Читати книгу - "Американські боги"

Сем моргнула, підвела на нього погляд. Спершу в неї на обличчі відбилося збентеження, а тоді з’явилося впізнавання, і кутики уст поповзли догори в усмішці:

— Привіт.

— Я піду, перевірю, як там вечеря, — сказала Маргарита напружено, ніби їжа, якщо її залишити без догляду, згорає вся і одразу.

Сем скинула шапку і куртку.

— То це ти той опечалений загадковий сусід, — зашепотіла вона. — Хто б міг подумати?

— А ти — дівчинка-Сем. Ми можемо обговорити це трохи пізніше?

— Якщо пообіцяєш мені пояснити, що відбувається.

— Домовились.

Леон посмикав Тінь за штанину і простягнув йому четвертака:

— Покажеш мені?

— Звичайно. Але затям собі, що професійний штукар ніколи і нікому не розкриває таємниць своєї майстерності.

— Обіцяю, — по-дитячому серйозно погодився Леон.

Хлопчик спробував кілька разів, доки, зрештою, не вийшло як треба. Тінь підморгнув малому:

— Тепер ти знаєш рівно половину. Ось інша: зверни увагу глядачів на те місце, де монета мала б бути. І дивися туди. Якщо ти достатньо вміло вдаватимеш, що вона у тебе в правій руці, ніхто і не гляне на твою ліву, навіть якщо сам фокус ти робитимеш трохи незграбно.

Сем мовчки спостерігала за всім цим дійством, трохи схиливши голову.

— Вечеря! — Маргарита вийшла з кухні, несучи каструлю спагеті. — Леоне, ходи мити руки.

Було смачно: хрумкі хлібці з часником, густий томатний соус, пікантні фрикадельки. Тінь похвалив їжу.

— Старий родинний рецепт. З корсиканського боку родини.

— Я думав, ви з американських індіанців.

— Наш тато черокі, — втрутилася Сем, яка єдина з присутніх таки пила каберне. — А батько матері Меґ із Корсики. Тато кинув маму Меґ, коли їй було десять, і переїхав у іншу частину міста. А через шість місяців народилася я. Коли вони остаточно розлучилися, тато одружився з моєю мамою. Здається, якийсь час вони щиро намагалися побудувати міцну сім’ю, але татко все ж звалив, коли мені виповнилось десять. Певно, у нього стоїть таймер на десять років, чи щось таке.

— Ну, він прожив у Оклахомі ще десять років, — докинула Маргарита.

— Родичі моєї мами були євреї, іммігранти з Європи, — продовжила Сем. — Із однієї з тих країн, де раніше був комунізм, а тепер просто балаган. Здається, її вабив сам факт одруження з черокі. Це типу як поєднати сухарики з посіченою печінкою, — і Сем ще разок ковтнула вина.

— Її мама просто прибацана, — підсумувала Маргарита з нотками захвату в голосі.

— І уявляєш, де вона тепер? — запитала Сем. Тінь похитав головою. — В Австралії. Познайомилася в Інтернеті з чуваком, який живе в Гобарті. Ну, вони зустрілися в реалі, вона вирішила, що він якийсь стрьомний. Але Тасманія її полонила. Тому вона тепер мешкає там у якійсь жіночій комуні, вчить їх розписувати шовк і ще якусь фігню. Хіба не круто? У такому віці!

Тінь погодився, що дуже круто, і взяв собі ще фрикадельок. Сем розповіла йому про те, як британці винищували корінне населення Тасманії, і як під кінець вони навіть утворили живий ланцюг, щоб піймати всіх, але зловили тільки одного старигана і хворого хлопчика. Розповіла, як тасманських тигрів, або тилацинів, повинищували місцеві фермери, бо боялись за своїх овечок — а місцеві політики тільки в 1930-х схаменулися, що цей вид треба захищати. Але на той час останній тилацин давно вже здох. Вона допила другу склянку вина і налила собі третю.

— То як, Майку, — раптом зашарілася Сем, — може, теж розповіси нам про свою сім’ю? Які з себе Айнзелі?

В її очах затанцювали бісики.

— Дуже нудні. Ніхто з нас ніколи не дістався Тасманії. Гм... То ти вчишся в Медісоні, і як воно?

— Та, ти знаєш, нічого особливого... Вивчаю історію мистецтв, тендерні студії і захоплююсь литтям з бронзи.

— Коли я виросту, — втрутився Леон, — стану чарівником і буду робити фокуси-покуси. Ти навчиш мене, Майку Айнзелю?

— Звісно. Якщо твоя мама не проти.

Маргарита знизала плечима.

— Слухай, Меґ... — заявила Сем, — ми зараз довечеряємо і ти вкладатимеш Леона, а ми з Майком заїдемо до «Оленячого перестанку» на часинку.

Маргарита не знизала плечима — натомість похитала головою і трохи підняла брови.

— Мені здається, що він цікавий чувак, — продовжила Саманта. — І нам буде про що побазікати.

Маргарита зміряла поглядом Тінь, і йому саме в ту мить знадобилося відтерти паперовою серветкою неіснуючу краплину соусу з підборіддя.

— Ну, ви дорослі люди... — сказала вона, і було зрозуміло, що вона так не вважає. І навіть якби вважала, промовляв вираз її обличчя, вам не слід цього робити.

Після вечері Тінь допоміг Сем із посудом — повитирав його, тоді погрався з Леоном, перераховуючи монетки в дитячому кулачку: розкриваючи долоню, хлопчик щоразу бачив на одну монетку менше, ніж вони порахували до того. Коли в руці Леона залишилося одне пенні, Тінь перепитав, чи малий міцно його тримає — потім хлопчик розтулив долоню і виявив, що пенні перетворився на десятицентовик. Захоплені крики Леона «Як ти це зробив?! Мамо, як він це зробив?!» проводжали Тінь, коли він вийшов у коридор.

— Ходімо, — Сем уже тримала його куртку в руках, її щоки пашіли від вина.

Надворі було холодно.

Тінь на хвильку забіг до свого помешкання, закинув «Протоколи» до пластикового пакета і взяв із собою. Хінцельман може бути в барі, а Тіні хотілося показати старому згадки про його дідуся.

Вони пішли по доріжці.

Він відчинив двері гаража, і вона зайшлася реготом.

— Обоженьки, — Сем дивилася на машину і хапалася за боки. — Обоженьки, це ж машина Пола Гунтера. Обоженьки, ти купив машину Пола Гунтера!

Тінь відчинив для неї двері, тоді обійшов автівку і сів на водійське місце:

— Звідки ти знаєш цю машину?

— Десь два... Чи три роки тому, коли я гостювала в Меґ, я ж і переконала хлопаку перефарбувати її.

— Ну... Завжди добре знати, хто винен у твоїх нещастях.

Він вивів машину на вулицю. Тоді вийшов і зачинив двері гаража. Знову сів на своє місце. Коли він примостився на сидінні, Сем якось дивно на нього подивилася: так, ніби почала втрачати впевненість. Коли він пристебнув пасок безпеки, вона сказала:

— Я боюся. Це так тупо з мого боку. Сідати до машини з психом-убивцею.

— Я ж довіз