Читати книжки он-лайн » Класика 📜🎩🎭 » Мартін Іден, Джек Лондон

Читати книгу - "Мартін Іден, Джек Лондон"

139
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 113 114 115 ... 118
Перейти на сторінку:
чотири години життя. Як він кляв тоді сон! А тепер він життя кляне. Життя стало йому немиле; якесь прикре на смак і гірке. Оце небезпека для нього. Життя, що не прагне жити, сходить до свого кінця. Десь на дні душі Мартіна ворухнувся інстинкт самозбереження, і він зрозумів: треба швидше їхати. Охлянув кімнату і жахнувся від думки, що треба пакуватись. А може, краще лишити це насамкінець? Тим часом же він піде й купить усе на дорогу.

Надівши капелюх, він вийшов і весь ранок провів у крамниці зброї, вибираючи рибальське приладдя, автоматичні рушниці та всяку амуніцію. Але попит на ринку часто міняється, і він вирішив замовити потрібний йому крам для торгівлі, коли приїде на Таїті. Зрештою, все це можна буде виписати з Австралії. Він був радий відкласти цей клопіт, бо йому взагалі нічого не хотілося робити. Повертаючись до готелю, він мріяв про своє зручне крісло і мало не скрикнув з пересади, побачивши в ньому Джо.

А Джо був у захваті від пральні. Все вже було влаштовано, і він другого ж дня мав увійти у володіння. Мартін лежав на ліжку з заплющеними очима, а Джо все говорив і говорив. Думки Мартінові були десь далеко, так далеко, що він майже не усвідомлював їх. І лише коли-не-коли примушував себе відповідати приятелеві. А це ж був Джо, якого він колись любив. Але Джо занадто захоплювався життям, і буйний вітер його енергії боляче вражав стомлений Мартінів мозок. Це було важке випробування для його змучених нервів, а коли ще Джо нагадав йому про обіцянку в майбутньому помірятися силами, він мало не застогнав.

- Пам’ятай, Джо! Ти повинен завести у своїй пральні ті порядки, про які говорив у «Гарячих джерелах»,- сказав Мартін,- Щоб ніхто не працював надміру. І ночами теж. І дітей щоб не було при качальні. Взагалі щоб діти не працювали. І давай усім добру платню.

Джо кивнув головою і витяг з кишені записну книжку.

- Бачиш? Я всі ці правила виробив сьогодні перед сніданком. Ось послухай.

Він почав уголос читати, а Мартін, притакуючи головою, чекав нетерпляче, коли вже Джо забереться.

Прокинувся він аж надвечір. Поволі прийшов до свідомості, озирнувся навколо. Джо, очевидячки, тихцем вийшов, коли він задрімав. «Це уважливо з його боку»,- подумав Мартін. Потім він заплющив очі і знов заснув.

Другого й третього дня Джо був заклопотаний упорядкуванням пральні і не дуже докучав приятелеві, а газети про від’їзд Мартіна оповістили тільки за день до відходу пароплава. Якось у Мартіні знов прокинувся інстинкт самозбереження, і він пішов до лікаря. Той дуже уважно оглянув його, але не знайшов ніякої хвороби. Серце й легені були просто гідні подиву. Кожен орган, скільки можна судити з огляду, був нормальний і працював справно.

- У вас нічого немає, містере Ідене,- сказав лікар,- абсолютно нічого. Від вас так і пашить здоров’ям, і, щиро кажучи, я вам заздрю. Чудовий організм! Гляньте, яка грудна клітка! З такими грудьми, та ще й з таким шлунком,- вам ніщо не загрожує. З фізичного боку такі, як ви, трапляються раз на тисячу чоловік, навіть на десять тисяч. Якщо не який-небудь випадок, ви можете дожити до ста років.

Мартін переконався, що Лізі поставила правильний діагноз. Фізично він справді був цілком здоровий. Щось не гаразд було у нього з головою, і порятунку треба було шукати лише в південних морях. Але все лихо в тому, що перед самим відплиттям у нього пропала охота кудись їхати. Чари південних морів вабили його не більше, ніж буржуазна цивілізація. Думка про плавбу вже не тішила його, а весь клопіт з від’їздом вимагав страшенно втомних зусиль. Краще б уже бути на пароплаві й ні про що не думати.

Останній день був для Мартіна тяжкою карою. Прочитавши в ранковій газеті про його від’їзд, прийшли прощатися Бернард Хігінботем з Гертрудою та дітлахами, а так само й Герман фон Шмідт з Мерієн. Потім треба було закінчити всякі справи, сплатити рахунки і витримати облогу репортерів. З Лізі Конолі він попрощався похапцем коло входу до вечірньої школи. У себе в номері він застав Джо, цілий день занадто заклопотаного в пральні, щоб раніш прийти. Це була остання соломинка, але, міцно вчепившися в бильця крісла, він змусив себе на цілих півгодини товариської розмови.

- Май на увазі, Джо,- сказав він,- що ніхто силоміць не прив’язує тебе до пральні. Ти в усяку хвилину можеш продати її і гроші пустити на вітер. Коли вона тобі набридне і тебе знов потягне у мандри, кидай усе до дідька. Живи так, як тобі хочеться.

Джо похитав головою.

- Ні, дякую красненько. Мандри - чудова річ, але якби ще дівчата. Тут уже нічого не вдію, бабієм уродився. Не можу без них жити, а коли блукаєш, то вже мусиш терпіти. Ото, бува, проминаєш якийсь будинок, а там музика, танці, сміх жіночий, білі сукні, усмішки у вікнах - ех! Скажу тобі, що такі хвилини - то чиста мука! Я страх як люблю танці, гулянки, місячні ночі й усе таке. Це таки непогано мати власну пральню, гарну одежину, гріш у кишені. Я вже нагледів собі вчора одну кралю - така, що коли б моя воля, то недовго й до шлюбу. Як згадаю, аж душа співає. Сама вродлива, очі - лагідні, а голос такий ніжний, що куди там! Ладен закластися, що моя буде. Слухай, а чом ти не оженишся? З такими грішми можна взяти найкращу дівчину на весь край!

Мартін тільки посміхнувся. Йому було дивно, чого це комусь може закортіти одруження. Цього він ніяк не міг зрозуміти.

Уже стоячи на палубі «Маріпози», він побачив Лізі Конолі, що ховалася серед натовпу на пристані. «Візьми її з собою,- стрілила йому думка.- Так легко зробити добре діло. А вона буде безміру щаслива». На хвилину він відчув спокусу, але одразу ж і вжахнувся. Його втомлена душа зняла протест. Він відійшов від борту й пробурмотів; «Ні, чоловіче, ти хворий, занадто хворий».

Він сховався в каюту і сидів там, поки пароплав не вийшов у відкрите море. В їдальняній залі йому дали почесне місце праворуч од капітана, і невдовзі він перекопався, що на судні його мають за поважну персону. Але ніколи ще жодна знаменитість так не розчаровувала публіки. Цілий день він лежав у шезлонгу

1 ... 113 114 115 ... 118
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мартін Іден, Джек Лондон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мартін Іден, Джек Лондон"