Читати книгу - "Інститут"

— Барабанщику? — запитала Енні. — То що ми робимо?

— Може, нам і не треба нічого робити, — відповів він. — Глянь ліворуч. Головою не рухай, просто поглядом.

Вона так і зробила й побачила, як один із братів Добіра квапився тротуаром. У нього був пістолет. Пізніше поліції штату він розповість, що хоча вони з братом і мирні люди, але вважають мудрим тримати в магазині зброю відтоді, як сталося пограбування.

— Тепер праворуч. Головою не рухай.

Вона скосила погляд, куди він сказав, і побачила вдову Ґулсбі й містера Білсона, батька близнюків. Адді Ґулсбі була в халаті й домашніх капцях. Річард Білсон був одягнутий у смугасті шорти й червону футболку «Крімсон-тайд». В обох у руках були мисливські рушниці. Групка перед відділком їх не бачила; вони цілком зосередилися на тій справі, яку прийшли сюди виконати.

«Ви на півдні», — була сказала Енні цим озброєним чужинцям. Вона розуміла, що дуже швидко вони усвідомлять, наскільки ці слова описують їхню ситуацію.

— Томе, Еліс, — командувала місіс Сіґсбі. — Всередину. Заберіть малого.

Вони ввійшли.

37

Тім підняв Венді на ноги. Вона виглядала причмеленою, ніби не знала, де перебуває. У волоссі їй застряг клаптик паперу. Стрілянина зовні припинилася, принаймні поки що. Її замінили розмови, але в Тіма дзвеніло у вухах, тож слів розібрати він не міг.

Та це й не важило. Якщо вони там про мир домовляються, добре. Проте було б розсудливіше очікувати продовження війни.

— Венді, ти як?

— Вони… Тіме, вони вбили шерифа Джона! І скількох ще?

Він трусонув нею.

— З тобою все добре?

Венді кивнула.

— Т-так. Думаю…

— Виведи Люка назад.

Вона потягнулася до хлопця. Люк ухилився й побіг до столу шерифа. Таґ Фарадей намагався вхопити його за руку, але Люк ухилився й від нього. Куля надщербила ноутбук, перекинула його, однак домашній екран, хоча й надтріснутий, досі світився, а маленький помаранчевий вогник рівномірно блимав. У нього теж дзвеніло у вухах, та зараз він перебував неподалік від дверей і чув голос місіс Сіґсбі: «Заберіть малого».

«Ну ти й сука, — подумав він. — Ну й безсердечна ж ти сука».

Люк схопив ноутбук і став на коліна, притискаючи його до грудей, коли Еліс Ґрін і Том Джонс увійшли через розбиті подвійні двері. Таґ підняв свій пістолет, але шквал вогню з «ейч-кей» прошив його, перш ніж він устиг вистрелити, і розпоров формену сорочку на спині. Його «ґлок» вилетів з руки й ковзнув по підлозі. Єдиний живий з решти поліцейських, Френк Поттер, навіть не поворухнувся, щоб захиститися. На його обличчі застиг вражений вираз, наче він не вірив у те, що відбувається. Еліс Ґрін вистрелила йому в голову, тоді пригнулася, коли з вулиці позаду них знову залунали постріли. Почулися вигуки й зболені крики.

Стрілянина і крики на мить відволікли чоловіка з «ейч-кей». Джонс повернувся в той бік, і Тім двома пострілами — у потилицю й у голову — вбив його. Еліс Ґрін випрямилася й кинулася вперед, переступаючи через Джонса, зосередившись, а Тім побачив, як за нею з’явля­ється ще одна жінка. Старша, у червоному брючному костюмі, з пістолетом. Господи Боже, скільки ж їх там? Вони цілу армію по малого хлопця прислали?

— Він за столом, Еліс, — сказала старша жінка. Навіть в умовах бійні вона говорила зі зловісним спокоєм. — Я бачу, як стирчить перев’язка на його вусі. Витягни і пристрель його.

