Читати книгу - "Діаболік"

чорна діра — символ некоролівської гілки Домітріанів, Сигна зміряла натовп біля своїх ніг яструбиним поглядом, а рисах її обличчя просвічувалась зверхність, як у справжнього правителя, котрий домінує над своїми підданими.

І прямо зараз Тайрус збирався привселюдно скоритися її волі й почати залицятися до Елантри. Це стане посланням Сигні.

Прибув Імператор у супроводі звичного кортежу з Діаболіків і ботів безпеки. Він зневажливо оглянув присутніх. Він повинен був з’явитися на цьому заході й публічно висловити свою радість з приводу чудесного спасіння Тайруса, просто щоб розвіяти чутки, ніби саме він стоїть за ракетним ударом... Хоча він, однозначно, виглядав незадоволеним через свою невдалу атаку.

Сигна подала сигнал, і до зали зайшли Гармоніди, сповнивши простір звуками музики. Я поглянула на цих істот — людиноподібних створінь, як і я, що були власністю Імператора. Вони рідко з’являлися на публіці, граючи на своїх інструментах в основному далеко від людських очей. Я навіть не бачила їх у куполі бальної зали під час останнього святкування, але на «Гері» не було таємних кімнат, де їх можна було б сховати.

Краєм ока я помітила маленьких на зріст, але огрядних людей, із несиметричними рисами обличчя й великими головами. У деяких з них були надлишкові пальці, проте в усіх були широкий, зяючий рот, величезні вуха й маленькі очі. Хтось мав дуже довгі руки й ноги, інші, навпаки, дуже короткі. Такий неестетичний зовнішній вигляд і був однією з причин, чому вони рідко з’являлися на людях. Більшість гуманоїдів були створені, щоб радувати око. Але не ці.

А потім вони почали грати. Гармонідів розробили з однією метою: створювати музику, яку звичайна людина не здатна ні відтворити, ні повністю оцінити. Це були істоти, створені задля розваги публіки, і вони прекрасно виконували свої функції.

Тайрус взяв мене за лікоть і повів у бік танцювального майданчика, тоді як натовп розступився, щоб Імператор і Вельмишановна Панна Волсторм могли виконати перший танець.

Сигна залишилася сидіти, здіймаючись над натовпом, і спостерігаючи за нами в очікуванні наших подальших дій.

Коли музика закінчилася, настав час станцювати нам із Тайрусом. Він стиснув мою руку один раз і зупинився на півдорозі.

Я дивилася на нього, музика продовжувала грати, а натовп замовк, помітивши щось незвичне у ставленні Тайруса до мене.

Хвилину його очі пильно вдивлялися в мої, а потім він простягнув руку й запустив у моє волосся. Я відчула, як він розстібнув коштовність, яку подарував до цього, і волосся впало мені на плечі, коли він витягнув шпильку.

Я добре знала свою роль. Я закрила рот руками, широко розплющивши очі, сподіваючись, що мені вдалося переконливо зобразити жах. Його жест — той факт, що він забрав подаровану коштовність, — щось означав.

— Мені дуже шкода, але я маю покласти цьому край, — він відпустив мою руку і пішов геть.

— Ваше Високопреосвященство, ні! — вигукнула я, намагаючись наповнити свій голос емоціями. — Чому ви це робите? Чим я розгнівала вас?

Тайрус похитав головою.

— Ви — сама чарівність, Сенаторе фон Імпірінс, але моє серце належить іншій.

І він підійшов до палаючого світильника в центрі фонтана, сповненого бульбашками азоту. Він поклав коштовну шпильку у вогонь і театрально повернувся.

Я впала на землю, закривши обличчя руками, щоб ніхто не побачив відсутність страждання на моєму обличчі.

Запала тиша. Крізь пальці я побачила, що Імператор і його дама з цікавістю спостерігають за влаштованою сценою.

Тайрус простягнув руку.

— Чи згодиться Вельмишановна Панна Елантра Пасус станцювати цей танець зі мною? — мовив Тайрус, і його голос рознісся над натовпом, перекриваючи навіть звуки музики (Вочевидь Гармоніди знали, коли приглушити гучність і прилаштуватися до обставин).

З натовпу вийшла Елантра — видіння із чорними кучерями, що розвиваються над блакитною сукнею. Її очі світилися від задоволення, і в цей момент вона була напрочуд гарною.

Тайрус посміхнувся, коли вона подала йому руку. Різким жестом він дістав із кишені коштовність, вибрану спеціально для неї: сяючу шпильку.

— Для вас, щоб вшанувати вашу красу, — сказав Тайрус.

— Дякую, Ваше Високопреосвященство, — мовила Елантра, опускаючись перед ним на коліна. Вона дозволила йому закріпити шпильку у своєму волоссі — публічне визнання її об’єктом любові Тайруса.

Я повільно пішла з танцювального майданчика з опущеною головою, як і належало покинутій коханці. Дивно, але грати свою роль було все легше і легше. Мені стало погано, коли я побачила задоволений вираз обличчя Елантри, до якої турботливо торкався Тайрус, хоча я й знала, що це лише фарс.

Натовп розступався, сахаючись від мене, як від хворої на чуму. Більше не буде раболіпних візитів до моєї вілли з наміром заслужити мою прихильність. Я маю бути вдячна принаймні за це. Я поглянула на Вельмишановну Пані Сигну, коли Тайрус з Елантрою вийшли на танцпол. Знову заграла музика. Обличчя Сигни виражало холодне задоволення, її тонкі пальці охопили бильця трону. У ту мить вона мала вигляд справжнього володаря, на відміну від світловолосого чоловіка, який танцював унизу біля її ніг.

Я змусила себе поглянути на Тайруса з Елантрою, які кружляли на паркеті. Через кілька хвилин мій шлунок заспокоївся. Це тільки акторська гра. Я знала, що він зараз відчуває. Немає причин сумніватися в ньому. Поки вони танцювали, Елантра блаженствувала, насолоджуючись своїм тріумфом, очі Тайруса на мить спіймали мої і ми обмінялися поглядом, у якому читався лише нам відомий секрет.