Читати книгу - "Діти Безмежжя, Олександр Павлович Бердник"

class="book">Я зрозуміла його. І не боюсь. Я покину свою милу батьківщину, звичне, спокійне життя без жалю. Навіщо воно мені, коли нема його — буряного, вогняного, вічно діючого?

Мій політ навіть для жителів Голубої Зірки був не простим. Ми легко пересуваємось в одному вимірі на будь-які відстані. Для цього досить власної енергії організму. А щоб подолати бар’єри інших вимірів, треба не лише мати гігантську потенцію сердечної енергії, а й захист від хаотичних взаємодій космічних струмів. Полум’яному Серцю легше зробити це. Навіть ім’я його показує, чим він долає всі перешкоди — всепробиваючою енергією вогняного серця! Серце ж і веде в потрібному напрямі, воно служить найвірнішим дороговказом у лабіринтах Світобудови. Воно чує, де необхідна допомога Братам, що знемагають у боротьбі з темрявою і хаосом.

Мені Старший обіцяв дати спеціальний корабель з потужним захистом. А енергію для руху я буду черпати все ж таки з власного серця.

В останню мить виникла непередбачена обставина. Грі-ом категорично зажадав, щоб я взяла його з собою. Він хотів побачити Всесвіт і побувати на інших планетах. Я довго вагалася, а потім вирішила: хай летить. Він буде нагадувати мені про Полум’яне Серце. І вогник його маленького серця теж допоможе мені в польоті.

На прощання Старший сказав:

— Неси в інші світи вістку про Блакитну Зірку. Хай вона запалює серця бажанням Краси і Любові, Вдосконалення і Синтезу! Знайди Полум’яне Серце, скажи йому, що ми ждемо його. І не лише його, а й міріади нових сердець разом з ним! Краса і Єдність відкрита для всіх — так скажи в інших світах…

І я вирушила в путь.

Було важко і страшно. Хаос не раз загрожував поглинути мене, але щоразу я відчувала незриму підтримку. Я знала — серце далекого друга відчуває мою біду і посилає енергію для порятунку.

І знову безмежні цикли, роки, нові космічні дороги. Всього не розкажеш так швидко. Нарешті, я потрапила у вашу систему. І відчула, що десь недалеко нещастя. І ось я зупинилась, щоб допомогти… Так ми зустрілися з вами, мої друзі, прекрасні, сміливі і мужні. Так говорить про вас моє серце, а воно ще ніколи не помилялось.

А тепер скажіть, чи не чули ви в своєму світі про Полум’яне Серце? Я не знаходила його в інших світах.

Друзі не могли знайти слова для відповіді, настільки їх вразила поява Білої Зірочки і її розповідь. І лише Хвиля розгублено заявила:

— Ні, ми нічого не чули про Полум’яне Серце..

— Що значить не чули? — скрикнув Ясноцвіт. — А Прометей? Хіба ви не знаєте легенди про титана Прометея?

— Розкажи мені, — сказала Біла Зірочка, і її великі очі відкрилися ще ширше в тривожному очікуванні.

— Це було в предковічні часи на нашій Землі, — почав Ясноцвіт. — Люди жили в темряві і неуцтві. Боги-тирани правили ними, але не давали їм ні знань про навколишній світ, ні умов для розвитку. І тоді титан Прометей з великої любові до людей таємно від богів приніс з неба вогонь на Землю і віддав його людям. Він навчив їх різних наук, осяяв світлом розуму темне життя. Відтоді і почалася на нашій планеті справжня еволюція. Так розповідають давні легенди.

А потім головний бог Зевс розгнівався на нього і прикував Прометея ланцюгами до високих гір. Тисячоліттями страждав Титан за те, що він дав огонь людям. Щодня хижий орел клював його серце, а на другий день воно виростало знову, щоб знову давати їжу орлу. Він страждав, мучився, але не каявся. Він знав, що його звільнить герой Геракл, який пройде великий цикл подвигів. У легенді розповідається, що це сталося.

— Він! — радісно сказала Біла Зірочка. — Це Полум’яне Серце. Значить, він у вашій системі. Це він віддав своє серце, щоб розвіяти морок і скинути з небес химерні примари, яких на низьких планетах називають богами. Я щаслива, що потрапила до вас.

— Так, — несміливо озвався Пломінь. — Але я не розумію, де ж його шукати? І чому ми не знаємо такого на нашій планеті?

— Ах, як ви не розумієте! — здивувалася Біла Зірочка. — Він серед вас. Він у вас, у ваших серцях. Ваш вогонь — це ж і є вогонь Прометея, тобто Полум’яного Серця. Він кличе вас до об’єднання, він кличе вас до Блакитної Зірки, до Великого Синтезу. І я теж залишаюсь з вами. Я не повернуся назад. Я буду разом з вами йти шляхом шукань і боротьби, поки знову не засяє над нами Блакитне Світило, поки я не зможу з’єднатися з ним — неповторним Полум’яним Серцем у єдиному вогнищі. Тепер він вже не один у вашому світі. Народилося безліч Полум’яних Сердець. Хаос відступає перед ними, і міріади сонць спалахують у просторі на шляху їхньої переможної ходи… Друзі! Прийміть мене. Я з вами.

— Але в нас нещастя, — сумно озвалася Горлиця. — Ми втратили Учителя свого, товариша. І в нас нема корабля.

— Але в мене є корабель, — твердо заявила Біла Зірочка. — Його вистачить на всіх. Летимо на вашу планету. А потім можна буде знайти вашого Учителя і товариша. Вперед, мої нові друзі!

Новий початок

Не встигли друзі й Біла Зірочка з Грі-омом підійти до дивного сфероїдального корабля, що стояв на рівнині, як їх чекав новий сюрприз. З простору на рівнину почав опускатися земний космоліт. Він був знайомої конічної форми. На борту ясно вирізнявся напис: «Райдуга».

— Космослав, — прошепотіла Мирослава.

Друзі помітили, як вона зблідла і беззвучно заплакала. Справді, й горе і радість однаково можуть потрясти людину. Але хто міг сказати, що чекало друзів ще?