Читати книгу - "Божественна комедія"

і їм дав рушіїв» (р. 74 – 75), тобто ангелів, які керують обертанням небесних сфер і передають їм силу впливу на земне життя. У кожній із згаданих небесних сфер, – пояснює він далі, – є своє ангельське коло. Земним же щастям розпоряджається Фортуна; тут вона повновладна і кружляє «нарівні з іншими всіма богами» (р. 87).

98. Заходять вже зірки… – Коли поети вирушили в дорогу (П. І, 136; II, 5), зірки підіймались від сходу до середини неба. Тепер вони почали схилятись до заходу, тобто минула північ.

ПІСНЯ ВОСЬМА

Коло п’яте (закінчення). – Флегій. – Філіппо Срібний. – Місто Діте

4. Два промінці – сигнал про прибуття двох нових душ, на який з вежі міста Діте (по той бік Стігійського болота) подається сигналвідповідь, слідом за чим звідти на човні відпливає перевізник.

19. Флегій – за грецьким міфом, цар лапіфів, син Арея і смертної. В гніві на Аполлона, який збезчестив його дочку Короніду, він спалив Дельфійський храм і був укинутий в Аїд. У Данте він – гнівний сторож п’ятого кола, перевізник душ через Стігійське болото, де карають гнівливих.

25 – 27. Вагу в човні лиш я складав вагому. – Данте – жива людина (з вагою), а Віргілій – тінь (без ваги).

32. Перед мною встав хтось у багні… – це зарозумілий багатий флорентійський рицар, прибічник «чорних», Філіппо дельї Адімарі, який мав люту вдачу. Його прозвали Срібним (р. 61), тому що він підковував свого коня сріблом. Є підстави вважати, що між ним і Данте була гостра ворожнеча.

68 – 69. Місто Діте. – Діте – латинське ім’я Аїда, або Плутона, володаря Пекла, сина Сатурна і Реї, брата Юпітера і Нептуна. Данте називає так Люцифера, верховного диявола, царя Пекла (П. XI, 65; XII, 39; XXXIV, 20). Його ім’я має і пекельне місто, оточене Стігійським болотом, тобто частина Пекла, що лежить усередині кріпосного муру і має загальну назву нижнього Пекла (р. 75).

82. Було при брамі кількасот химер… – тобто дияволів, які колись були ангелами, але разом з Люцифером повстали проти Бога. Їх вигнано з неба і кинуто в Пекло.

125 – 126. Брами… що й досі залишились без замка. – Тобто пекельні брами, які були відімкнені Христом, коли він виводив з пекла старозавітних праведників.

ПІСНЯ ДЕВ’ЯТА

Біля воріт Діте. – Фурії. – Посол з неба. – Коло шосте. – Єретики

1 – 3. Зміст: «Побачивши, що при його поверненні Данте зблід од страху, Віргілій переміг свою блідість».

17. Перше кинувши кружало… – тобто Лімб.

23. Еріхто – легендарна фессалійська чарівниця, яка воскрешала мертвих і примушувала їх пророкувати майбутнє (Лукан, «Фарсалія»).

37 – 48. Три фурії (грецькі ерінії, р. 45), тобто Алекто («невгамовна»), Тісіфона («месниця за вбивство») і Мегера («ненависниця») в античній міфології – богині прокляття, помсти і кари. Вони перебували в пеклі, де панує цариця вічного плачу гіркого (р. 44) Прозерпіна.

52. Медуза – за грецьким міфом – одна з трьох сестер – Горгон, змієволоса діва, побачивши яку, люди і звірі кам’яніли. Персей відрубав їй голову, і «лик Горгони» став у його руках страшною зброєю проти ворогів, обертаючи їх у камінь. Рядок цей допускає два тлумачення: 1) фурії закликають саму Медузу; 2) вони вимагають, щоб принесли її голову.

