Читати книгу - "Кровна магія: у пошуках Проклятої Королеви, Ляна Аракелян"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Готові?
– Так! – відповів за всіх Шафран.
І ми пішли. Я намагалася не крутити головою, дивитися тільки на кошлату спину фрімпсля і міцно стискати руку ельфа. Виходило насилу. Цікавість – мій найлютіший ворог. Незабаром я за неї поплатилася. Ззаду за сумку хтось схопився, я смикнулася і мало не відірвала лямку. Коли обернулася, побачила, що сумка зачепилася кишенею за величезну кістку, що стирчала із землі. Але її ж не було! Я звільнила руку і відчепила кишеню. На кістці показалися... червоні очі. Мамцю рідненька!.. Здається, я починаю божеволіти. Оката кістка.
– Д-драсті, я – ваше щастя! – від страху випалила я. І щойно розвернулася, щоб повернутися до друзів, як просто переді мною виникло щось прозоре й червонооке. Воно посилено ворушило губами, а я стояла і безглуздо усміхалася. Усе ж таки, прекрасні гриби ці стрибучки – нічогісінько не чути!
Очі сутності зібралися в купку, чим сильно мене розсмішили. Я розреготалася так сильно, що затички вистрибнули з вух. І тут сталося те, що сталося. Сутність немов опинилася всередині мене. Страх, що невідомо звідки виник, липкими лапами здавив горло.
– Боїшся, дівчисько, бійся! Бійся, зараз ти зустрінешся з усіма своїми страхами. Готова? Отже, дивись!..
Ельф озирнувся і все зрозумів. Він без слів заліз у сумку, дістав шматок гриба і вирізав нові затички. Я не могла поворухнутися. На лобі виступив піт, серце, здавалося, перестає битися. А щось перетворюється на чудовисько. На ту саму потвору, на яку перекинулася Ютара, потім на її місці опинився... Шрам, а після нього – одноокий найманець, за яким неабияк вишикувався його табір, Красунчик і Врадамар. Кожен посміхався і повільно наближався до мене. Потім показався довгий роздвоєний зміїний язик, перед очима все попливло, і я знепритомніла.
А коли прийшла до тями – побачила, що мене як трофей, перекинувши через плече, несе ельф. Я закашлялася. Рані зупинився й акуратно поставив мене на землю. Я глянула вперед – усюди попелястий серпанок. Значить, ми ще на Полях Кошмару. Рані простягнув мені затички. Я їх вставила у вуха, і вчасно. Перед нами знову виникло щось червонооке. Але цього разу як воно не намагалося, у нього нічого не вийшло.
Коли дійшли до краю Полів, я з полегшенням видихнула. Попереду маячила знайома стіна. У сумці лежав перстень Яарна.
– Тут потайного ходу найманців немає, ми вийшли з іншого боку. Зате є телепорт троглодитів. Вийдете біля храму Ліссейли. На ринку знайдете крамницю артефактів, там її кожен собака знає. А за мостом, не доїжджаючи до грального будинку, храм, який вам потрібен.
– А ти? – здивувався Рані.
– Я й так надто ризикую своєю шкуркою, – гірко усміхнувся фрімпсль. Передавай хоробрій Кхибрі привіт від мене. Шкода, що її немає з вами. Назад дорогу запам’ятали?
Ельф кивнув.
– Зрозуміли, як піднятися стрибучками вгору? Стрибайте, відштовхуйтеся, і долетите до сходинок. Головне, у стіну не вріжтеся. Портал за похмурими кущами, – Блукс показав кудись ліворуч. Гаразд, знайдемо.
Ми обійнялися на прощання і фрімпсль пошкандибав назад через Поля Кошмару. Портал знайшли швидко. Я натягнула каптур так низько, як тільки змогла. Те саме зробив й ельф. Ми один за одним увійшли у портал. І мало не зіткнулися з Тайхарною. Вона саме заходила в храм Ліссейли. Темна ельфійка виглядала моторошно: загострені вилиці видали безсонну ніч і голодний день. Вона дивилася вперед, нічого не помічаючи навколо. Треба робити звідси ноги, хтозна, може, темна в трансі. Вийде з нього і тоді нам дістанеться на горіхи.
– На ринок, – прошепотіла я одними губами.
Ми, кутаючись у плащі, поспішили на ринок темних. Там я запитала в чорнявого дворфа, де знайти крамницю артефактів Хурлапих. Дворф сказав, що в самому центрі ринкової площі. «Лунь-Сонь», саме так називалася гномська крамниця, яка стояла на найпочеснішому місці – перша праворуч від майданчика невільничого ринку. Минулого разу я була занадто налякана, щоб усе гарненько роздивитися.
Часто господареві невільників ніколи блукати ринком у пошуках антимагічних браслетів, нашийників та інших артефактів, що поглинають магію, тому вони заходили в найближчу крамницю. Такою і була «Лунь-Сонь». На майданчик якраз вивели нових рабів, тому на нас ніхто не звернув уваги.
Ми зайшли у крамницю і пошукали очима крамаря.
– Чого бажаєте, панове? – загальнодержавною звернувся до нас чоловічий голос, що лунав із глибини крамниці.
– Поглядай на вулицю, – шепнув Рані й рушив на голос.
На площі йшли торги: на узвишші стояли дві дріади, тролиця і кілька людських дівчат. Трохи віддалік гуртувалися юнаки. Усі в антимагічних нашийниках. З рабами ніхто не церемонився: дівчат жадібно облапували мужики. Один орк накинув оком на дріаду – зовсім юну. Він здер з неї нехитре платтячко, натовп завив і заулюлюкав. Бідолаха прикривалася руками, але мужик грубо штовхнув її на коліна і схопив за волосся. Він щось говорив, а натовп схвально свистів і галасував. Ех, якби я вміла метати ножі так, як одноокий, то він би полетів мерзенному орку в шию. Темна ельфійка в довгому напівпрозорому одязі поводилася з хлопцями не краще: щось говорила їм, ті стояли мов вкопані, тоді вона ногою з усієї сили вдарила одного з них у груди, той захитався і повалився на бік. Я заплющила очі. Рабство огидне. Просто огидне. Нікому не дозволено знущатися над іншими!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кровна магія: у пошуках Проклятої Королеви, Ляна Аракелян», після закриття браузера.