Читати книгу - "Кровна магія: у пошуках Проклятої Королеви, Ляна Аракелян"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– І що знахарка? – без тіні кепкування запитала цілителька.
– Так втекла, собака. Тепер шукаємо нову. Нам без знахарки не можна, а та, начебто, в Кузлерськ подалася.
Два рибних пироги і два кухлі в міру гарячого відвару зробили свою підступну справу: я відчула, як очі злипаються, і голова хилиться до плеча Германа. А рот просто роздирався від зівків.
Прокинулася я від холоду. Нелюди ельфи винесли мене на вулицю і поклали на лавку біля корчми.
– Руто, не час розхолоджуватися і спати, – потряс за плече Скріраніель. – Зараз розходимося. Нам до заходу сонця потрібно встигнути повернутися з Вайге-Нору. Ходім в крамницю.
Я потерла очі й знехотя встала з лавки. Неподалік стояв із винуватим виглядом Герман.
– Вибач, – це все, що він зміг із себе видавити.
Та годі, я не ображаюся. Розумію, що потрібно йти далі. Не знаю як в інших, але в мене запал пропав. Хотілося якнайшвидше закінчити цю пригоду і повернутися до Ситова.
Крамниця розташовувалася навпроти корчми. Я не помилилася – за прилавком гордо задравши вгору кирпатий ніс стояла Офутта, барабанячи короткими пальчиками з рожевим манікюром по прилавку.
– Які лички та зі столички! – проспівала гномка, з цікавістю дивлячись на ельфа. – Чого бажаєте? – гномка вдала, що не знає мене. От зараза!
– Два плащі. Теплі речі є?
– А як же ж! – Офутта пожвавішала, відчувши запах грошей. Дивно, що запах дохлятини повз неї пройшов. А від фрімпсля так кривила ніс. Що з гномками золото робить, жах!
– Рані, – тихо покликала я ельфа і жестом показала, щоб він нахилився до мене. Коли перед очима побачила гостре вухо, прошепотіла: – Я їй чотирнадцять золотих винна.
Ельф випростався і кивнув.
– Ельфійські речі є?
Офутта подарувала Скріраніелеві кокетливу усмішку.
– Є. З Гаю Волхвів. А саме – з Кришталевої Конюшини, Крижаної Роси і... – вона трохи забарилася, оцінюючи ситуацію, а потім видала: – ...з острова Двох Зорь, – і хитро примружила очі.
– Покажіть усе, – спокою Скріраніеля міг позаздрити погаслий вулкан.
Мені здалося чи в очах маленької шахрайки спалахнули вогники легкої наживи. Ніс відчув запах золотих. Мені стало смішно: від нас анітрохи не смерділо, чи що?
– Проходьте, добрий пане, – гномка спритно, наче лепрекон, вибралася з-за прилавка і поманила за собою до довгого вішака.
Рані прискіпливо оглядав товар. Плащі відклав одразу, так само взяв рукавиці, бо ми свої занапастили ще біля Семиводної – поклали сушитися на гору Праску, а вони благополучно обвуглилися. Він ковзнув по мені поглядом і зняв з вішалки теплу тонкої в’язки кофту і вовняні штани.
Потім схилився над вітриною з гномськими виробами: майстерно вирізьблені з кістки та каменю фігурки. Він довго придивлявся до витончених сирен, дріад і ельфійок. І, звісно ж, тут була міцна фігура гномської богині Валайі. Мені стало нудно, і я відійшла до вікна. До мене тут же бочком підійшла Офутта.
– Де відірвала? – гномка не зводила з мене очей.
– Що? – не зрозуміла я. – Що я відірвала?
– Цить! – приклала палець до губ Офутта. – Тихіше! Запитую: де такого красеня відірвала?
– А-а-а, – якомога байдужіше протягнула я, – ти про ельфа. – І тут мені спала на думку чудова ідея: – Так у гральному домі познайомилися.
Гномка вирячилася на мене, немов бачила вперше в житті.
– Брешеш!
– Пфф, як хочеш, можеш не вірити… – Я трохи помовчала, роздивляючись лавку. – А ти, я дивлюся, шикарно влаштувалася: у Вайге-Норі торгуєш, тут, у Боровиковому, у Ситові... – перевела я розмову в інше русло.
– У нас по всіх країнах крамниці, тому що ми – найбагатша сім’я: а сім’я – це цілий рід. Ось дядько Флюн, наприклад, раніше жив у якомусь провінційному містечку, а тепер перебрався до столиці. Зрозумів, що в провінції життя немає. Та й товар у нас скрізь першокласний.
– Тому й торгуєте в такій дірі? – вжалила я гномку.
– Та в таких містечках – золоте дно. Подумай сама: місто маленьке, перевалочне. Крамниць, крім нашої – немає. Хто монети рахує? Ми! Безглуздим крамом не торгуємо, зв’язки налагоджені. А коли все працює як годинник, то я тільки вершки їжджу збирати. Ось закінчу сьогодні тут, завтра вирушу до Смологорська. Після нього – до Леовардії, там містами прошвирнуся. Грошиків зароблю, борги зберу.
– Тобі від нас не смердить, а від нещасного фрімпсля ти тільки й знала, що кривити пику.
– Так він голосракий, що з нього взяти?
– Ну й жлобко ти, Офутто!
– Я не жадібна, я хазяйновита!
Я навіть трохи позаздрила гномці. Я тільки завдяки халепі світ трохи подивилася, а ця мандрує по всіх країнах!
– Юна леді, розрахуйте нас, – подав голос Скріраніель посміхаючись так, немов знайшов самородок.
– І що, ніяку фігурку не візьмете?
– Ні, пані. Але коли повернуся, то обіцяю щось купити.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кровна магія: у пошуках Проклятої Королеви, Ляна Аракелян», після закриття браузера.