Читати книгу - "Контракт на нове життя, Анна Ліє Кейн"

- Колись я чув щось подібне про саму ідею участі у змаганнях.

- Містер ат Рогад, - і собі спробувала переконати чоловіка міс Лорвуд: - Краще зберегти друге чи третє місце, але не відкотитися на п'яте. Діти так радіють виходу у фінал.

Але демонічний темперамент не та річ, яку можна придушити вмовляннями. Дорайн більше нікому нічого не сказав, а попрямував до нашої команди.

- Бач який гордий, - буркнув Геррі, розпушивши хвіст. - Складно нам із ним доведеться.

Я похитала головою і провела поглядом демона. Він сів навпочіпки поруч із Клодом, відокремивши його від інших, і щось пояснював. Хлопчик кидав убік ілюзії злякані та невпевнені погляди. Вигляд у нього був розгублений.

"А якщо я підведу всіх? - прочитала я по тремтячих губах питання. - Я можу не впоратися. Я ні на що не ..."

Останнє слово не було висловлено, бо ректор підняв руку, змушуючи хлопця замовкнути. Я насупилась, шкодуючи, що не можу почути, що каже Дорайн, але раптом він простяг руку назустріч Клоду. Учень здивовано моргнув, а потім невпевнено подав свою, скріпивши рукостискання. Після цього його обличчя змінилося. Він рішуче підтис губи й впевнено кивнув.

Демон ще щось говорив, хлопчисько уважно слухав, кивав. А моє серце стислося, щойно я залюбувалася очима учня. Точніше його поглядом, яким він дивився на демона, що присів поруч з ним. Не знаю, що говорив Дорайн, але, здавалося, ніби його слова запалюють усередині Клода полум'я віри у себе.

- Учасники, підійдіть до стартової лінії, - зажадав уже звичний голос.

Дорайн підвівся на ноги та підштовхнув Клода до арени. Секція академії Годамн зашуміла, висловлюючи підтримку. Ректор не повернувся до нас. Навпаки, він спустився нижче, майже до поля, зупинившись за крок до арени, куди могли ступити лише учасники.

Пролунав сигнал про початок випробування. Першим учасником жеребкування став представник Голданарі, а Клод витяг третє місце. У цей момент я навіть зіщулилася, обійнявши себе руками поперек торса. Краще б уже першим чи другим, але не останнім. Очікування смерті, найчастіше, страшніше за саму смерть. Демонятко, учень кращої академії Ізаріди, вийшов уперед, вдивився у напівпрозору ілюзію. Видимість ускладнювалася ще й тим, що створена реальність буквально просвічувала як тюль, крізь неї було видно секції інших команд.

Хлопчик прицілився, створив досить складне та сильне заклинання. Ніхто не квапив його. Здається, разом з учасником затамували подих трибуни.

Кидок.

- Влучно! - Проголосив коментатор, і вболівальники вкотре за день почали мордувати долоні оплесками. – Команда академії Голданарі отримує свій заслужений бал. Наступний учасник.

Демонятко з почестями гордо пішов геть. Проходячи повз Клода, обдарував його гордовитим поглядом, на що рудий задира скорчив таку пику, що суперник відвернувся і поспішив до своєї команди.

До лінії підійшов наступний учасник і знову трибуни завмерли. Я уважно стежила за тим, що відбувається. Наш другий противник також вибрав собі за мету ціль в один бал.

- Промах! - без жалю сказав коментатор, поки учасник у розпачі впав на коліна і вдарив по арені рукою. Навіть я відчула його розчарування. Секція його вболівальників вибухнула криками, але коментатор безапеляційно заявив:

– Правила для всіх одні. Наступний учасник. Академія Годамн.

Клод на слабких ногах вийшов уперед одразу, як тільки засмучений опонент, поплентався у бік своєї команди.

- А де це наш демон? - збентежив мене запитанням Геррі. Я хотіла вказати на ректора, але обернувшись, зрозуміла, що на колишньому місці чоловіка немає. Здивовано кліпнула, оглядаючись. Звірятко цокнув язиком: — Ще й демон щез.

- На жаль чи на щастя, але поки що не щез, - хмикнула Ліззі. Вона вказала на одну із секцій: - Он він.

- Що він там робить? - насупилась я, дивлячись на те, як ректор швидко збігає вгору сходами сектора іншої академії. При цьому він постійно озирався, до чогось приміряючись.

- Знову щось задумав, міс Міон, - завідувачка намагалася виглядати суворою і навіть незадоволеною, але в її голосі пробивався сміх. - Чи ви не знали, що ректором академії Годамн цього року став найхитріший з демонів?

Я посміхнулася і відчула, що мені раптом стало легко. Це риторичне питання наче прогнало зайву тривогу. Вже спокійніше я поглянула на Клода.

Хлопчик кілька хвилин тупцював на місці, дивлячись у підлогу, ніби обирав собі стійке положення. Потім, залишившись задоволений власною стійкою, почав вдивлятися в мерехтливе напівпрозоре марево. Над його рукою почала концентруватись енергія. Він навіть не став формувати її в особливе заклинання, за звичкою використовував концентрований потік сили. Клод прицілився, навіть примружив одне око і завмер. Просто застиг, дивлячись уперед, ніби чогось чекав.

Я простежила його погляд до ілюзії. Мішені мерехтіли, мінялися, привабливо блимали. Найближчий ряд досить стійкий. Думаю, того разу на нашому вуличному тренуванні, задира потрапив у демонічного вартового навіть з більшої відстані.

«У цю пику я навіть із заплющеними очима попаду».

Цей спогад змусив мене здригнутися і продовжити незриму нитку погляду учня далі за напівпрозору ілюзію. І на її кінці я очікувано знайшла Дорайна. Демон зупинився і тепер так само вибагливо вдивлявся в мерехтіння примарної реальності.