Читати книгу - "Кладовище домашніх тварин"

посеред коридору мертвою. Її ноги були так само вивернуті, як і Джадові. Голова та спина притулені до стіни під кутом. Рейчел виглядала як жінка, яка заснула, читаючи в ліжку.

Він підійшов до неї.

«Привіт, кохана, — подумав він. — Нарешті ти вдома».

Плями розбризканої на шпалерах крові були ідіотської форми. Рейчел кололи дюжину разів, а може, й дві дюжини, хто знає? Це все зробив його скальпель.

Раптом він побачив її, по-справжньому побачив, і тоді Луїс Крід закричав.

Його крик, луною відбиваючись від стін, нісся крізь дім, у якому жила та гуляла тільки смерть. Вибалушені очі, посиніле обличчя, волосся дибки. Він кричав. Звук виривався з його горла пронизливим вереском, дзвонами пекла, що сповіщали не про смерть любові, але про смерть здорового глузду. В голові всі огидні óбрази постали водночас: Віктор Паскоу, який умирає на кабінетному килимі, Черч з клаптиками зеленого пакета на вусах, Ґейджева бейсбольна кепка лежить на дорозі, залита кров’ю. Однак чіткіше за всіх він бачив істоту, яку зустрів біля Болота маленького бога, істоту, яка повалила ті дерева, істоту з жовтими очима, Вендіго, істоту з Північних Земель, мертву істоту, дотик якої пробуджує невимовний апетит.

Рейчел не просто вбили.

Щось… щось пошматувало її.

(КЛАЦ!!!)

Щось клацнуло в його голові. Звук, з яким щось згоріло та навіки пішло на дно. Звук, який блискавкою пронизав Луїса. Звук, з яким відчинялися двері.

Заціпенівши, Луїс підвів погляд. Крик усе ще тремтів у його горлі. Там стояв Ґейдж. Рот його був вимазаний у крові, вона крапала з його підборіддя, губи витягнулися в пекельному вищирі. У руці він тримав скальпель Луїса.

І коли Ґейдж опустив лезо, Луїс відскочив, не думаючи вже ні про що. Скальпель просвистів повз чоловікове обличчя, і Ґейдж похитнувся. «Він такий же незграбний, як і Черч», — подумав Луїс і вдарив сина ногою. Ґейдж незграбно впав, і, перш ніж хлопчик встиг піднятися, Луїс уже сидів на ньому, коліно притискало руку зі скальпелем до підлоги.

— Ні, — задихалася істота під ним. Її обличчя викривилося і зморщилось. Лиховісні очі повнилися тупою тваринною ненавистю. — Ні! Ні! Ні!

Луїс дістав один зі шприців. Діяти треба було швидко. Істота під ним була слизькою, мов та риба, і вона б нізащо не відпустила скальпель, байдуже як сильно він давитиме їй на зап’ясток. До того ж здавалося, що вона йде брижами та міняться, якщо на неї дивитися: лице Джада, з мертвою печаткою обвинувачення на ньому, розтрощене обличчя Віктора Паскоу з безтямними порожніми очима. Воно було й дзеркалом також — у ньому відбилося Луїсове смертельно бліде, божевільне лице. Потім воно змінилося знову: стало мордою тої істоти з лісів — низькі брови, мертві жовті очі, довгий, гострий, роздвоєний язик; оскал і сичання.

— Ні! Ні! Ні! Ні! Ні! Ні!..

Воно брикалося під ним. Шприц вилетів з руки Луїса та покотився вниз. Він намацав інший, витягнув і всадив його прямо в маленьку Ґейджеву спинку.

Воно заволало, затряслося, витягуючись та звиваючись, і ледь не скинуло Луїса. Чоловік дістав третій шприц, загнав голку в ручку Ґейджа та дотис поршень до упора. Він зліз з хлопчика й став відповзати геть. Ґейдж повільно зіп’явся на ноги та хитаючись пошкандибав до нього. П’ять кроків — і скальпель випав з його руки. Встромився лезом у дерево і так застиг. Десять кроків — і це дивне жовте світло в очах дитини почало гаснути. Дюжина кроків — і малий упав на коліна.

Ґейдж поглянув на чоловіка, і на мить Луїс упізнав у ньому свого сина — свого справжнього сина — його нещасне личко, переповнене болем.

— Татку! — скрикнув він і впав на підлогу обличчям уперед.

Луїс постояв з хвилину, потім підійшов до Ґейджа. Рухався він обережно, очікуючи якоїсь пастки. Але пастки не було. Ніякі пазуристі лапи не вчепилися раптово в нього. Пальці професійно ковзнули по Ґейджевій шиї, шукаючи пульс. Востаннє в житті він виконував обов’язки лікаря: перевіряв пульс, перевіряв, аж доки той не зник повністю.

Коли все скінчилося, Луїс підвівся з колін і побрів у дальній кінець коридору. Він упав на підлогу, скрутився, все сильніше втискаючи себе в найдальший закуток. Чомусь він подумав, що стане ще меншим, якщо засуне до рота великий палець, тож він так і зробив.

Він залишався в такому стані близько двох годин, а потім потроху темна, але ой-яка-правдоподібна ідея заполонила його. Він витяг палець з рота. Пролунало тихе «чпок». Луїс змусив себе

(Гей-гай, ану давай)

іти знову.

В кімнаті, де ховався Ґейдж, Луїс стягнув з ліжка покривало та виніс його в коридор. Ніжно, з любов’ю, загорнув у нього тіло дружини. Сам того не усвідомлюючи, насвистуючи щось собі під носа.

У гаражі Джада Луїс знайшов бензин. П’ять галонів у червоній каністрі, якраз біля «Лонбоя»[169]. Більш ніж достатньо. Він почав з кухні, де під скатертиною все ще лежав Джад. Луїс облив там усе, потім, тримаючи каністру догори дриґом, пішов у вітальню. Він розливав бурштиновий бензин на килим, диван, журнальний столик, стільці, сходи. Луїс навіть зайшов у дальню спальню.

Джадові сірники лежали на пачці цигарок біля крісла, у якому старий ніс свою безплідну варту. Луїс узяв їх. Біля вхідних дверей він кинув через плече запалений сірник і вийшов геть. Потік жару був настільки сильним і миттєвим, що шкіра на шиї чоловіка враз поморхла. Він обережно зачинив за собою двері, постояв пару хвилин на ґанку, спостерігаючи, як танцюють помаранчеві вогники за фіранками Норми. Спустився, затримався, згадуючи пиво, яке вони з Джадом пили тут мільйони років тому, прислухався до м’якого тріщання вогню в будинку та пішов геть.

62

Стів Мастертон виїхав з-за повороту перед Луїсовим будинком і одразу ж побачив цівку диму, яка здіймалася над ділянкою — ні, не Луїса, а того стариганя через дорогу.

Він приїхав з самого ранку, бо хвилювався за Луїса — дуже хвилювався. Чарлтон розповіла йому про вчорашній дзвінок Рейчел, і це змусило його замислитися, де ж був Луїс… і що він надумав робити.

Його хвилювання було невиразним, але воно важким каменем лежало на душі Стіва. Він не заспокоїться, аж доки не побачить на власні очі, що все гаразд… настільки гаразд, наскільки це взагалі можливо в подібних випадках.

Весна спорожнила лазарет, немов за помахом чарівної палички, тому Суррендра дозволив Стівові поїхати до Луїса — в університеті він і сам впорається. Тож Стів сів за кермо свого мотоцикла «Хонда», якого