Читати книгу - "Основи кримінально-правової кваліфікації"

государственный университет им. В.И. Ульянова-Ленина, 1984 — С. 90-91.">[169]. Тобто, основне питання такого співвідношення треба ставити так: чи знаходяться норми, що містять суміжні склади злочинів у конкуренції, чи ні. При позитивній відповіді на питання в процесі кваліфікації треба застосовувати правила подолання конкуренції, при негативній — правила розмежування суміжних складів злочинів. Разом з тим треба мати на увазі, що у більшості правозастосовних ситуацій конкуренції між нормами із суміжними складами злочинів взагалі не може виникнути, оскільки теоретичне співвідношення їх ознак в конкретній практичній ситуації не може змінитися. Не можна, наприклад, викрасти один і той самий предмет таємно і відкрито, шляхом розбійного нападу та шахрайства, вбити одну і ту саму людину умисно і необережно і т.д. У всіх подібних випадках можна говорити лише про розмежування суміжних складів злочинів.

Види розмежування, які здійснюються в ході кримінально-правової кваліфікації.

В ході кримінально-правової кваліфікації здійснюються такі основні види розмежування:

1) злочину та інших (менш небезпечних) правопорушень;

2) окремих видів злочинів між собою;

3) різних видів одного і того ж злочину, виділених за ступенем суспільної небезпеки.

Об’єктами ж розмежування виступають:

1) диспозиції статей КК;

2) склади злочинів;

3) фактичні обставини, які підлягають кримінально-правовій оцінці

9.3. Розмежування окремих складів злочинів

Розмежування окремих складів злочинів між собою

Розмежування різних складів злочинів полягає у:

1) встановленні обов’язкових ознак основного складу злочину, за якими відрізняються два чи більше посягання. Ця розмежувальна дія полягає у виясненні того, які ознаки складу злочину є обов’язковими для кожного із складів і їх “кількісному” порівнянні. Або, інакше кажучи, з’ясовуються, за якими саме не співпадаючими ознаками відрізняються склади злочинів, які розмежовуються. Наприклад при розмежуванні крадіжки (ст. 185 КК) і заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК) потрібно виділити з диспозицій відповідних статей Особливої частини КК ознаки, з використанням яких сконструйовані законодавцем ці злочини:

Обов’язкові ознаки складу Характерно для крадіжки (ст. 185 КК) Характерно для заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК) Предмет Чуже майно Чуже майно Діяння Викрадення Заволодіння Спосіб Таємно Шляхом зловживання службовим становищем Суб’єкт - Службова особа

2) у співставленні співпадаючих однойменних ознак. При цьому відбувається порівняння одних і тих же ознак (наприклад, предмета, суб’єкта злочину) за змістом. Наприклад і в ст. 185 КК і в ч. 2 ст. 191 КК предметом назване “чуже майно”. Однак, в складі крадіжки таким предметом може бути будь-яке майно, щодо якого винний не має а ні дійсного, а ні гаданого права власності, то в складі злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК предметом виступає майно, щодо якого винний має повноваження по оперативно-господарському управлінню.

Розмежування різних складів злочинів звичайно проводиться за кількома ознаками. Чим більше є розмежувальних ознак, тим чіткішим і більш очевидним є розмежування між ними. Як це може здійснюватися можна показати на прикладі розмежування грабежу, розбою і вимагання, яке проводиться:

- за предметом посягання. Предметом грабежу і розбою виступає будь-яке чуже майно — річ. Предметом же вимагання є лише таке чуже майно, яке перебуває у віданні чи під охороною особи, яка піддана вимаганню, а також право на майно, вчинення будь-яких дій майнового характеру;

- за потерпілим. Потерпілим від грабежу і розбою може бути будь-яка особа (яка перешкоджає доступу до майна, заволодінню ним, утриманню майна). Потерпілим же від вимагання можуть бути дві категорії осіб:

а) особа, у відданні чи під охороною якої перебуває майно, тобто та, яка наділена певними повноваженнями стосовно майна — предмета вимагання, або виконує щодо нього функції по охороні;

- близькі родичі особи, вказаної вище;

- за суспільно небезпечним діянням. При скоєнні грабежу злочинець сам вилучає (викрадає) майно, при розбої також застосовується погроза з ціллю заволодіння майном всупереч волі потерпілого. Для вимагання ж характерним є отримання майна ніби-то по волі потерпілого, однак це волевиявлення не справжнє, а “спотворене”, є реакцією на дії вимагача, які полягають у вимозі передати майно під погрозою;

- за змістом погрози. Грабіж і розбій вчиняються шляхом погрози лише фізичним насильством, тобто заподіянням шкоди організму потерпілого. При вимаганні погроза куди ширша, охоплює погрозу не лише фізичним насильством, але й обмеженням прав, свобод чи законних інтересів, знищенням або пошкодженням майна, розголошенням відомостей, які ганьблять потерпілого, ;

- за об’ємом погрози. При грабежі має місце погроза насильством, не небезпечним для життя чи здоров’я, при розбої — погроза насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи. В складі ж вимагання об’єм погрози не конкретизований, тобто може мати місце погроза будь-яким насильством;

- за характером погрози. При грабежі і розбої має місце погроза негайного застосування насильства, якщо вимоги грабіжника чи розбійника не будуть задоволені. При вимаганні погроза виступає засобом не пригнічення волі потерпілого до можливого опору, а засобом впливу на волю особи, коли останній ніби-то надається можливість вибору — задовольнити майнові вимоги чи піддатися насильству. Тому при вчиненні вимагання погроза носить характер віддаленої, реалізація якої можлива лише в майбутньому.

- за метою застосування насильства. При грабежі і розбої реальне насильство виступає способом вилучення майна чи його утримання, або способом отримання доступу до майна. При особливо кваліфікованому вимаганні (ч. 3, 4 ст. 189 КК) насильство виступає засобом залякування потерпілого заподіянням ще більшої шкоди, застосовується з метою підтвердити рішучість намірів вимагача.

Розмежування складів злочинів, виділених за ступенем суспільної небезпеки

Специфіка розмежування складів злочинів, виділених за ступенем суспільної небезпеки полягає в тому, що такі злочини співпадають за ознаками основного складу. Їх відмінність полягає в тому, наскільки інтенсивно виражені, масштабними є ці ознаки.

Верхня межа простого виду злочину є нижньою межею кваліфікованого виду цього ж злочину.

Верхня межа кваліфікованого виду злочину є нижньою межею особливо кваліфікованого виду цього ж злочину.

Вказані правила наочно видно на прикладах розмежування між окремими видами розкрадання чужого майна, ухилення від сплати податків, ряду інших злочинів.

Якщо кваліфікований (особливо кваліфікований)вид злочину має матеріальний склад, який виділений з врахуванням тяжкості наслідків, а простий вид цього ж складу злочину — формальний, то при відсутності наслідків і можливості їх настання діяння через малозначність не становить суспільної небезпеки. Яскравим прикладом