Читати книгу - "(не) ідеальний чоловік, Катерина Орєхова"

57. Роман

Катя нервувала перед зустріччю з батьками, а я міг тільки посміхатися і радіти з того, що їй не байдуже. Я вже давно для себе все вирішив і був упевнений у тому, що Катя сподобається мамі та татові.

Набагато більше мене хвилював приїзд Андрія. Ми з ним не спілкувалися п'ять років. Навіть не віталися, а лише кивали один одному, коли зустрічалися у ресторанах чи на якихось заходах. Таких зустрічей було так мало, що вистачило б пальців на одній руці, якби я захотів їх згадати.

Андрій, як завжди, зайшов до кімнати, почуваючи себе господарем становища. Він надто пильно розглядав крихітку, а мені хотілося видерти його руку, яка стискала тонкі пальці Каті.

Тримати себе в руках стало ще складніше, коли ми сіли за стіл, і Андрій згадав про аукціон та крадіжку. Він сам торкнувся теми Ольховського, чудово знаючи як роздратувати мене.

Я дивився в очі людини, яку колись хотів називати братом, а зараз він викликав у мені лише хвилю роздратування. Батько, мабуть, відчувши напружену атмосферу, спробував перевести тему:

— Як справи в компанії? Розкажи старому про якісь нові контракти, бо я останнім часом думаю тільки про грядки.

— Жодних контрактів із “Короною та Ко” не планується, якщо вже Вадим у місті? — мене вже несло. Я відчував себе поїздом, який летить уперед на шаленій швидкості.

— Поки що ні, — усмішка Андрія не торкнулась його очей і більше була схожа на усмішку. — Це ж ти у нас фахівець із контрактів із “Короною та Ко”.

— А ти, мабуть, у нас білий і пухнастий, — я схопився, стискаючи руки в кулаки. Кров стукала в скронях, а адреналін вирував у крові. Андрій теж підскочив на ноги, і тепер ми стояли один перед одним, розділені лише столом. Ніхто з нас не наважувався зробити перший ривок і, нарешті, фізично виплеснути агресію, що накопичилася.

— Заспокоїлися обидва, — батько вдарив по столу, примушуючи привернути до себе увагу. — Тему Вадима Ольховського закрито. Я все сказав. Віро, неси гаряче, давайте вже повечеряємо.

— Роме, — тільки зараз я відчув руку крихітки, яка стискала мою долоню. Дівчина намагалася зазирнути в мої очі та виглядала дуже стривоженою. Її пальчики були холодними й злегка тремтіли.

Я притяг дівчину ближче до себе, міцно притискаючи до свого боку і вдихаючи її аромат. Саме вона — це мій спокій.

— Все добре, не хвилюйся, — я відчував, як Андрій продовжує пропалювати мене поглядом. Жадібно спостерігає за кожним моїм рухом і крихіткою, яка відчайдушно обіймала мене, ніби намагаючись заспокоїти. Десь на периферії моєї свідомості я розумів, що зараз даю Андрію величезний козир у руки, так відкрито показуючи свою прихильність до дівчини. Але мені було байдуже. З появою Каті у моєму житті я був готовий перевернути цю сторінку мого життя.

Мені не потрібна була батьківська компанія, я навіть був радий, що так сталося. Що мені довелося виїхати та розпочати свій бізнес із нуля. Зараз я однозначно займався тим, що було для мене цікавим.

Залишок вечора пролетів спокійно, основний удар прийняли батьки. Вони активно вели з Катею діалог, розпитуючи про її життя та розповідаючи про моє дитинство. Ми з Андрієм здебільшого мовчали, уникаючи навіть дивитись один на одного.

Катя зголосилася допомогти мамі на кухні, тому я неохоче відпустив її від себе. Ми ж із батьком та Андрієм сіли перед каміном у вітальні. Батько хотів дізнатися про мою компанію, в його голосі прозирала гордість, тому я не міг йому відмовити й розповідав про те, чим ми займаємось із Дімкою.

Якоїсь миті я усвідомив, що Андрія поруч з нами немає. Мабуть, я втратив момент, коли він пішов.

— А куди подівся Андрій? — здивовано спитав я у батька.

— Не знаю, — знизав плечима він. — Вийшов кудись хвилин п'ять тому.

— Окей, — підвівся я з крісла. — Піду знайду Катю, нам час їхати, бо вже пізно.

— Сину, — гукнув мене батько, коли я вже майже вийшов із кімнати. — Бережи її, вона гарна дівчина і дуже тягнеться до тебе.

Просто коротко кивнув, не знаючи якісь слова підібрати. Навіть не думав, що для мене так важливо почути такі слова від батька.

Не знайшовши крихітку на кухні, я попрямував на веранду. Каті там дуже сподобалось, я вже зрозумів, що її зачаровували зимові пейзажі.

Заглянувши на веранду, мені здалося, що мене окутало холодною водою. Крихітка про щось розмовляла з Андрієм. Вона трохи спохмурніла і щось тихо говорила йому. А потім зробила те, що я він на неї точно не очікував. Почувши якусь фразу Андрія, вона вихлюпнула йому на сорочку чашку кави, яку судомно стискала в руках.

Я одразу кинувся до них, побоюючись реакції Андрія. Каті знову вдалося мене здивувати, я навіть не думав, що моя завжди спокійна та врівноважена дівчина здатна на такий вчинок.

Але Андрій усміхався і виглядав якимось задоволеним, ніколи його таким не бачив. Він усміхаючись кивнув Каті та обернувся до мене.

— Тобі дуже пощастило, — він ляснув мене по спині й подався до хати. Я провів його поглядом, розуміючи ще менше, ніж раніше.

— Що сталося? — обернувся я до дівчини, яка тихо стояла. — Про що ви розмовляли?

Крихітка дивилася вслід Андрію спантеличеним поглядом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