Читати книгу - "20 000 льє під водою"

кільової качки «Наутілус» підняв у повітря свій стальний бивень, мов громовідвід, і видно було, як з нього сиплються довгі іскри!

Розбитий утомою, я на череві доповз до люка, відкрив його й спустився в салон. У цей час ураган досягнув максимальної сили. Стояти всередині «Наутілуса» було неможливо.

Капітан Немо повернувся опівночі. Я почув, як резервуари почали наповнюватися водою, і «Наутілус» поступово заглибився під воду.

У вікна салону я побачив великих риб, що, немов привиди, стривожено металися серед вогневих вод. Деякі з них були вбиті на моїх очах блискавкою.

«Наутілус» продовжував спускатися. Я думав, що він досягне спокійних вод на глибині п’ятнадцяти метрів. Але ні! Поверхня моря була надто бурхливою. Щоб досягти спокійних шарів, нам довелося спуститися в морські глибини на п’ятдесят метрів.

Зате який там був спокій, яка тиша, який мир! Хто б міг сказати, що на поверхні океану бушує страшний ураган!

РОЗДІЛ XX

Під 47°24΄ широти і 17°28΄ довготи

Буря відкинула нас далеко на схід. Будь-яка надія на втечу поблизу Нью-Йорка або гирла ріки Святого Лаврентія зникла. Бідолашного Неда охопив такий відчай, що він, як і капітан Немо, зачинився в своїй каюті. Ми з Конселем не розлучалися.

Я вже сказав, що «Наутілус» був віднесений на схід, точніше — на північний схід. Протягом кількох днів він блукав то під водою, то на поверхні океану, майже весь час у тумані, дуже небезпечному для мореплавців. Ці тумани звичайно породжуються таненням льодів, що насичує атмосферу великою кількістю водяної пари. Скільки кораблів загинуло біля цих берегів, намагаючись дістатися до них і орієнтуючись лише на мерехтіння непевних берегових вогнів! Скільки нещасть трапилося через ці густі тумани! Скільки ударів сталось об підводні камені, де вітер заглушує шум прибою! Скільки аварій зазнали кораблі, незважаючи на сигнальні вогні, запобіжні гудки, на тривожні звуки судових дзвонів!

Тому не дивно, що морське дно цих місць являло собою поле бою і було вкрите рештками кораблів, переможених океаном; деякі з них були вже старі, поросли товстим шаром черепашок і вкрилися мулом; інші, відбиваючи промені нашого прожектора мідною чи залізною обшивкою своїх боків, свідчили про недавні події. А скільки було кораблів, що безвісти пропали з усім своїм майном, екіпажем, з масою емігрантів! Скільки катастроф сталося у подібних небезпечних місцях, відмічених в усіх довідниках: мис Рас, острів Сент-Поль, протока Бель-Іль, гирло ріки Святого Лаврентія! Тільки за останні кілька років сумний список жертв поповнився новими назвами кораблів англійської поштової лінії, суден з Інману, Монреаля: «Солвея», «Ізіди», «Параматти», «Угорця», «Канадця», «Англосакса», «Гумбольдта», «Сполучених Штатів», які натикалися на рифи недалеко від берегів; «Арктики» і «Ліонця», які загинули від зіткнення один з одним; «Президента», «Тихого океану», «Міста Глазго», що потонули від невідомих причин. «Наутілус» плив серед цих скорботних решток катастроф, наче робив огляд мерцям!

15 травня ми знаходилися недалеко від південної межі Ньюфаундлендської мілини, утвореної морськими наносами. Вона являє собою велике скупчення найрізноманітніших органічних решток, що були занесені або Гольфстрімом з самого екватора, або з Північного полюса тією протилежною холодною течією, що огинає американський берег. Тут скупчуються плаваючі крижані глиби, які заносяться під час льодоходу. Тут утворилося також величезне нагромадження риб’ячих кісток, решток молюсків і зоофітів, які мільярдами гинуть у цих місцях.

