Читати книгу - "Людина-амфібія. Острів загиблих кораблів. Голова професора Доуеля"

У той час, як Симпкінс вистежував Слейтона, шукаючи спосіб захопити його без будь-якого кровопролиття, Томсон зі своїми помічниками і Людерс посилено займалися вивченням Саргасового моря. Вони здійснили кілька підводних експедицій, опускаючись на дно моря у водолазних костюмах.

Їм удалося одержати досить точні уявлення про Острів Загиблих Кораблів. Людерс із захопленням працював над кресленням і одного разу, коли всі сиділи за вечірнім чаєм, з'явився з великим аркушем паперу.

— Ось полюбуйтеся, — сказав він урочисто, розгортаючи трубку. — Острів Загиблих Кораблів розташований на підводній зрізаній вершині гори вулканічного походження. Навкруги Острова — біля підніжжя гори — глибина дна сягає тисячі п'ятисот метрів, а від вершини гори до поверхні океану всього сто метрів. Увесь цей простір заповнений загиблими кораблями, що становлять ніби піраміду.

— Надгробний пам'ятник, — зауважив Гатлінг.

— Так, пам'ятник тисячам жертв моря. Але ця піраміда разом з тим виявилася містом, населеним підводними мешканцями.

— Як, є ще і підводні мешканці Острова? — запитала Вівіана.

— Кальмари, каракатиці, восьминоги. Навряд чи є на земній кулі інше місце, де б ці істоти нагромаджувалися в такій величезній кількості. І зрозуміло чому. Напівзруйновані кораблі виявилися надзвичайно зручними квартирами для восьминогів. Вони вповзають туди крізь пробоїни і визирають з ілюмінаторів, очікуючи на здобич.

— Але ж це надто небезпечно, — продовжувала Вівіана, — спускатися на дно в такому місці!

— Ще б пак! Доводиться обмежувати підводні експедиції відкритими місцями і триматися ближче один до одного. Зате ми можемо милуватися цікавими видовищами. Нещодавно ми спостерігали таку картину: восьминіг зловив краба і почав бавитися ним. Краб чинив опір, намагався звільнитися від чіпких щупалець, але скоро знеміг у боротьбі. А восьминіг ще довго бавився крабом. Іноді він відпускав жертву і негайно ловив.

Тепер у нас залишилася недослідженою тільки глибоководна частина острова. Між іншим, ми помітили, що морська течія, чим глибше, тим стає сильнішою. Ця течія, очевидно, і приводить потерпілі аварію судна до Острова Загиблих Кораблів. Ми плануємо завтра взятися за вивчення цієї течії. Ходімо з нами, Гатлінге, ви ще не опускалися на морське дно, — запропонував Людерс.

Вівіана з побоюванням подивилася на чоловіка. Томсон спіймав цей погляд і сказав:

— Не турбуйтеся, місіс, там немає восьминогів. Ми опустимося просто із «Задирливого» на відкритому місці в наших водолазних костюмах. Вони мають резервуари із запасом стисненого повітря. Крім того, до наших послуг будуть троси, за допомогою яких нас будь-якої миті зможуть підняти на поверхню. Це абсолютно безпечно.

— Абсолютно безпечно? У такому разі я йду з вами, — рішуче заявила Вівіана.

Томсон був дещо збентежений таким несподіваним оборотом. Але він уже знав характер Вівіани і не сперечався. Спроба чоловіка відмовити її залишилася безуспішною.

— Але ви не впораєтеся з водолазним костюмом, — застеріг Людерс. — Ви знаєте, що він важить на повітрі двісті кілограмів?

— Але у воді він буде значно легший! — відповіла Вівіана. — Я досить сильна. Не хвилюйтеся за мене.

Наступного дня, на світанку, Гатлінги, Людерс, Томсон і його асистенти надягали на себе водолазні костюми.

Кожного разу перед опусканням Томсон пояснював матросам, що залишилися на кораблі, і водолазам значення сигналів.

— Повторюю! Смикнути один раз — значить: «Я на ґрунті, відчуваю себе добре». Чотири рази: «Піднімайте нагору»[17]. Часте сіпання понад чотири рази: «Мені погано, тривога…» Ну, надягайте костюми.

Вівіана не могла ступити у важкому костюмі, як, утім, і інші, їх спустили у воду за допомогою лебідки. Але у воді всі відчули себе легше та вільніше.

Дослідники опустилися на схил підводної гори і, тримаючись за тонкі, але міцні сталеві троси, прикріплені до поясів, стали сходити вниз. На глибині десяти метрів уже були сутінки. Томсон і Людерс, що йшли попереду, засвітили електричні ліхтарі, але скоро погасили їх: світло збирало до себе мешканців моря. Було небезпечно привернути увагу акули або восьминога. Чим нижче спускалися водолази, тим ставало темніше і холодніше. Разом з тим все більше відчувався рух води кудись вниз, неначе серед спокійних вод океану протікала швидка річка і подорожні йшли посеред її течії. Треба було докладати зусиль, аби утриматися на ногах. Водолази міцно стискали трос, який опускався зверху у міру спуску.

У зеленій напівімлі промайнуло темне тіло, — мабуть, акули. Невідомий хижак проплив повз водолазів, зник і знову з'явився з іншого боку. Всі підійшли ближче один до одного. Морське чудовисько поплило. Але раптом воно несподівано зі страшною швидкістю промчало мимо Томсона, і, — якби він не нахилився, воно могло б розпиляти його надвоє, в кращому разі порвати водолазний костюм, і Томсон був би залитий водою. Навіть у підводних сутінках Томсон упізнав рибу-пилу. Він обернувся до супутників і жестами показав небезпеку, що їм загрожує. Говорити дослідники не могли. Людерс ліг на дно і запропонував усім повторювати його дії. Риба-пила