий рівень промислового розвитку, прогресивні зміни в структурі господарювання на користь промисловості, досягнення промисловістю республіки за низкою головних індустріальних показників європейського та світового рівня, урбанізація, швидке формування національного робітничого класу та ін. З іншого — форсована індустріалізація стимулювала появу багатьох негативних тенденцій: домінуюче, привілейоване становище виробництва засобів виробництва, побудова і реконструкція підприємств-монополістів, заморожування значних коштів у незавершених об'єктах, диспропорційне і нерівномірне формування промислового потенціалу республіки, наростаюча централізація економічного життя, повернення до командних методів управління, посилення експлуатації трудящих, поглиблення відчуженості робітничого класу від засобів виробництва.

12.5. Колективізація сільського господарства. Голод 1932–1933 pp

Радянське керівництво, взявши курс на модернізацію промислового потенціалу країни, одразу зіткнулося з трьома проблемами: кошти, сировина і робочі руки для розвитку індустрії. Одержати все це можна було від селянства, що становило більшість населення. Проте бажаних наслідків досягти одразу не вдалося. Звичні командні методи в економіці спрацьовували погано, і тому провести планове перекачування коштів з аграрного сектора в промисловість шляхом встановлення занижених цін на сільгосппродукцію правлячі кола не змогли. Пропоновані державні ціни часто становили лише 1/8 ринкових, а за таких умов селяни просто відмовлялися продавати свій товар. Вихід із цієї ситуації Ленін побачив у кооперації, яка була звичною, традиційною формою селянської співпраці ще з дореволюційних часів, до того ж давала змогу органічно поєднати приватні та державні інтереси. Суть проблеми полягала лише в тому, яким способом у традиційну форму кооперації вкласти новий соціалістичний зміст.

Рішення XV з'їзду ВКП(б) (1927) передбачали повільний, поступовий, добровільний процес кооперації (нагадаймо, що кооперація може бути декількох видів: виробнича, житлова, кредитна, споживча тощо). Проте практика диктувала швидкі темпи та жорсткі методи. Принципова зміна орієнтирів почалася після поїздки Сталіна до Сибіру і застосування надзвичайних заходів під час заготівлі хліба в лютому 1928 р. «Уральсько-сибірський» метод заготівель базувався на принципі «самообкладання», за допомогою якого село фактично розколювалось за майновою ознакою. І хоча після цих подій Сталін твердив: «Розмови про те, що ми нібито скасовуємо неп, запроваджуємо продрозверстку, розкуркулення і т. п., є контрреволюційним базіканням,» — саме з цього рубежу наростає трансформація кооперації в колективізацію, швидко йде процес згортання кооперації (нагадаймо, що колективізація — це тільки одна з форм виробничого кооперування).

Сталін і його оточення з часом дедалі більше переконувались у тому, що потреби індустріалізації простіше і гарантованіше можна задовольнити, спираючись не на 25–30 млн. індивідуальних селянських господарств, а на 200–300 тис. колгоспів. Тому визріла думка про кардинальну зміну вектора залежності: не держава мусила залежати від значної кількості неконтрольованих індивідуальних селянських господарств, а сконцентровані у великі спільні господарства селяни мусили перебувати в залежності від державних структур. До того ж у сталінських планах колективізація — це не тільки зручний засіб забезпечення зростаючого населення міст та армії продовольством, а промисловості — сировиною і робочою силою. Крім цього, вона мала суттєво сприяти зміцненню соціальної бази диктатури пролетаріату: з одного боку, колективізація стимулювала процес пролетаризації селянства, з іншого — разом з індустріалізацією відкривала шлях до ліквідації багатоукладності в економіці.

Восени 1928 р. в Україні було колективізовано лише 4 % селянського землекористування — це була слабка опора для здійснення грандіозних сталінських планів. Переходом до політики суцільної колективізації 1929 р. покладено початок кардинальним змінам у сільському господарстві. Селян почали насильно