Глибина моря на Ньюфаундлендській мілині незначна. Вона досягає лише кількох сотень морських сажнів[107]. Але на півдні ця мілина раптом обривається глибокою западиною, проваллям завглибшки три тисячі метрів. Тут Гольфстрім розширюється, утворюючи ціле море, але втрачає свою швидкість і тепло.

Серед риб, яких «Наутілус» лякав своїм наближенням, я назву круглоперів розміром до метра, з темною спиною і рожевим черевом — вони являють приклад подружньої вірності; довгих риб з породи мурен ізумрудного кольору, чудових на смак; караксів з великими очима з головою, подібною до собачої. Часто траплялися зубатки, чорні піскарі завдовжки до двадцяти сантиметрів, швидкі довгохвости з яскраво-срібною лускою й інші.

Сітки «Наутілуса» принесли нам надзвичайно відважну, сміливу й дуже мускулясту рибу з колючками на голові й плавцях, справжнього скорпіона завдовжки від двох до трьох метрів, запеклого ворога зубаток, тріски і лососевих; вона нагадувала колючого бичка північних морів, але була величезних розмірів з бугристим тілом коричневого кольору і з червоними плавцями. Рибалкам «Наутілуса» довелося докласти значних зусиль, щоб оволодіти цією рибою, яка завдяки особливій будові зябрових покришок охороняє свої дихальні органи від висихання на повітрі і тому може жити деякий час без води.

Я назву також — лише по пам’яті — боскінів, невеличких рибок, які часто супроводжують кораблі в північних морях, зокрема вид сибілів, характерних для північної частини Атлантичного океану. Але найбільше було тут тріски, яку ми зустріли в її улюбленому місці — на Ньюфаундлендській мілині. Можна сміливо сказати, що тріска — це гірська риба, бо Ньюфаундленд не що інше, як підводна гора. Коли «Наутілус» прокладав собі шлях через щільні косяки тріски, Консель не міг стримати подиву.

— Як? Це тріска? — скрикнув він. — А я гадав, що вона така ж плоска, як камбала!

— От дивак! — сказав я. — Тріска буває плоскою лише в рибних крамничках, куди вона потрапляє вже вичищеною. А у воді вона має веретеноподібну форму, чудово пристосовану для плавання!

— Я вірю, пане, — відповів Консель. — Але яка маса риби — справжній мурашник.

— Ех, друже мій, цієї риби було б значно більше, коли б не її численні вороги — риби і люди! Чи знаєш ти, скільки ікринок має кожна самка тріски?

— Припустімо, п’ятсот тисяч, — відповів Консель.

— Одинадцять мільйонів, мій друже!

— Одинадцять мільйонів! Ну, цьому я ніколи не повірю, поки сам не підрахую!

— Що ж, підрахуй, Конселю! Але ти тільки збережеш час, повіривши мені. Не забувай, що французи, англійці, американці, датчани, норвежці виловлюють тріску у величезній кількості. Її споживають неймовірно багато, і коли б не дивовижна плодючість цієї риби, то в морях не залишилося б і сліду її. Наприклад, тільки в Англії і Америці виловлюванням тріски займається п’ять тисяч кораблів з сімдесятьма п’ятьма тисячами моряків. Кожне судно повертається не менше, як з сорока тисячами штук тріски, що загалом складає двадцять п’ять мільйонів. Коло берегів Норвегії її виловлюють у такій самій кількості.

— Гаразд, — сказав Консель, — я вірю панові і не буду рахувати.

— Що рахувати, Конселю?

— Одинадцять мільйонів ікринок. Але я повинен зробити одне зауваження.

— Яке саме?

— А таке, що коли б з кожної ікринки вилуплювалася риба, то було б достатньо двох пар тріски, щоб нагодувати Англію, Америку і Норвегію!