Читати книгу - "Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності"

— підприємець і філантроп, який фінансував будівництво найбільшої синагоги Києва.

Станіслав Щепановський (1846–1900) — бізнесмен, політик і автор «Злиднів Галичини» (1888), зробив внесок у розвиток галицької нафтодобувної промисловості, запровадивши парові бури.

Політичні та культурні діячі (1849–1917)

Михайло Юзефович (1802–1889) — освітянин і спершу прихильник українофільського руху, який став ініціатором заборони українства, запровадженої Емським указом (1876).

Михайло Драгоманов (1841–1895) — історик, політичний діяч і мислитель, засновник українського лібералізму та соціалізму.

Ісмаїл Гаспринський (Ісмаїл Гаспіралі) (1851–1914) — педагог, громадський діяч і провідна постать кримськотатарського національного відродження.

Іван Франко (1856–1916) — поет, письменник, публіцист і засновник соціалістичного руху в Галичині.

Микола Міхновський (1873–1924) — юрист, політичний діяч та один із перших пропагандистів ідеї незалежності України.

Письменники та митці (1849–1917)

Юрій Федькович (1834–1888) — поет і фольклорист, відомий своїми оповіданнями про життя Буковини.

Леопольд Ріттер фон Захер-Мазох (1836–1895) — журналіст, письменник, автор романтичних історій про Галичину.

Микола Лисенко (1842–1912) — композитор і засновник української національної музичної школи.

Ілля Рєпін (1844–1930) — живописець-реаліст, найбільше відомий своєю епічною картиною «Відповідь запорожців турецькому султану» (1891).

Шолом-Алейхем (Соломон Рабинович) (1859–1916) — провідний єврейський письменник (писав на ідиші), найбільш відомий своїми оповіданнями про Тев’є-молочника, які послужили основою для мюзиклу «Скрипаль на даху».

Ольга Кобилянська (1863–1942) — письменниця-модерністка й рання феміністка.

Георгій Нарбут (1886–1920) — художник-графік, один із засновників Української Академії мистецтв (1917) і автор українського герба (1918).

Діячі Української революції (1917–1921)

Євген Петрушевич (1863–1940) — юрист, політичний діяч і голова Західно-Української Народної Республіки (1918–1919).

Михайло Грушевський (1866–1934) — видатний історик і голова Центральної Ради, українського революційного парламенту (1917–1918).

Павло Скоропадський (1873–1945) — нащадок відомого козацького роду, імперський офіцер і гетьман України 1918 року.

Симон Петлюра (1879–1926) — журналіст, політичний діяч, секретар військових справ Центральної Ради і голова Директорії Української Народної Республіки.

Володимир Винниченко (1880–1951) — популярний письменник і голова українських урядів з 1917 до 1919 року.

Нестор Махно (1888–1934) — анархіст-революціонер, командир селянської армії на півдні України (1918–1921).

Ісаак Бабель (1894–1940) — журналіст, письменник, автор «Конармії» (1926).

Юрій Коцюбинський (1896–1937) — син українського письменника Михайла Коцюбинського, більшовик, командир Червоної армії в Україні 1918 року.

Постаті культурного відродження (1921–1933)

Микола Скрипник (1872–1933) — комуністичний діяч і пропагандист українізації, який скоїв самогубство під час кампанії переслідувань, що супроводжувала Голодомор.

Павло Тичина (1891–1967) — провідний поет, творчість якого еволюціонувала від символізму до соціалістичного реалізму.

Микола Хвильовий (Микола Фітільов) (1893–1933) — провідний комуністичний письменник і засновник української пролетарської літератури, який скоїв самогубство під час кампанії, що супроводжувала Голодомор.

Олександр Довженко (1894–1956) — сценарист, режисер і піонер радянського кіномонтажу.

Дзига Вертов (Давид Кауфман) (1896–1954) — піонер-кінодокументаліст, чиї кращі твори, в тому числі «Людина з кіноапаратом» (1929), були зняті в Україні.

Антагоністи Другої світової війни (1939–1945)

Митрополит Андрей Шептицький (Роман Александр Марія Шептицький) (1865–1944) — голова Української греко-католицької церкви (1901–1944) і провідна постать у галицькому суспільстві міжвоєнного та воєнного періодів.

Сидір Ковпак (1887–1967) — командир радянського партизанського з’єднання.

Михайло Кирпонос (1892–1941) — генерал Червоної армії, керівник оборони Києва 1941 року.

Еріх Кох (1896–1986) — нацистський гауляйтер Східної Пруссії (1928–1945) та рейхскомісар України (1941–1943).

