Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

він підозрює, що Мартін Ванґер і є той божевільний убивця, який уколошкав власну сестру і дівчину з Уппсали і до того ж намагався застрелити його самого. В той же час Мартін Ванґер притягав його як магніт. Він-бо не знає, що Мікаелю все відомо, і можна піти до нього під приводом… ну, скажімо, щоб повернути ключа від Готфрідового будиночка.

Мікаель замкнув за собою двері і неквапливо попрямував у бік мису.

У будинку Харальда, як завжди, була цілковита пітьма. У Хенріка світилося вікно тільки в кімнаті, що виходить у двір. Анна вже лягла спати. Будинок Ізабелли поринув у темряву, Сесілії теж. В Олександра Ванґера на другому поверсі горіло світло, а в двох будинках, де жили люди, що не належали до згаданого клану, світла не було. Він не зустрів жодної живої душі.

Перед будинком Мартіна Ванґера він зупинився, вагаючись, дістав мобільник і набрав номер Лісбет. Як і раніше безрезультатно. Тоді він вимкнув телефон, аби той часом не задзвонив.

На першому поверсі горіло світло. Мікаель перетнув газон і зупинився за два метри від кухонного вікна, але не помітив ніякого руху. Він обійшов навколо будинку, проте Мартіна Ванґера так і не побачив. Зате виявив, що ворота гаража не щільно зачинені.

«Не будь ідіотом», — подумки закликав він себе до розважливості, але не зміг устояти перед спокусою заглянути туди.

Перше, що він побачив, була відкрита коробка на верстаку, з патронами для штуцера. Потім йому на очі потрапили дві каністри з бензином, що стояли під лавкою.

«Знову готуєшся до нічного візиту, Мартіне?» — подумки спитав він.

— Заходьте, Мікаелю. Я бачив, що ви сюди йдете.

У Мікаеля спинилося серце. Він повільно повернув голову і в сутінках, біля дверей, що вели в дім, побачив Мартіна Ванґера.

— Ви не могли стриматися, щоб не прийти?

Голос у нього був спокійний, майже доброзичливий.

— Доброго вечора, Мартіне, — відказав Мікаель.

— Заходьте, — повторив Мартін Ванґер. — Сюди.

Ступивши крок уперед і вбік, він зробив лівою рукою запрошувальний жест. Праву руку він тримав перед собою зігнутою, і Мікаель побачив матовий відблиск металу.

— У мене в руці «ґлок». Отож без дурниць. З такої відстані я не промахнуся.

Мікаель повільно пішов до нього. Наблизившись до Мартіна Ванґера, він зупинився і подивився тому в очі.

— Мені довелося прийти сюди. У мене є кілька запитань.

— Зрозуміло. Ходи у двері.

Мікаель так само повільно увійшов до будинку. Прохід вів до холу, у бік кухні, але, перш ніж він устиг туди дійти, Мартін Ванґер зупинив його легким доторком руки до плеча.

— Ні, не так далеко. Праворуч. Відчиняй бічні двері.

Погріб. Коли Мікаель уже наполовину спустився по сходах, господар повернув вимикач, і спалахнули лампи. Праворуч була котельна. Спереду чувся запах мийних засобів. Мартін спрямував його наліво, у комору із старими меблями і коробками. У глибині були ще одні двері. Сталеві двері з циліндровим замком.

— Сюди, — сказав Мартін і кинув Мікаелю зв'язку ключів. — Відчиняй.

Мікаель одімкнув двері.

— Вимикач зліва.

За дверима виявилось пекло.

Близько дев'ятої години Лісбет вийшла в коридор і купила в автоматі каву й загорнутий у плівку бутерброд. Потім вона продовжила перегортати старі папери, намагаючись знайти який-небудь слід Готфріда Ванґера в Кальмарі 1954 року. Але їй це так і не вдалося.

Вона подумала, чи не зателефонувати Мікаелеві, але вирішила перед тим, як іти, подивитися ще журнали для персоналу.

Кімната була площею п’ять на десять метрів. Мікаель припустив, що в географічному відношенні вона розташовується уздовж північної короткої стіни будинку.

Мартін Ванґер опорядив свою особисту камеру тортур з великою ретельністю. Зліва — ланцюги, металеві кільця на стелі й підлозі, стіл зі шкіряними ременями, де він міг прив’язувати своїх жертв. А ще відеоустаткування. Студія запису. В глибині кімнати була сталева клітка, де він міг тривалий час тримати своїх гостей під замком. Праворуч від дверей — ліжко і телевізійний куточок. На полиці Мікаель побачив купу відеофільмів.

Як тільки вони увійшли до кімнати, Мартін Ванґер наставив на Мікаеля пістолет і звелів йому лягти животом на підлогу. Мікаель відмовився.

— Гаразд, — сказав Мартін Ванґер. — Тоді я прострелю тобі колінну чашечку.

Він прицілився.

Мікаель здався. Вибору в нього не було.

Він сподівався, що Мартін хоч на десяту частку секунди втратить пильність — у бійці Мікаель мав би всі переваги. У нього був маленький шанс у проході, нагорі, коли Мартін поклав руку йому на плече, але він забарився, а після цього Мартін до нього не підходив близько. З простреленою колінною чашечкою він шансів уже не матиме, і Мікаель ліг на підлогу.

Мартін підійшов ззаду, наказав Мікаелю покласти руки на спину і защепнув на них кайданки. Потім штовхнув Мікаеля в пах, потім ще і ще.

Те, що відбувалося далі, здалося Мікаелю кошмарним сном. Мартін Ванґер то кидався, немов звір у клітці, погребом, то начебто заспокоювався. Кілька разів він починав бити Мікаеля ногами; той міг лише намагатися захищати голову, приймаючи удари м’якими частинами тіла. Через кілька хвилин його тіло вже боліло від десятка ран.

За перші півгодини Мартін не промовив ні слова, і спілкуватися з ним було неможливо. Потім він, схоже, заспокоївся. Приніс ланцюг, обмотав його навколо Мікаелевої шиї і пристебнув висячим замком до кільця в підлозі. Хвилин на п'ятнадцять він залишив Мікаеля самого.

Повернувшись, Мартін приніс із собою літрову пляшку питної води. Він сів на стілець і почав пити, дивлячись на Мікаеля.

— Можна мені води? — спитав Мікаель.

Мартін Ванґер нахилився і щедро дав йому напитися з шийки. Мікаель жадібно ковтав.

— Дякую.

— Все такий же шанобливий, Калле Блумквіст.

— Навіщо було так бити? — спитав Мікаель.

— Ти мене дуже розсердив. І заслужив покарання. Чому ти не поїхав додому? Адже ти був потрібний у «Міленіумі». Я говорив серйозно — ми могли б перетворити його на великий журнал і співпрацювати багато років.

Мікаель скорчив гримасу і спробував надати тілові зручнішої пози. Він був беззахисний і нічого не міг удіяти — тільки говорити.

— Гадаю, ти вважаєш, що цей шанс уже згаяно, — сказав Мікаель.

Мартін Ванґер засміявся.

— Мені шкода, Мікаелю. Але ти, звичайно, розумієш, що тобі доведеться вмерти тут.

Мікаель кивнув головою.

— Як, чорт забирай, ви на мене вийшли, ти і ця анорексичка, яку ти залучив до цієї справи?

— Ти збрехав про те, що робив у день зникнення Харієт. Я можу довести, що ти був у Хедестаді під час карнавальної ходи. Тебе сфотографували, коли ти стояв і дивився на