Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Голосить: всі, що панщину робили,
Віднині вільні. Панщина є tot, 61
Сам цісар той дарунок учинили!
Панам з ціс[арських] кас за то прийде заплата!
А хлоп щоб dankbar 62 був і лапав атентата».
12
Народ мовчить, глядить на батька мого,
Що на лині мінивсь і зуби стис.
«O, Sapperment! 63 - враз вирвалось у нього.-
Так от який над нами шнур завис!
Недаром цар вербує слуг так много.-
Знать, в сорок шестім нас не всіх загриз.
А чи не каже він хлопам у тім патенті,
Щоб знов несли ножі й ціпи панам в презенті?»
13
«Herr Schlachzitz,- гордо відповів комісар,-
Не ображай цісарський Majestät! 64
Добра лишень для всіх бажає цісар,
Про ціп і ніж ist hier ja keine Red!
Und Revoltanten, Herr,- ich sag nur dies, Herr,-
Es ist vorbei mit ihnen, ist zu spät!
Der Bauer ist für uns! 65 Як вовк ввірвесь до хати,
Найдуться вірні пси, щоб вух йому нам’яти!»
14
«О, вірні пси - тих, певно, не хибне,-
Тих, psia krew, panie, аж замного нині!
Не тільки вовка, але і мене
Готові з’їсти в найближчій хвилині!
Та се й не пси, най тільки пан зирне,-
Але скажені пажерливі свині!
Пес пана не куса! Ану, ти, біс лабатий,
Стрібуй-но моїм псам свій патент прочитати!
15
«Гей, гайдуки, до псарні сього пана,-
Най псам також про волю прочитає!»
«Herr Schlachzitz, то образа неслиханна!» -
Пищить комісар. Батько не пита.
Вся злість, що накипіла в нім відрана,
На бідного урядника зліта.
Два кріпкі гайдуки під руки го спіймали
І з глупим реготом до псарні з ним помчали.
16
У батька псів було, мабуть, зо сто
Усяких родів, величі і масті,
Домашні й польовні. Стояло то
В високій огорожі, а почасти
На ланцюгах. Не дай г[осподь], щоб хто,
Окрім псаря, посмів туди попасти!
В тій огорожі їх, мов мурашок, роїлось,
Все вічно дзявкало, скиглило, вило й злилось.
17
Комісар зразу, знать, не розумів,
Небезпеченства дивної афери,
До гайдуків щось мимрив, бубонів.
Немов ягня до смочої печери,
Його тягли. А батько до хлопів
Зблизивсь. «А що ви стали так, бургери?
Вже вольні? Козаки, замкніть там браму швидше
Кладіть їх зарядом! Різок сюди, патиччя!»
18
В тій хвилі з псарні крик роздавсь страшний.
Що приглушив собак виття скажене:
«Рятуйте, люди!» - І мов в день літній
З навислих хмар грім гряне і прожене
Глуху тишу, і дощ за ним рясний
Поллєсь на поле, спрагою зв’ялене,-
Так дрогнули на крик селяни й заревіли:
«Комісар серед псів! Комісара пси з’їли!»
19
І наче повінь, розірвавши гать,
По чистім полю котить дикі вали,
Так кинувсь люд комісара спасать.
Під напором ворота затріщали
«Ламай паркан!» - безпам’ятні кричать.
А на комісарі вже пси порвали
Штани й литки; лиш те й вгледіли очі люду,
Бо верхню тіла часть запхав він в песю буду.
20
Та не до сміху видався той вид
Хлопам; вид крові роз’ярив їх нерви.
«Бий клятих псів! Вали колом! Досить
Нажерлись праці наших рук ті стерви».
Пекельний галас, дзеньк і стон; скиглить
Псів стадо, йдуть удари без перерви.
За п’ять, за шість хвилин сповнилась месть народу,
І кров’ю псів була окроплена свобода.
21
Між тим комісар виліз і відсапав
І крикнув: «Пана під арешт беріть!»
Отець стояв, як стовп; він вже полапав,
Яку дурницю стрілив був вперід.
З кривавими литками вже чалапав
Комісар ’д ньому й люд за ним услід.
«В’яжіть його!» Отець без опору піддався.
Бо гіршої біди від лютих товп боявся.
22
Дармий був плач, заклинання дармі
Моєї мами; комісарські рани
Були сильніші свідки, хоч німі.
На довгім шнурі, перучи бичами,
Хлопи пігнали батька. У тюрмі
Брудній, поміж злодіями й жидами
Два тижні продержав його комісар з месті,
Потім per Schub 66 вночі велів домів відвести.
От скільки я традицій політичних
Із дому виніс - невеликий скарб.
Дитячий вік мій плив без поетичних
Пригод, та все ж і без понурих фарб.
З дітьми сільськими я в іграх уличних
Помалу бігав: часто на свій карб
У кухні мама їх гостила потай тата,
Котрий все воркотів: «Різунські гаденята!»
Замість усіх цих строф І. Франко подав у друкованому тексті нові (6-8-у), яких в автографі нема. Дальший текст автографа відповідає надрукованому текстові аж до кінця другого розділу, а після цього в рукописі (с. 35) йдуть такі невикористані строфи:
41
Та що, на те, мабуть, сю правду я
Пізнав, щоб зараз з неї наругатись!
Прийшла весна, збудилась кров моя,
І враз роботи я почав лякатись.
Проклята страсть, немов з-під пня змія,
Чимраз живіше стала прориватись.
Я трохи ще боровсь, но се було даремно,-
Я чув, як мулить щось внутрі, стається темно.
42
Неначе звір голодний, некормлений
З розкішним риком кидаєсь на жир,
Так я нараз, безпам’ятний, скажений,
Подався в розкошів змислових вир.
Парний, мов вітер, пилом насичений,
Затьмить, закриє небо вдаль і вшир,
Так страсть заволокла весь світ передо мною,
Змела до праці хіть, немов сміття мітлою.
43
Ще, може б, я не швидко був подався,
Коли б не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З вершин і низин, Франко І. Я.», після закриття браузера.