Читати книгу - "Земля Георгія"

ваших мандаринів через три години вже не було на борту. ЩО СКАЗАВ АДАМ СМІТ

У світлі розборок, що почалися з причини перестою в Поті та втрати частини палубного вантажу між Кавказом і Кримом, платні екіпажу жодне стерво не заплатило. Як я і підозрював ще на початку цього рейсу. Та хіба від цього легше?

Мандарини вдалося реалізувати тільки через місяць, і мій навар склав 100 доларів, або 25 % від того, що я вклав в оборудку. Можливо, якийсь гендляр з Європи вважав би це добрим зиском, але для нас у 90-ті це вважалося прогаром. Головний парадокс мандаринового бізнесу цілком підтвердився.

ЩО СКАЗАВ АРТАШЕЗОВИЧ

— Хлопці, якщо вам не заплатить судновласник та фрахтівники, це зроблю я зі своїх грошей за попередній рейс.

ЩО СКАЗАЛИ МИ

— Тю на вас, Арташезовичу.

ХТО ЗУСТРІЧАВ НАС НА ПРИЧАЛІ…

Це, власне, і була ота приємна несподіванка. Кінці на набережній у нас приймав… мій кореш Серьога власною персоною.

— Серього, невже пройшло чотири роки, Серього? — спитав я, обіймаючи його.

— Чотири роки і два місяці, — відповів Серьога.

Він завжди шанував точність.

— А Миколка… одним словом, ми чули його Мейдей…

— Ти вже третій, хто мені про це каже. Давай вмажемо. На спомин душі. Все ж таки не гіршим з моряків був наш Миколка. Аж ніяк.

І ми вмазали. І пом’янули Миколку у кают-компанії «Вадічки». Й Арташезович уже нічого не заперечував, бо портовий нагляд підтвердив, що «Вікінг» дійсно зник. І кожен з нас пригадав якусь історію про Миколку-Морячка, але, щоб переповісти їх усі, потрібно писати нову книгу.

ЕПІЛОГ

Коли в нас випадає перший сніг і до Нового року залишається якийсь місяць, у мене починається дивна сверблячка. Мені кортить послати до лисого дідька щасливе сімейне життя, захопливі статистичні звіти і сумлінне конспектування лекцій про дискурс постмодернізму, невиховано, як на майбутнього філолога, сплюнути під ноги, матюкнутися й сісти на корабель, що вирушає у рейс.

Я нервую і поглядаю на телефон. Та цього року вже марно. Усі капітани й просто друзі, мабуть, уже викреслили мене зі списків моряків.

Сезон відтепер не для мене. Але ось…

— Тату, тебе якийсь дядько з Херсона питав. Казав, що передзвонить.

І я сиджу біля апарата, вирішую, який саме капітан про мене ще не забув, Арташезович чи, може, Борщевський.

Я вже нікуди не збираюся, я вже цілком адаптувався до свого нового життя на незрозумілому морякам суходолі, я…

А телефон усе не дзвонить і не дзвонить… А може, таки плюнути на все і справді податися до Поті чи Батумі? Це ж якихось два тижні. Мабуть. Якщо погода буде гарна. А хто ту гарну погоду взимку на Чорному морі бачив?

Нарешті дзвінок.

— На прийомі, — за радистською звичкою кажу я у слухавку.

— Маг’коні, пг’ивіт, — гаркавить слухавка, і я не можу не впізнати цього забутого кумедного гаркавлення, без якого, виявляється, моє життя було неповним усі ці роки.

— Тут така справа, потрібен стерновий на рейс до Батумі. Підеш? Що «Вікінг»? Мейдей? То це ти його прийняв? Нє дождьотєсь! Там така петрушка вийшла, танкер з Туапсе вийшов, прикрив нас корпусом від хвилі, ми змогли відкатати форпік і заскочили до Туапсе. І нас заарештували, бо не було чим за рятувальну операцію розплатитися, поки судновласник з Херсона не прилетів. А я їм кажу, я цілий танкер не замовляв, мені б рятувального буксира вистачило. Цілий місяць протримали. Мандарини усі згнили в трюмі, збитки страшенні, а ще й…

— Миколко, які це все вже дрібниці, — перебив я Морячка. — Як же я радий тебе знову чути.

28.12.2006

Примітки
1

Ґоран Бреґович, альбом «Black Cat, White Cat».

(обратно) 2

Риболовецький сейнер.

(обратно) 3

В автора були певні сумніви щодо того, чи можна перекладати назву судна. Але позаяк Петро Марковим Кішка народився під Кам’янцем-Подільським, його прізвище вже одного разу підступно переклали військові писарчуки, тож автор лише повертає героя на батьківщину.

(обратно) 4

Промисловий рефрижератор.

(обратно) 5

Режим готовності, очікування.