Читати книгу - "Безтурботний, Ю. Несбе"

відсилалися в запрограмований час із твого комп’ютера в комірці, що відправник усе підготував іще до того, як розмістив ноутбук із підключеним мобільником у тебе в комірці. Вірно?

— М-м. Ти зміст листів опрацював, як я тебе просив?

— Так, звичайно. Тут така штука. Якщо читати їх підряд, знаючи, чим справа кінчилася, то, хоча автор і претендує на послідовний виклад подій, фабула уявляється вельми розмитою. Але якщо ти читаєш ці листи нібито у міру їх надходження, як людина, що перебуває в гущі цих подій, то у тебе відразу виникає відчуття, що автор — людина вельми інформована й отримує цю інформацію в режимі онлайн. Утім, йому на це було наплювати, адже він сам замовляв музику.

— Все так. Ми поки не впевнені на всі сто, що саме Гуннеруд організував убивство Арне Албу. Його колега по майстерні стверджує, що в мить, коли ймовірно Албу був убитий, вони з Гуннерудом сиділи в «Старому майорові» і пили пиво.

Еуне потер руки, і Харрі так і не зрозумів, чи то він це зробив від холоду, чи то від задоволення, що в цій заплутаній справі у нього багато можливостей виявити свої логічні здібності.

— Припустимо, що Гуннеруд не вбивав Албу, — сказав психолог. — Яку ж у такому разі долю він підготував Албу, коли навів тебе на нього? Хотів, аби його засудили? Але тоді з тебе зняли б усі підозри. І навпаки, адже неможливо двох засудити за одне і те ж убивство.

— Вірно, — зауважив Харрі. — Але потрібно задатися питанням: що було найголовнішим у житті для Арне Албу?

— Блискуче, — підхопив Еуне. — Батько трьох дітей, який добровільно або під тиском обставин кидає бізнес. Я припущу, що сім’я.

— А чого домагався Гуннеруд, викривши або, вірніше сказати, налагодивши мене викрити Арне Албу, що він як і раніше зустрічається з Анною?

— Щоб дружина забрала дітей і пішла від нього.

— Позбавити людину життя — це не найстрашніше, що можна зробити з нею. Найстрашніше — позбавити людину найдорожчого, заради чого вона, власне, живе.

— Класна цитата. — Еуне схвально кивнув. — Хто це сказав?

— Не пам’ятаю, — відповів Харрі.

— Тоді виникає ще одне запитання. А чого він хотів позбавити тебе, Харрі? Ти-то заради чого живеш?

Вони підійшли до будинку Анни. Харрі довго морочився з ключем.

— Ну так що? — запитав Еуне.

— Гуннеруд, напевно, знав мене тільки з розповідей Анни. А вона знала мене на ті часи, коли… коли у мене за великим рахунком нічого, окрім роботи, не було.

— Роботи?

— Він хотів мене засадити. Але найголовніше — щоб мене виперли з поліції.

По сходах вони підіймалися мовчки.

Вебер і його люди вже закінчили роботу в квартирі. Вебер із задоволеним виглядом повідомив, що знайдено масу відбитків Гуннеруда в багатьох місцях, особливо ж на спинці ліжка.

— Він не дуже-то обережний був, — сказав Вебер.

— Він тут так часто бував, що у будь-якому разі якісь відбитки залишив би, — заперечив Харрі. — І крім того, він був переконаний, що на нього підозри ні за що не ляжуть.

— До речі, Арне Албу вбили якимсь дивним способом, — сказав Еуне, поки Харрі проникав через розсувні двері до кімнати з портретами і торшером Тріммера.

— Закопали головою вниз. На пляжі. Схоже на якийсь ритуал, ніби вбивця хотів розповісти нам щось про себе. Ти не думав про це?

— Я тією справою не займаюся.

— Та я не про це.

— Гаразд. Можливо, вбивця хотів розповісти нам дещо про жертву.

— Що ти маєш на увазі?

Харрі ввімкнув лампу, світло якої впало на портрети.

— Я тут пригадав Гулатінзьке уложення[64], це приблизно тисяча сотий рік, — читав його, коли право вивчав. Так от там записано, що померлих слід ховати в освяченій землі, за винятком лиходіїв, клятвопорушників і вбивць. А для тих могили копали на межі припливної хвилі та дернового покриття. А Арне Албу поховали якраз в такому місці, так що йдеться не про вбивство на ґрунті ревнощів, а значить, його вбив не Гуннеруд. Ні, хтось хотів показати, що Арне Албу — злочинець.

— Цікаво, — сказав Еуне. — Слухай, навіщо нам знову ці картини дивитися? Вони тільки жах наганяють.

— Ти і справді впевнений, що нічого такого в них не помічаєш?

— Ну як тобі сказати, вони належать пензлю молодого художника з претензією на оригінальність, із надмірною тягою до театральності й відсутністю елементарних навичок.

— Моя колега Беате Льонн сьогодні не змогла прийти, вона зараз у Німеччині на конференції слідчих, розповідає, як за допомогою цифрових маніпуляцій із зображенням на відео або фото і підключенням веретеноподібної звивини можна впізнати в обличчя злочинця під маскою. У неї рідкісна природжена здатність: вона пам’ятає обличчя всіх людей, що коли-небудь зустрічались їй.

Еуне кивнув:

— Мені цей феномен відомий.

— Коли я показав їй ці картини, вона відразу назвала прототипи персонажів.

— Та ну?! — Еуне звів брову. — Нумо давай викладай.

Харрі показав пальцем:

— Ліворуч Арне Албу, в центрі Альф Гуннеруд, ну а про-воруч я.

Еуне примружився, поправив окуляри і почав розглядати портрети з різних точок.

— Цікаво, — пробурмотів він. — Надзвичайно цікаво. А я бачу тільки контури облич.

— Я хотів, щоб ти як експерт поручився, що таке цілком можливо. Тоді ми зможемо довести тісніший зв’язок Гуннеруда з Анною.

Еуне змахнув рукою:

— Якщо те, що ти говориш про фрьокен Льонн, правда, то їй досить мінімум мініморум інформації, щоб упізнати обличчя.

Коли вони вийшли на вулицю, Еуне сказав, що з професійного інтересу хотів би зустрітися з цією Беате Льонн.

— Вона слідчий, як я розумію?

— Так, у відділі пограбувань. Ми з нею розплутуємо справу Забійника.

— А, зрозумів. Як просувається?

—- Так собі. Слідів небагато. Вони припускали, що він скоро піде на нове пограбування, але поки що цього не сталося. Що, взагалі-то кажучи, дещо дивно.

На Бугстадвеєн Харрі побачив перші осінні сніжинки, що кружляли в повітрі.

— Зима! — крикнув Алі з другого боку вулиці й показав Харрі пальцем на небо. Він щось сказав братові на урду, й той відразу замінив його в ролі вантажника і почав затягувати ящики з фруктами до магазинчика. Алі м’якоюходою перетнув вулицю й підійшов до Харрі.

—