Читати книгу - "Золотий маг. Книга 1. Зерно"

щоб зігрітися. — А у нас майже всі плавають. З дитячого віку. Я дуже люблю довго плавати. Шкода, що тут вже холодне море, але як тільки можна буде, я відразу почну.

— Дивно. Ти ж з півночі. Так там холоду ще більше, ніж у нас. Де ж ви там плавали? Та й не чув я такого про твій народ. Так само, як і ми, на кораблях, човнах та плотах, — здивувався ще більше товстун, розташовуючись поруч на теплому камінні.

Нік зрозумів, що бовкнув зайвого і почав терміново вигадувати легенду.

— Більшість дійсно не плаває. Але в тій місцині, де був мій замок, з-під землі били теплі джерела. Вода навіть лютою зимою не завжди замерзала. Ось ми в тих озерах теплих і плавали. Всі дивувалися, а ми з дитинства звикли. А потім я подорожував багато, на островах, на півдні Верхнього моря моряки та рибалки теж вміли плавати, — вигадуючи на ходу, виправдовувався Нік. Щоб не пробрехатись ще більше, треба було негайно змінювати тему, і він вирішив діяти напевно. — Слухай, Матотору, а ми вечерю не пропустимо, плескаючись тут, бо я поки ще не навчився орієнтуватися в годинах у Школі. Тільки звуки дзвону дають якесь поняття, що має статися.

— Та ні. Вечерю я нізащо не пропущу. Ще десь година у нас є. Я вже звик до часу в Школі, — товстун купився на прийом Ніка і з задоволенням перейшов до своєї улюбленої теми. — Але спізнюватися не можна. Увечері шостого дня тижня, перед вихідним, на вечері зазвичай виступає директор Школи або хтось із старших викладачів, підбиваючи підсумок за тиждень. А найголовніше, що на цю вечерю кухарі готують купу різної смакоти. Тому нам спізнюватися ніяк не можна. Якраз зараз помиємося, висохнемо, заскочимо в кімнати та й побіжимо на вечерю.

Нік, наслідуючи більш досвідченого учня, взявся митися. На полицях стояли посудини з рідким милом з різними запахами. В основному всі вони були квіткові або фруктові. Він вибрав найменш різкий запах. Друзі допомогли один одному змити мило обливаючись теплою водою з бочок, які стояли поруч. Нік із задоволенням повторив процедуру та чистим розвалився на теплому камінні. Щоправда, довго насолоджуватися чистотою, теплотою та спокоєм йому не дали. У передчутті рясного застілля Матотору з нетерпінням носився навколо, підганяючи всіх до виходу з лазні. Нік почав розуміти, чому над товстуном знущаються всі кому не ліньки, а не ліньки було всім. Він і сам з посмішкою на обличчі із задоволенням розтягував муки нетерпіння товариша. Повільно витирався, повільно збирався та повільно йшов в житлові кімнати. Матотору злився, підштовхуючи Ніка в спину, щоб той ішов швидше.

Вечеря дійсно була трохи більше урочистою та смачною, ніж зазвичай. Виступив з полум’яною промовою Магістр Хеган, здебільшого звертаючись до учнів першого року навчання. А ще була музична розвага. Виявилося, що в Школі є свій своєрідний, на смак Ніка, ансамбль. У ньому грали викладачі та учні на досить примітивних духових та струнних інструментах, але в результаті музика все-таки виходила досить стерпна. У своїх подорожах йому часто доводилося слухати таку музику в якихось лицарських замках, де місцеві жителі радували туристів середньовічними піснями. Там він сприймав це як якийсь туристичний продукт, але тут це було реальне життя. Від розуміння, що тепер саме таку музику і пісні йому доведеться весь час слухати, ставало сумно. Іншим слухачам невеликий концерт сподобався. Як виявилося, керівником та натхненником цього музичного колективу був Майстер Хедр Ловен — головний законник Школи. Після виступу він гаряче закликав усіх присутніх вступати в ряди його колективу і, на подив, навіть знайшлося кілька бажаючих, в тому числі з нових учнів.

— Слухай, Матотору, а чим ще крім музикування та співу займаються учні і маги у вільний час? Ну, може, щось більш активне є? Змагальне? Може бігають, стрибають, кидають що? — запитав Нік.

— Ні. Маги віддають перевагу більш спокійним заняттям, — відповів той. — Ще іноді читають стародавні сувої, іноді, правда, проводять магічні змагання. А так в основному всі займаються практиками з магії.

— Нудно якось, — підсумував Нік, але через брак ідей, як розворушити це сонне царство, поки тема була закрита.

Вечеря добігла до кінця. Всі були задоволені. Навіть Матотору, який з’їв за трьох, вже намагався пару разів підняти своє тіло над стільцем, щоправда, у нього це не вийшло. Нік сидів задоволений, трохи втомлений, але в передчутті продовження гарного вечора. Недарма ж він стільки сил витратив на підготовку. Ще залишалися деякі дрібниці і можна було починати реалізовувати задумане. Добравшись з друзями до кімнат, Нік відмовився продовжити веселощі в загальній залі для учнів, а відправився до себе готуватися. Мав відбутися ще похід на кухню. Якраз пройшла година після вечері. Він прихопив з собою сумку з речами та пішов у гості до шеф-кухаря. На кухні все ще була біганина. Кухарчуки закінчували мити та прибирати, помічники носилися з горами брудного посуду, а усім цим хаосом суворо керував Майстер Маукас. Побачивши у дверях Ніка, він поспішив назустріч.

— Прийшов все-таки. Зараз ці криворукі закінчать прибирати і ти покажеш своє вміння. А поки пішли до мене посидимо, почекаємо, — сказав шеф-кухар та грізно гаркнув на своїх підлеглих. — Що ви возитеся, ледарі? Клу, давай прослідкуй, щоб вони швидше все закінчили, але щоб жодної цяточки бруду на кухні у мене не було. Ніку, може тобі щось перекусити принести?

— Та ні, дякую. Я ще від вечері не відійшов. Якщо можна, ступку і товкач. Я хочу потовкти зерна кави, щоб потім приготувати, — попросив він.

— Клу, принеси до мене в кабінет ступку і товкач. Тільки швидше.

Не встигли вони розміститися в кабінеті шеф-кухаря, як влетів Клу, поклавши на стіл те, що просив Нік.

— Можеш йти. Годі тут над душею стояти, — суворо сказав синові Маукас. І звертаючись до учня, додав: — Ну, давай показуй, як ти готуєш каву.

Нік