Микола Ватутін (1901–1944) — генерал і командувач 1-м Українським фронтом.

Отто фон Вехтер (1901–1949) — нацистський губернатор дистрикту «Галичина».

Роман Шухевич (1907–1950) — лідер Організації українських націоналістів і головнокомандувач Української повстанської армії (1943–1950).

Степан Бандера (1909–1959) — лідер Організації українських націоналістів та її осередків у Західній Європі й Північній Америці (1933–1959).

Комуністичні лідери України (1938–1990)

Микита Хрущов (1938–1949)

Лазар Каганович (1925–1928, 1947)

Леонід Мельников (1949–1953)

Олексій Кириченко (1953–1957)

Микола Підгорний (1957–1963)

Петро Шелест (1963–1972)

Володимир Щербицький (1972–1989)

Володимир Івашко (1989–1990)

Лідери дисидентського руху (1960–1980-ті рр.)

Левко Лук’яненко (нар. 1927) — юрист і політичний діяч, який провів понад 25 років у тюрмі й на засланні, автор Акту проголошення незалежності України (1991).

Георгій Вінс (1928–1998) — баптистський пастор і релігійний активіст, двічі заарештований і засуджений радянськими судами, перш ніж бути висланим з СРСР 1979 року.

В’ячеслав Чорновіл (1937–1999) — журналіст, літописець українського інакодумства в 1960-ті роки, в’язень радянських тюрем і концтаборів, кадидат у президенти України (1991 р.).

Мустафа Джемілєв (нар. 1943) — лідер кримськотатарського національного руху, який був заарештований 6 разів і провів багато років у радянських трудових таборах і засланні.

Семен Глузман (нар. 1946) — психіатр і правозахисник, засуджений на 7 років позбавлення волі за викриття використання радянської психіатрії проти політичних дисидентів.

Мирослав Маринович (нар. 1949 р.) — наймолодший член Української Гельсінської групи, в’язень радянських концтаборів, публіцист, віце-ректор Українського католицького університету.

Президенти України (1991–2015)

Леонід Кравчук (1991–1994)

Леонід Кучма (1994–2005)

Віктор Ющенко (2005–2010)

Віктор Янукович (2010–2014)

Петро Порошенко (з 2014)

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Вступ

Dmytro Doroshenko, A Survey of Ukrainian History, with introduction by O. Gerus, upd. ed. (Winnipeg, 1975)

Mykhailo Hrushevsky, A History of the Ukraine (New Haven, CT, 1940; Hamden, CT, 1970)

Mykhailo Hrushevsky, History of Ukraine-Rus’, vols. 1, 6–10 (Edmonton and Toronto, 1997–2014)

Ivan Katchanovski et al., Historical Dictionary of Ukraine, 2nd ed. (Lanham, MD, 2013)

Paul Kubicek, The History of Ukraine (Westport, CT, 2008)

Paul Robert Magocsi, A History of Ukraine, 2nd ed. (Toronto, 2010)

Paul Robert Magocsi, Ukraine: An Illustrated History (Toronto, 2007)

Anna Reid, Borderland: A Journey Through the History of Ukraine (London, 1997)

Orest Subtelny, Ukraine: A History, 4th ed. (Toronto, 2009)

Roman Szporluk, Ukraine: A Brief History, 2nd ed. (Detroit, MI, 1982)

Andrew Wilson, The Ukrainians: Unexpected Nation, 3rd ed. (New Haven, CT, 2009)

Serhy Yekelchyk, Ukraine: Birth of a Modern Nation (New York, 2007)

І. На понтійському кордоні

Paul M. Barford, The Early Slavs: Culture and Society in Early Medieval Eastern Europe (Ithaca, NY, 2001)

David Braund, ed., Scythians and Greeks: Cultural Interactions in Scythia, Athens and the Early Roman Empire (Exeter, UK, 2005)

Martin Dimnik, Mikhail, Prince of Chernigov and Grand Prince of Kiev, 1224–1246 (Toronto, 1981)

Martin Dimnik, The Dynasty of Chernigov, 1146–1246 (Cambridge, 2003)

Simon Franklin and Jonathan Shepard, The Emergence of Rus’, 750–1200 (London, 1996)

Edward L. Keenan, Josef Dobrovsky and the Origins of the Igor’ Tale (Cambridge, MA, 2003)

Jukka Korpela, Prince, Saint and Apostle: Prince Vladimir Svjatoslavic of Kiev (Wiesbaden, 2001)

Omeljan Pritsak, The Origin of Rus’, vol. 1 (Cambridge, MA, 1981)

Christian Raffensperger, Reimagining