Жінка на ім’я Еліс обійшла стіл. Тім навіть не думав казати їй зупинитися — вони вже закінчили з цими люб’яз­ностями. Він натиснув гачок на «ґлоку» Венді. Той сухо клацнув, хоча там мав бути ще один набій чи й два. Навіть у цю мить між життям і смертю Тім усвідомив, чому так сталося: Венді не до кінця перезарядила його після того, як востаннє проходила навчальну стрільбу в тирі в Даннінгу. Такі речі стоять не надто високо в списку її пріоритетів. Він навіть мав час подумати, як у свої перші дні в Дюпреї, що Венді робота поліцейської не надто підходить.

«Їй варто було лишатися на диспетчерстві, — подумав він, — але вже пізно. Певно, ми тут зараз помремо».

Люк підвівся з-за столу, стискаючи в руках ноутбук. Він махнув ним і щосили влупив Еліс Ґрін по обличчі. Тріснутий екран розлетівся на друзки. Ґрін відступила до жінки в брючному костюмі, з носа й рота закровило, і підняла пістолет.

— Кинь на землю, на землю кинь, ану! — закричала Венді.

Вона схопила «ґлок» Таґа Фарадея. Ґрін не зважала. Вона цілилася в Люка, який витягував з гнізда ноутбука флешку Морін Альворсон, замість того щоб сісти за укриття. Венді вистрелила тричі, звузивши очі й пронизливо скрикуючи після кожного пострілу. Перша куля поцілила Еліс Ґрін трохи вище перенісся. Друга полетіла в дірку в дверях, на місці якої лише дві з половиною хвилини тому ще було скло.

Третя влучила Джулії Сіґсбі в ногу. Її пістолет вилетів з руки, жінка зігнулася зі збентеженим виразом на обличчі.

— Ти в мене вистрелила. Чому ти в мене вистрелила?

— Ти тупа? А ти як думаєш? — скрикнула Венді.

Вона підійшла до жінки, що спиралась на підлогу. Взуття хрускотіло на битому склі. Повітря смерділо порохом, відділок — колись охайний, а тепер зруйнований — був наповнений блакитним димом.

— Ти ж наказувала їм стріляти в дитину.

Місіс Сіґсбі обдарувала її посмішкою, яку берегла для тих, хто мусить терпіти безумних[122].

— Ти не розумієш. А як інакше? Він належить мені. Він — власність.

— Тепер ні, — озвався Тім.

Люк уклякнув перед місіс Сіґсбі. На щоці в нього були бризки крові, а з брови стирчав осколок скла.

— Кого ви лишили за головного в Інституті? Стекгауса? Так, його?

Вона не відповіла.

— Стекгауса?

Нічого.

Усередину зайшов Барабанщик Дентон і роззирнувся. Піжамна сорочка була вся мокра від крові з одного боку, але його це приголомшливим чином ніби й не обходило. Ґутаал Добіра заглядав йому з-за плеча, округливши очі.

— Песець, — промовив Барабанщик. — Та тут бійня ціла.

— Мені довелося застрелити чоловіка, — сказав Ґутаал. — Місіс Ґулсбі, вона стріляла в жінку, що цілилася в неї. То була чиста самооборона.

— Скільки надворі? — запитав Тім. — Вони вже мертві чи є ще якісь живі?

Енні відштовхнула Ґутаала Добіру і стала поруч із Барабанщиком. У своєму серапе, з задимленими стволами в руках вона скидалася на героїню спаґеті-вестерну. Тіма це не здивувало. Його зараз мало що могло здивувати.

— Думаю, ми обробили всіх, хто приїхав у тих фургонах, — повідомила вона. — Кілька поранених, в одного куля в нозі, інший поранений серйозно. То його Добіра поцілив. Решта ушльопків наче мертві. — Вона роздивилася кімнату. — Але, Господи, з ваших тут хоч хтось живий лишився?

«Венді», — подумав Тім, але не сказав нічого. Здається, вона тепер виконуватиме обов’язки шерифа. Або, можливо, Ронні Ґібсон, коли повернеться з відпустки. Найпевніше, Ронні. Венді на цю посаду не захочеться.

Адді Ґулсбі й Річард Білсон підійшли і стали біля Ґутаала, за Енні з Барабанщиком. Білсон роздивлявся головну кімнату з переляком — обстріляні стіни, розбите скло, калюжі крові, розпростерті тіла — аж долонею рот прикрив.

Адді виявилася міцнішою.

— Лікар уже їде. Там пів міста на вулиці, більшість озброєні. Що тут сталося? І хто