Читати книгу - "Розстрільний календар"

15 грудня 1934 року розстріляний письменник Григорій Косинка

Твори Косинки у 1920-х роках мали неабияку популярність серед читачів. Письменник Олександр Ковінька згадував: «У двадцяті роки оповідання Григорія Косинки — їй-бо, не перебільшую — з рук виривали». Колеги відгукувалися про тексти письменника по-різному: одні звинувачували у поетизації ворожих радянській дійсності сил, інші просто не могли зрозуміти, на чиєму він боці.

Восени 1929 року Станіслав Косіор, генеральний секретар ЦК КП(б)У, публічно звинуватив Григорія Косинку у буржуазному націоналізмі, а на початку 1930-х цензура наклала заборону на розповсюдження його збірки «Серце». У 1934 році письменник відкрито виступив проти радянської політики. Як згадував Віктор Петров (В.Домонтович), «він говорив про те, що в умовах «соціального замовлення», коли людину взяли за горлянку, вона не може творити».

У листопаді того самого року Косинку викрали співробітники НКВС. У судовій справі «організації підготовки терористичних актів проти керівників радянської влади» він проходив разом із Антіном та Іваном Крушельницькими, Дмитром Фальківським, Костем Буревієм. Виїзна сесія Військової колегії засудила Григорія Косинку до розстрілу. 15 грудня 1934 року вирок було виконано.

Перед смертю Григорій встиг написати дружині листа: «Пробач, що так багато горя приніс тобі за короткий вік. Прости, дорога дружино, а простивши — прощай. Не тужи, кажу: сльозами горя не залити. Побажаю тобі здоров’я. Побачення не проси, не треба! Передачу, коли буде можливість, передай, але не часто. Оце, здається, все. Я дужий, здоровий».

Письменника реабілітували 19 жовтня 1957 року.

Джерело

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/0PbRNB

19 грудня 1933 року заарештований письменник Олесь Досвітній

Фатальний документ, що зламав життя Олександру Скрипалю-Міщенку — письменникові Олесеві Досвітньому, — був підписаний оперуповноваженим слідчої групи секретно-політичного відділу ДПУ УСРР Гольдманом 7 грудня 1933 року.

19 грудня 1933 року до квартири № 31 відомого харківського будинку «Слово» прийшли чекісти. Слідство вів уповноважений ДПУ УСРР Микола Грушевський. Він звинуватив Олеся Досвітнього (як і сотні інших) у «терористичній діяльності», «підготовці замаху на посадових осіб», «приналежності до української контрреволюційної організації, що намагалася повалити радянську владу».

На допиті 29 грудня 1933 року Олесь Досвітній під тиском «визнав» приписані йому гріхи перед Союзом, а за кілька днів надіслав слідчому лист з проханням надати можливість «відданою роботою на соціалістичному будівництві довести свою відданість великій справі партії і радянської влади».

Письменник Володимир Гжицький, якому вдалось пережити сталінські репресії, розповідав про методи роботи особливого відділу і зокрема оперуповноваженого Грушевського: «У період ведення слідства мені давали тільки 300 грамів хліба і тарілку супу, через що я дуже заслаб… За ніч мене піднімали разів по 10 і вели до Грушевського, який щоразу вимагав у мене зізнання… На допиті я сказав Грушевському, що Досвітній, Губенко та інші готувалися вбити Чубаря, але ці свідчення не відповідають дійсності. Вони були сфабриковані й написані самим слідчим Грушевським, а мною за його ж таки пропозицією підписані. Підписав я їх через те, що не міг витримати таких гонінь стосовно мене в період ведення слідства».

Невідомо, чи вплинуло прохання Олеся Досвітнього на слідчого, однак він запропонував «трійці» зберегти життя письменника і відправити його на 10 років до таборів. Проте заступник прокурора ДПУ УСРР наполягав на найвищій мірі покарання. «Трійка» на закритому засіданні 23 лютого 1934 року постановила Олеся Досвітнього розстріляти. Злочин скоєний 3 березня 1934 року.

У травні 1956 року рішенням ЦК Компартії України письменник був реабілітований.

Джерела

В’ятрович Володимир. Історія з грифом «Секретно». Нові сюжети. — Львів: Наш формат, 2011. Режим доступу: https://goo.gl/ qs15Bq

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/0PbRNB

21 грудня 1937 року відкрито третю справу проти мистецтвознавця, теософа Євгена Кузьміна

З обшуком у квартиру науковця вдерлись у грудні 1937 року. Картини та бібліотеку з історії мистецтва (близько 250 книг) врятувала сусідка по комунальній квартирі. Колекція фаянсу та порцеляни зі зразками Межигірської фабрики, над дослідженням якої працював Кузьмін, «чомусь» не фігурувала в описах вилучених речей. Арешт дослідника був лише одним з сотень: у 1930-ті роки винищення українських науковців стало найбільш агресивним.

Цькування вченого у періодичних виданнях почалось задовго до його арешту. «Треба побажати, щоб ДВУ змінило своє враження від «творчости» тих «мистецтвознавців» і «критиків», архідилетантів і містиків, які характеризують їхні критичні вправи. Маємо на увазі філософа і містика Є.Кузьміна, Ю.Михайліва та інш.», — зазначалось у часопису «Радянське мистецтво» у 1930 році.

Справу за обвинуваченням Кузьміна «у тому, що він є активним учасником контрреволюційної організації серед теософів і проводив шпигунську роботу на користь фашистських держав» було розпочато 21 грудня 1937 року. Кузьмін не визнав себе вин­ним за жодним з обвинувачень.

За вироком Окремої наради при НКВС СРСР від 22 вересня 1938 року мистецтвознавця «як соціально небезпечний елемент» було вирішено вислати до Казахстану терміном на п’ять років.

70-річний науковець не витримав важких умов: він загнув у Казалінську на передостанньому році заслання. Реабілітований у 1989 році.

Джерела

Амеліна Лариса. Культурний Київ Євгена Кузьміна: повернення із забуття. Режим доступу: https://goo.gl/k78Ko3

Кузьмин Евгений. Киев, которого не знают. — К.: Лыбедь, 2014.

Ременяка Оксана. Євген Кузьмін — «Работа: искусствовед, архитектор» // Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження культурної спадщини. — 2010. — Вип. 7. Режим доступу: https://goo.gl/PeBkAW

Список українських митців, які зазнали репресій в часи СРСР. Режим доступу: https://goo.gl/nJ00PF

29 грудня 1952 року заарештований студент-художник Григорій Волощук

— Не буду описувати, як велося слідство. Скажу лише, що за півмісяця допитів, з 14 січня, я забув своє прізвище.

Із заяви Григорія Волощука на ім’я Микити Хрущова від 31.10.1961 з проханням про реабілітацію