Читати книгу - "Руда магія і повна торба пригод, Ляна Аракелян"

– Кхе-кхе! Молоді люди, ви-таки не одні!

– Його можна спопелити? – не відводячи очей, запитав Герман.

– Марно, – радісно повідомив фамільяр. – Я фенікс у мізерно маленькому тендітному тілі! Відродюся! Відрождуся! Тобто, відроджуся!

– Шкода, – зітхнув Герман, переводячи погляд на клопа, який сидів, склавши лапки, на моєму плечі. Коли тільки встиг перелетіти?

– Мені теж іноді шкода, що його не можна чим-небудь шарахнути.

– Я – голос твоєї сплячої совісті, Руто. Потім сама ж подякуєш...

– Заткнися! – в один голос рявкнули ми з Германом і розсміялися.

Він так і продовжував сидіти навпочіпки й тримати мене за руку, пальці ковзнули долонею, метелики завмерли, очікуючи тріумфального польоту, але йому не судилося відбутися – з ванної вийшла Кхибра. Герман не відсмикнув руку, а лише злегка дряпнув долоню. У цьому незначному жесті, по-моєму, таїлася ціла буря почуттів. І, як мені здавалося, не тільки моїх.

– Руто, будь обережна, підступність таїться в його очах! – продовжував клоп.

Тепер уже ми сміялися втрьох. Гера підійнявся.

– Хочете я Бунта принесу? Вони з твоїм фамільяром мають потоваришувати.

– Давай у почай. Ми завтра з Кхиброю першим грифон-диліжансом летимо в Курчаве до моїх батьків.

– Про всяк випадок візьми сірих птахів. Хоча б пару, – серйозним тоном сказав Герман. – Магоптахи – безумовно. Але хтозна, що може статися? Я бачу, що у вас щодня, наче ярмаркова карусель.

– Дякую, Гере, – щиро сказала я.

– Залиш свою адресу. Про всяк випадок, – випередив моє запитання Герман.

Я на аркуші зошита написала адресу.

– Тримай.

Хлопець склав аркуш і засунув у кишеню.

– Ще побачимося, – зачиняючи двері, сказав він.

Щойно двері зачинилися, голос подав Шафран:

– Ну, ви поцілувалися?

– Я щось пропустила? – щиро здивувалася подруга.

– Ти все пропустила! Треба було трохи довше затриматися у ванній і... – затараторив писклявий порадник.

– Ти мене дістав!..

Я схопила фамільяра за лапи так, щоб він не вирвався, викинула у кватирку і зачинила її.

– Так що у вас було? – тролицю розпирало від цікавості.

– Він тримав мене за руку. І гладив пальцями зап’ястя.

– І все? – голос звучав розчаровано. – Я думала, що ви встигли поцілуватися. Але дивився він на тебе як лепрекон на горщик з золотом. Руто, у тебе прекрасний вибір: два маги.

– Майбутні маги, – поправила я подругу.

– Неважливо. Вони вже себе зарекомендували з хорошого боку. Обидва – стихійники. І кожен по-своєму гарний. Чесно кажучи, я очманіла, коли побачила Германа з розпущеним волоссям. Звикла що він постійно з косою. Щоправда, на мій смак, він трохи кістлявий. Альгін порівняно з ним виграє.

– Давай не будемо, – попросила я Кхибру. – Моє серце заплуталося в трьох магах.

– А третій хто?

– Скріраніель.

– А він теж маг?

– Думаю, так.

Ми обидві важко зітхнули і розсміялися. Тепер можна не боятися, що на нас донесуть комендантці, спасибі Герману. У двері поскреблися.

– Хто там? – голосно запитала я.

– Лік.

– Зараз ми якраз усе й дізнаємося, – прибираючи брудні чашки, сказала Кхибра.

Я відчинила двері. Ельф ховав за спиною руку.

– Що в тебе там?

– Сюрприз!

– Обожнюю сюрпризи! – почувся голос клопа.

– А ти звідки взявся? – грізно зсунула брови я.

Кхибра, усміхаючись, пішла мити посуд.

– Руточка, миленька, гарненька, красивенька, добренька... Ти ж знаєш, який я відданий і люблю тебе. До самих кінчиків вусиків, до кінчиків крилець...

– Досить, підлабузник! – обірвала я потік вихвалянь. – Якщо я ще хоч одне слово від тебе почую – знову викину на вулицю.

– Не треба. Там холодно, у мене навіть вусики замерзли. У тебе ж таке гаряче серце... Хе-хе! – Він зрозумів, що ляпнув зайве, і одразу ж виправився: – І душа широка-преширока, добра-предобра.

– Їж своє яблуко, комахо, і мовчи! Що б ти не почув – мовчи!

– Добре-добре, красуне! Не нервуйся!

Фамільяр спланував на яблуко і виставив вуса.

Лікраніель поклав на стіл торбинку із зацукрованими горішками та ласощами.

– Солодощі з Гаю Волхвів! – я облизнулася. – А в нас брусничний морс і пряники з апельсиновими цукатами.

Кхибра повернулася з Альгіном. Мій настрій зіпсувався. Ні, я, звісно, вдячна йому за те, що врятував від ганебного падіння голяка і повернення зору, але я хотіла поговорити з Ліком про Скріраніеля. Отже, питання можна поки що забути.