Читати книгу - "Списоносці"

Минув цілий місяць, доки, нарешті, я одержав картку. Настали дні, сповнені тривог і сподівань. Чи виконають Жолт і Титус намічене завдання? Чи знайдуть вони, той цінний архів? Я нетерпляче ждав повідомлення. І ось на початку липня прибув з Будапешта умовний сигнал — вітання з днем народження. Отже, пощастило! Компрометуючі матеріали вже в руках наших людей. Тепер треба було їх використати. За Магду я міг ручитись: вона успішно виконувала й набагато важчі завдання. А Жолт був сміливим і одчайдушним. Про Вероніку я теж не турбувався. Якщо вона досі не донесла на нас, то й тепер цього не зробить. Уже кілька місяців ми одержуємо через неї дуже вариві й цінні відомості, і шляхи відступу для неї закриті.

Розвідувальні матеріали, які ми одержували, були цікаві й важливі. Прибули точні дані про радянські війська, що дислокувались за Дунаєм, відомості про аеродроми тощо. Але ці матеріали я передав англійцям не повністю. Щоб не продешевити, я відкладав деякі з них на наступні місяці.

Проте іноді траплялись провали. Кілька зв'язкових не повернулися з Угорщини, і причина їх провалу мені й досі невідома.

Правда, мене це не дуже непокоїло, бо провалювались не тільки наші люди. Пригадую, влітку 1948 року Пайп був дуже засмучений: англійців спіткало серйозне нещастя. Викрили головного резидента в Угорщині — Шельмеці, того, з яким я вів переговори в сорок четвертому році. На жаль, разом з Шельмеці провалилась і одна дуже цінна організація.

Переглянувши списки наших втрат, я помітив, що угорські органи безпеки дуже прорідили наші ряди. Передусім це стосувалося організацій, які асигнувала американська розвідка. Через несумлінність Мартонфі, вони працювали дуже недбало. Керівників організацій не цікавило, що викрита людина платила за шпигунство життям. Більше того, вони козиряли цими провалами, намагаючись довести, що, незважаючи на жертви, триває інтенсивна боротьба за звільнення країни.

Але повернімося до справи Магди. Отже, робота по завербуванню Берце розпочалась. У перші дні жовтня до мене завітав чоловік, який назвав себе Шухаї. Він перерв мені великий пакет. Шухаї, колишній співробітник Міністерства зовнішньої торгівлі Угорщини, втік на Захід, попросивши політичного притулку. Він мав офіціальну візу на виїзд до Англії і не хотів повертатися в Угорщину. Та й для чого? Шухаї був сином багатого купця, родичі його жили в Америці, а батько мав у швейцарському банку чималий капітал. Шухаї розповів, що давно вже збирався втекти з Угорщини, але не наважувався це зробити таємно і чекав офіціального відрядження на Захід. Він ходив до Магди нібито вивчати мови, а насправді, щоб зустрічатися з гарними панночками. Магда завербувала Шухаї і, довідавшись, що він їде на Захід, передала ним довгого листа. Розшифрування листа зайняло кілька днів. Ось його зміст:

«Дорогий Акоше!

Сподіваюся, мій лист застане вас у доброму здоров'ї. Я дуже зраділа, довідавшись, що ви живі. Бережіть себе, бо тут, за залізною завісою, є багато таких, що з надією дивляться на вас.

Коли я одержала через Т. звістку про вас, стан мого здоров'я швидко поліпшився, і я змогла відвідати своїх давніх друзів. Частина наших знайомих з божої ласки та завдяки своїм заслугам у русі опору посідають в окремих установах відповідальні посади. Наприклад, товариш Гохман (для мене він уже залишиться Гохманом) довгий час працював радником при Міністерстві текстильної промисловості, а тепер уже шостий місяць його фаховими знаннями користуються в Головній промисловій раді. Важко уявити, яким враженим було його обличчя, коли він упізнав мене. Здавалося, навіть його гарне сиве волосся поруділо від несподіванки. Ми побалакали про минуле, і мушу сказати: наша бесіда була дуже повчальною. Мені довелось переглянути свою колишню погану думку про Гохмана, бо він виявився набагато розумнішим, ба навіть мудрішим, ніж я гадала. Коли він узнав, що я докладно вивчаю проблеми соціального господарства і зокрема найближчі перспективні плани, він не вагаючись узявся допомогти мені і передав у моє розпорядження всі необхідні дані.

Зустріла я й нашого лисого Дьярматі. Він тепер «ветеран революції». Ох, мій любий, ви навіть не уявляєте, як шанують у нас героїв революції дев'ятнадцятого року! Товариш Дьярматі має в Будапешті таку казкову віллу, що я навіть рот розкрила від здивування. Мене прикро вразило те, що він не побажав мене впізнати. Але коли я нагадала йому про наш візит до Гастінгса, про наш спільний банкет і чудове личко англійки, це розчулило його до сліз. Він почав благати мене не згадувати минуле, бо розмови про ті давні часи викликають у нього скорботу. Я запевнила «товариша», який тремтів від переляку, що більше ніколи не згадуватиму старі часи, а за це попросила його бути моїм учителем у вивченні політичних проблем. Він спочатку спробував відкрутитися од цього почесного завдання, посилаючись на те, що вже старий, втомлений і надзвичайно завантажений громадськими справами, але ви ж знаєте, мій любий, яка я вперта. Нарешті, ми домовились. З того часу я систематично беру в нього уроки.

Мабуть, вам доводилось чути про те, що в січні 1945 року якась невдячна бомба вбила Рудольфа Казмері, і він залишив сімнадцятирічну сироту Паулу. Яка чудова ця дитина! Я пожаліла бідолашну і взяла її до себе. Днями їй минає двадцять років, вона живе в мене. Відбою нема од залицяльників. Паула працює в загальному відділі Міністерства закордонних справ секретаркою. Вона заслужено одержала цю посаду, бо розмовляє трьома іноземними мовами, а батько був героєм руху опору. В Паули великі чарівні очі, довге чорне волосся, що спадає на плечі. Вона дуже вродлива. Звичайно, це має неабияке значення для секретарки. Я люблю дівчину, бо вона у всьому слухається мене. Довідавшись, що Берце живий, я розповіла Паулі, що цей підполковник служив у її батька. Ледве заспокоїла її. Дівчина вирішила одразу ж відвідати підполковника, щоб узнати подробиці про смерть батька. Хтось нібито сказав, що Берце товаришував з її батьком. Я не затримувала дівчину, і вона пішла. І сталося те, що я й передбачала: Берце закохався в Паулу. З того часу він щодня сидить у нас, люб'язний, симпатичний чоловік з аристократичними манерами. Трирічний полон залишив на ньому неприємне нашарування. Паула ухиляється від прямої відповіді на його освідчення в коханні, вважаючи за краще