Читати книгу - "Факультатив для (не) літаючої гарпії, Крістіна Логоша"

Розділ 19 (4)

Незнайомий будинок був поринутий у напівтемряву. Однією рукою Леонол притримував маленьку чорняву дівчинку з довгим чубчиком. Малятко трималося за нього, як мавпочка, з цікавістю розглядаючи, куди її принесли. Другою рукою він тримав Казкарку.

Вони підійшли до дверей, з-під яких горіло світло. За нею були чути голоси і якийсь гомін. Леонол увійшов усередину. Його поява, мабуть, застала зненацька трійцю. Обличчя двох були незнайомими, а ось третю я впізнала одразу. Це була Елланія – моя мати.

— Що ти тут робиш? — спитала вона.

— Ось у мене те саме питання. Чим ви тут займаєтесь без мене?

На підлозі була дивна пентаграма із позначеними чотирма точками. У центрі стояв чорний казан. Подібний скріпив мою кварту першого дня в академії. Ось тільки полум'я в ньому було не червоне, а синє.

— Вирішили трохи почаклувати. Це заборонено? Навіщо ти приніс Атіку?

Напруга зростала, мені стало страшно за батька та маленьку себе. Ще двоє з кварти батька підійшли до Елланії.

— Не варто робити поспішних рухів. Я знаю, що ви задумали.

— То, може, варто приєднатися до нас? У новому світі і для тебе знайдеться містечко.

— Мені й у цьому непогано живеться.

Він розкрив книгу, не спускаючи дівчинку з рук, і почав читати закляття старомагікайською. Трійця не встигла навіть крикнути, як остовпіла на місці. З кожним новим словом крига наростала на їхні тіла. Вона ставала більше, сковуючи магічним заклинанням.

Я відволіклася від трійці і пильно подивилася на батька. Він впевнено читав заклинання, але дівчинка на його руках змінилася. Її шкіра випромінювала світло. Це світло я вже бачила. Так світилася моя шкіра, коли я торкнулася майстра.

Леонол замовк. Він обернувся шум кроків в коридорі, за його спиною стояла Одетта Чейк. Вона мовчки підійшла до нього і взяла мене з рук.

— Як все пройшло? — байдуже поцікавилася бабуся.

— Атика впоралася, — сказав він. — Книгу я сховаю.

— Я знайшла Атіці сім'ю на Террі. У тому світі пригнічується вся магія. Це ідеальне місце для неї. Вона може прожити дуже довго і навіть не дізнається про свою силу.

— Поки майстер не знайде її… Я це вже бачив.

Одетта подивилася у бік льоду, в якому була ув'язнена її дочка.

— А вона?

— І вона звільниться. Але тоді ми матимемо можливість щось змінити...

 

Бачення зникло. Я лежала на землі і намагалася прийти до тями. Настільки яскраві образи мені ще приходили. Поки я намагалася вхопитися за реальність, загін наших грязьовіків розбив фантом ведмедя. Рінка, втомлена, сиділа на землі, Мадді тримала Кая за руку, перевіряючи, чи він ще живий.

— Треба здаватись. Це провал, — сказала Рінка.

Підказка з минулого розворушила мої спогади. Нарешті я почала розуміти, хто насправді.

— Ще раз, — наполягала я.

— Але я не маю сил! — крикнула Рінка. — Наших розбив фантом. Ми не маємо шансів.

— У мене тільки один камінь залишився, якого я випадково не помітила. Що ми можемо вдіяти? — підтримала фарві Мадді.

— Можемо зробити ще одну спробу.

Суперники вже приймали вітальні вигуки на свою адресу і не надто помічали нас.

Ми з Мадді підняли Рінку. Людина і фарви стали пліч-о-пліч, готові створити останнього грязьовика.

Я пильно подивилася на свої долоні. Згадала, як вони світилися, коли мене вперше торкнувся майстер, і як горіла шкіра, коли чаклував батько. Я згадала… Яскраве світло енергії заіскрилося на кінчиках пальців, переповнюючи мене. Обидві долоні сяяли, і я знала, що робити з цим світлом.

Торкнувшись руками соквартівців, я поділилася своєю силою, наповнюючи їх.

Вони здригнулися.

— Остання спроба, — поспішала я.

Мадді кинула камінь на землю, але Рінка не встигла створити грязь. Камінь так і лежав, коли величезні хвилі бруду одна за одною перепліталися довкола нього. Збільшуючись в обсязі, наш витвір швидко зростав. Величезний грязьовий монстр у висоту метрів п'ятдесят впевнено встав на ноги. Це був найтовстіший і незграбний грязьовик, але в таких масштабах він нагадував Кінг-Конга.

З трибун почулися вигуки жаху та захоплення.

Суперники зблідли і зовсім втратили обличчя. Фантом-ведмідь нагадував цуценя поряд з грязевиком. Його спроби опору були марні. Нарешті величезному монстру набридли нападки фантома, він настав на нього. Нависаючи над квартою суперників, замахнувся і з силою вдарив по них, примушуючи полум'я згаснути, а супротивників скупатися в багнюці. Так само, як колись вони облили нас брудом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