54. На ньому мста Teзеєвux провин… – Тезей (П. XII, 12) із своїм другом Піріфоєм спустився в пекло, щоб викрасти для нього Прозерпіну. Розгніваний Плутон наказав ерініям покарати їх, і обидва герої приросли до скелі, на яку сіли. Згодом Геркулес звільнив Тезея. Ерінії шкодують, що свого часу не знищили його; тоді у смертних зникло б бажання проникати в підземний світ.

85. Посол небес – тобто ангел.

98. У Цербера у вашого з оков… – найважчим із дванадцяти подвигів Геркулеса було викрадення Цербера (П. VI, 13). Вступивши в боротьбу з потворою, Геркулес скував Цербера ланцюгом, виволік із пекла, показав царю Еврісфею і потім кинув назад. Поранений Цербер аж завив з болю.

112. Арль – місто у Франції (Прованс) на лівому березі Рони; поблизу нього знамените в середні віки кладовище з безліччю римських язичницьких і християнських могил.

113. Пола – місто на півдні Істрії, яку обмиває затока Карнаро. В його околицях також був великий римський некрополь (могильник). 130. Із схожим схоже тут в одній труні… – тобто тут лежать грішники, що вчинили однакові гріхи.

132. Він шлях праворуч показав мені… – У кожному колі Пекла Віргілій і Данте ідуть ліворуч (П. XIV, 125 – 126). Тільки тут, а також досягнувши внутрішнього краю свого кола (П. XVII, 31), вони звертають праворуч.

ПІСНЯ ДЕСЯТА

Коло шосте (продовження). – Фаріната дельї Уберті. – Кавальканте Кавальканті

11. Йосафат – долина біля Єрусалима в Палестині, де, за церковними уявленнями, відбудеться Страшний суд. До того часу труни будуть розкриті, бо мають класти в них ще багато єретиків.

14. Епікур – грецький філософ-матеріаліст (341 – 270 рр. до н. е.), який заперечував безсмертя душі, був проти втручання богів у земні справи. В середні віки епікурейцями називали взагалі всіх єретиків, вважали, що епікурейці – це люди, які вбачають мету життя в чуттєвих насолодах.

17. Задовольниться й це твоє жадання… – тобто бажання зустріти в Пеклі могутній дух Фарінати дельї Уберті, про якого він розпитував Чвакала (П. VI, 79 – 84).

32 – 51. Фаріната. – Фаріната дельї Уберті (н. на поч. XIII ст.) – глава флорентійських гібелінів (прибічників імперії). Предки Данте, належачи до ворожої гібелінам партії гвельфів (яка в боротьбі з домаганнями імперії спиралась на папство), двічі були розгромлені. Вперше їх вигнали з міста гібеліни, з допомогою кінноти імператора Фрідріха II, в 1248 р. їх будинки і вежі були зруйновані. Через три роки вони повернулись у Флоренцію і в 1258 р. в свою чергу вигнали властолюбного Фарінату та його прибічників. Ті заручились допомогою Сьєни і неаполітанського короля Манфреда і в 1260 p., поблизу замку Монтаперті на ріці Арбії, завдали жорстокої поразки флорентійським гвельфам та їх союзникам. Ріка Арбія тоді переповнилась кров’ю. Гвельфи мусили вдруге залишити Флоренцію. У 1264 р. Фаріната помер. У 1266 p., коли Манфреда було розбито біля Беневенто, зміцнілі гвельфи повернулися знову до міста. Разом з тим вони вдались до заступництва Карла І Анжуйського який владарював у Неаполі і Сицилії, і, коли той вислав їм на допомогу військову силу, гібеліни, в ніч перед Великоднем 1267 p., назавжди залишили Флоренцію. Особливо суворо поставилась гвельфська Флоренція до роду Уберті. На місці їхніх зруйнованих будинків влаштували площу; амністія, надавана іншим вигнанцям, ніколи на них не поширювалась, і ті Уберті,