Читати книгу - "Втрачений символ"

у хірургічному відділенні шпиталю. На тумбочці лежали кілька предметів, серед яких були шприц, флакон із темною рідиною і... великий ніж з кістяним руків’ям та залізним лезом, відполірованим до дзеркального блиску.

«О Господи! Що ж він зібрався зі мною робити?!»

РОЗДІЛ 105

Фахівець із безпеки систем Рік Парріш нарешті вбіг пристрибом до кабінету Ноли Кей, тримаючи в руках аркуш паперу.

— Чому затримався? — гримнула на нього Нола. — Я ж казала тобі прийти негайно!

— Вибач, — мовив він, чіпляючи на носа окуляри з товстими лінзами. — Я намагався зібрати для тебе якомога більше інформації, але...

— Лишень покажи мені, що маєш.

Парріш подав їй роздруківку.

— Це відредагований варіант, але ти збагнеш, про що йдеться.

Нола здивовано продивилася текст.

— Я і досі намагаюся вирахувати, як хакеру вдалося проникнути в нашу мережу, — пояснив Парріш, — але, найпевніше, делегований ним «павук» осідлав один з наших пошукових...

— Припини! — відрубала Нола. — На біса ЦРУ здався засекречений файл про піраміди, древні портали та викарбувані символони?

— Саме через це я й затримався. Я спробував дізнатися, до якого ж документа намагався дістатися хакер, і тому простежив шлях доступу до файла. — Парріш замовк і прокашлявся. — Виявилося, що цей документ перебуває в секторі, за який відповідає особисто директор ЦРУ.

Нола різко крутнулася на стільці і спантеличено витріщилася на фахівця з безпеки. «Начальник її начальниці ховає у себе файл про масонську піраміду?» Вона знала, що нинішній директор, як і багато інших керівників ЦРУ, був можновладним масоном, але якось не уявляла, що хтось із них буде зберігати масонські секрети на комп’ютері ЦРУ.

Однак після того, що Нола побачила за останню добу, її вже ніщо не дивувало.

Агент Сімкінс лежав долілиць у чагарнику на майдані Франкліна. Його очі призвичаєно спостерігали за величним входом до храму Алмаса. Нічого. Ні світла всередині, ні руху біля дверей. Він повернув голову, щоб перевірити, чи на місці Беламі. Той походжав у центрі парку, скоцюрбившись від холоду. А було й справді дуже холодно. Сімкінс бачив, як афроамериканець увесь тремтить та сіпається.

Телефон агента завібрував. То була Сато.

— На скільки спізнюється наш об’єкт? — спитала вона.

Сімкінс поглянув на годинник.

— Об’єкт сказав, що буде через двадцять хвилин. Минуло майже сорок. Щось трапилося.

— Він не приїде, — сказала Сато. — Це кінець.

Сімкінс збагнув, що вона має рацію.

— Від Гартмана немає звісток?

— Ні, він так і не звітувався про прибуття до Калорама-Гайтс. Я не можу до нього додзвонитися.

Сімкінс закляк. Якщо це так, то дійсно щось трапилося. І дуже серйозне.

— Я щойно зв’язалася з людьми з оперативного забезпечення. Вони теж не можуть на нього вийти.

«От лайно!»

— А вони визначили місцезнаходження «ескалади» по джі-пі-ес?

— Так. Приватне помешкання в районі Калорама-Гайтс, — відповіла Сато. — Збирайте своїх людей. Ми їдемо.

Сато клацнула кришкою, вимикаючи телефон, і поглянула на дивовижні обриси Вашинґтона на тлі нічного неба. Крижаний вітер хльостав її, наче батогом, проникаючи крізь легку куртку. Японка обхопила себе руками, щоб зігрітися. Директору Інуе Сато рідко бувало холодно чи страшно. Однак зараз вона відчувала і те, і друге.

РОЗДІЛ 106

Малах, в одній лише пов’язці на стегнах, кинувся крутими сходами з підвалу, проскочив у сталеві двері, потім — через обертальне полотно «Три грації» і опинився у вітальні. «Треба швидко готуватися». Він зиркнув на мертвого агента ЦРУ, що лежав на підлозі. «У моєму будинку вже небезпечно залишатися».

З кам’яною пірамідою в руці, Малах швидко рушив до свого кабінету на першому поверсі і сів за переносний комп’ютер. Увівши свій логін, він уявив Ленґдона в підвалі і подумав, що мине багато днів, а може, й тижнів, поки у потаємній частині підземелля знайдуть занурений у воду труп. Утім, це нічого не змінило б. На той час Малаха вже давно не буде.

«Ленґдон впорався зі своїм завданням. Блискуче впорався».

Професор не лише поєднав дві складові піраміди, але й вирахував, як розкодувати таємничі символи на її основі. На перший погляд здавалося, що розшифрувати їх неможливо, однак відповідь виявилася напрочуд простою. Вона буквально впадала в очі.

Комп’ютер Малаха ожив, і на його екрані висвітилося повідомлення, яке він отримав раніше: фото сяючого горішнього каменя, частково затуленого пальцем Беламі.

              Ця

   таємниця криється

всередині Цього Ордена

  Франклін-сквер, ███

«Вісім... Франклін-сквер», — сказала Кетрін Малахові. Вона також зізналася, що на майдані Франкліна чатують агенти ЦРУ, сподіваючись спіймати Малаха і заодно дізнатися, про який «орден» йшлося на горішньому камені. Про масонський? Про адептів Святині? Про орден розенкрейцерів?

Малах знав тепер, що про жоден орден тут не йшлося. «Ленґдон докопався до істини».

Десять хвилин тому, коли вода сягала йому обличчя, гарвардський професор знайшов ключ до розгадки таємниці піраміди. «Франклінів квадрат восьмого порядку!» — зі страхом в очах вигукнув професор. «Таємниця криється всередині квадрата Франкліна восьмого порядку!»

Спочатку Малах не второпав, що то означає.

— Це не адреса! — заволав Ленґдон, притиснувши рота до плексигласового віконця. — Франклінів квадрат восьмого порядку! Це магічний квадрат! — А потім професор сказав дещо про Альбрехта Дюрера і про те, що перший код піраміди був ключем до розшифрування завершального коду на основі піраміди.

Малах знав про магічні квадрати — kameas, як їх називали колись древні містики. В стародавньому тексті De Occulta Philosophia[22] детально описувалася сила магічних квадратів і способи побудови потужних окультних знаків на основі магічних числових сіток. Ленґдон казав йому, що магічний квадрат містив ключ до розгадки основи піраміди?

— Потрібен магічний квадрат вісім на вісім! — скрикнув Ленґдон, коли з води виглядали лише його губи. — Магічні квадрати розподіляються на порядки! Квадрат три на три буде квадратом третього порядку! Вам потрібен квадрат восьмого порядку!

А коли вода вже ось-ось мала поглинути професора, він востаннє вдихнув і відчайдушно вигукнув щось про відомого масона, батька-засновника Америки, науковця, містика, математика і винахідника... а також творця містичного квадрата, який і досі називають його іменем.

Франклін.

Малаха як блискавка вразила, і він збагнув, що Ленґдон має рацію.

І тепер, затамувавши подих у передчутті чуда, Малах сидів у своєму кабінеті за комп’ютером. Він здійснив швидкий пошук в Інтернеті, дістав десятки варіантів відповіді, вибрав одну з них і прочитав:

Квадрат Франкліна восьмого порядку

Одним