Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

— Якби на його місці був Володимир, я вчинила б так само.

Більше Насті було й не потрібно. Хотілося просто знати, що мама не зневажає, нехай не готова прийняти, але хоча б не їсть себе думками про зраду доньки.

Вони тоді домовилися про те, що Настя прийде в четвер. Уперше повертатися в рідну домівку, ніби в гості, було незвично, але поступово, вечір четверга став часом, коли Настя приїжджала до мами з Андрієм, а Гліб нервував тепер уже в їхній квартирі, кожен раз трохи побоюючись, що одного разу вона може й не повернутися.

Після тієї їхньої першої зустрічі з Наталею, більше Гліб із матір’ю обраниці не бачився. Настя ніколи не пропонувала поїхати з нею додому, а Гліб ніколи й не наполягав — боявся. Не знав, як себе вести. Крім того, Туся відчувала — мама до цього не готова. Нехай змирилася, що тепер донька живе з чоловіком, нехай навіть із тим, що цей чоловік причетний до смерті її чоловіка змирилася, але бачити його була не готова.

Тому це питання всі делікатно упускали. Був найважливіший четвер, були розмови з мамою й Андрієм про все на світі, тільки не про Гліба.

Наталія питала тільки: 'як ти там?', 'як твої справи?', 'що робиш?', Мабуть, намагаючись хоч трохи абстрагуватися від того, що там вона не одна, її справи — це і його справи теж, і роблять вони найчастіше щось разом. Настя це розуміла, і не намагалася нічого змінити. Можливо, колись вони з Глібом будуть готові до нової зустрічі. Поспішати нікуди, а часу в них ціле життя…

***

Настя сама не помітила, як заснула, наступного разу же розплющила очі вже після дзвінка свого будильника.

Встала, прийняла душ, зайшла на кухню.

Проскочила на пальчиках до холодильника, дивлячись під ноги — пам’ятаючи про розбиту Імагіним чашку, дістала какао, налила в чашку, поставила грітися в мікрохвильову, а сама визирнула з вікна, впізнаючи вже машину Влада, яка стоїть під під’їздом, Імагінового водія, який тепер офіційно був закріплений за Настею.

Намагаючись побороти роздратування, Веселова знову відчинила дверцята холодильника.

Не можна сказати, що життя їхнє йшло легко. Зокрема, її нерідко дратували деякі захцянки Імагіна. Наприклад, їй заборонено було пересуватися містом так, як вона до того звикла — прощавай метро, ​​вітання особистому автомобілю. Навіщо? За словами здивованого Гліба, бо так комфортніше і вони можуть собі це дозволити. 'Вони' — це, у їхньому випадку, він. Настина ж аргументація щодо того, що це ні разу не зручно й не раціонально, була відкинута. І знову з ним можна було сперечатися до хрипоти, можна було навіть посваритися сильніше, ніж через телефон… або спробувати змиритися, щиро сподіваючись на те, що він постарається натомість змиритися і з деякими її примхами.

Направду, був ще третій варіант, можна було тиснути на болюче, але такої можливості Настя навіть не розглядала. Їй було важко дивитися на те, як Гліб іноді зависає, дивлячись чи то на неї, чи то крізь, явно занурюючись у спогади. Він картав себе за те, що трапилося. Йому світило картати себе все життя, і допомагати в цьому Настя не збиралася.

Зате тепер до університету, з нього, у танцювальну студію, у якій вона все ж викладала, а ввечері додому, її відвозив Влад, ну або сам Гліб, коли міг.

Міг не надто часто, закінчилося літо — мертвий сезон для всіх і всього, люди повернулися з відпусток, робота закрутила й закрутилася з новою силою.

Імагін пропадав у себе, реанімуючи й реабілітуючи підприємства, Настя розгойдувалася в університеті та звикалася з новим графіком, знайомилася зі своїми дітками, хвилювалася, але намагалася навчати їх так, щоби не було соромно за себе.

Мама пішла на роботу у компанію Марка Самойлова, того самого товариша Гліба, про який Настя вже безліч разів чула, а бачила тільки один раз, та й то одним оком, під час побачення з Пампушком. Звичайно, про те, що Наталя дістала роботу з допомогою Імагіна, донька матері так і не сказала. Через це вона стала б відчувати себе зобов’язаною, а подібне не потрібно було нікому й тільки ускладнило б і без того складну ситуацію.

Настя навіть не знала, як назвати те, що відбувалося в її житті. Це не була холодна війна. Це було мінне поле, де кожен крок підвищує ймовірність натрапитинаступити на міну. А міни тут — це спалахи болю. Болю мами, болю Гліба, її власний біль.

Гліб стояв на одному краю, не наважуючись зробити крок через відсутність права нав’язуватися, Наталя — на іншому, не чуючи в собі сил, та й, направду, боячись зближення, адже жінка досі вважала себе зрадницею. Не Настю — себе. Їй здавалося, що прийнявши вибір доньки, зрадила пам’ять чоловіка. Ось тільки говорити про це нікому не поспішала. Настя б через подібні думки страждала, а Антоніна вкотре висміяла б, назвавши дурепою.

Настя ж розташувалася на середині цього мінного поля, з кожним днем ​​все спритніше ладнаючи із подоланням відстані між двома, такими важливими для неї, людьми.

Заливши пластівці молоком, Настя опустилася на високий табурет, приступаючи до сніданку. Вона дивилася перед собою, ретельно пережовуючи, роблячи ковток за ковтком із чашки з какао, продовжуючи думати…

Їм із Глібом було складно зжитися. Та й чому було? Їм досі часто складно.

Наприклад, Настя все намагалася привчити його до того, що вставати треба разом. Що вона не помре, якщо прокинеться раніше і приготує йому сніданок, зав’яже краватку, поцілує, відправивши на роботу. Так робила її мама, ще коли батько був живий, і це здавалося Насті правильним. А Гліб найчастіше відмахувався, як сьогодні вранці, збудивши тільки перед виходом.