Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Неймовірно швидко зцілений від свого слабування, я покинув холодну квартиру вірним учнем і послідовником талановитого самітника. Після цього, закутавшись у пальто, я нерідко навідував його; слухав його розповіді про таємні дослідження і майже жахливі їхні результати, тремтячими пальцями гортав сторінки дивовижних стародавніх книг на полицях. Варто додати, що геній лікаря повністю і назавжди зцілив мене від моєї хвороби. Здавалося, що у своїй практиці він не гребував навіть середньовічними закляттями, віруючи, що ці загадкові формули містять унікальні психологічні стимули, які можуть справляти винятковий ефект на нервову систему, яка породжує всі органічні імпульси. Я був вражений його розповіддю про старого лікаря Торреса з Валенсії, який брав участь у ранніх експериментах Муньйоза і вісімнадцять років тому допомагав йому боротися з важкою недугою, з якої й почалися всі його нинішні страждання. Та не встиг цей поважний лікар врятувати свого колегу, як сам став жертвою безжального ворога, з яким боровся. Можливо, він не витримав напруги, бо, не вдаючись у подробиці, доктор Муньйоз дав зрозуміти, що методи зцілення були вкрай нетрадиційні, включали в себе обставини і дії, неприйнятні для старого консервативного ескулапа.
Минали тижні, і я з жалем спостеріг, що мій новий друг повільно, але неминуче слабне, як і припускала пані Ерреро. Синюшний відтінок шкіри його обличчя посилився, голос став ще глухішим, а мова нерозбірливою, значно погіршилась координація рухів, розум втратив колишню гнучкість, воля слабшала. Він і сам помічав ці сумні зміни, і поволі вираз його обличчя і тон розмови набули відтінку понурої іронії, що знову сколихнуло в мені тінь огиди, яку я спершу відчував до нього.
У нього з’явилися дивні забаганки, особливо пристрасть до екзотичних прянощів і єгипетських ароматів, аж доки його кімната не стала пахнути, як гробниця якогось фараона в Долині Царів. Водночас зросла його потреба у холоді, і з моєю допомогою, змінивши помпи і живлення холодильної апаратури, він довів аміачне охолодження кімнати до стану перманентної температури на рівні спершу 34, а потім і 281 градусів; звісно, ми не охолоджували настільки ванну і лабораторію, щоб не замерзла вода і не сповільнились хімічні реакції. Зрештою, лікарів сусід став скаржитися на крижаний протяг із сусідніх дверей, тож я завісив їх важкою запоною. Муньйоса, здавалося, мордував якийсь гострий і невідступний страх, що все посилювався. Він безнастанно говорив про смерть, але, коли розмова заходила про похорон і його ритуали, тільки глухо сміявся.
Зрештою, його товариство стало невеселим і навіть моторошним; але у віддяку за зцілення я просто не міг покинути його напризволяще, тож, кутаючись у важке пальто, яке саме для цього і придбав, я ретельно прибирав у його кабінеті і допомагав йому зі щоденними потребами. Я також чимало купував для нього, лише здивовано присвистуючи від назв деяких хімікатів, які він замовляв у фармацевтів чи безпосередньо у лабораторіях.
Поступово в його квартирі почала згущуватись панічна атмосфера. Увесь будинок — я вже казав про це — відгонив затхлістю, але запах у його кімнаті був незмірно гірший, попри всі прянощі і фіміами, попри різкий сморід хімікатів для ванн, які тепер доктор приймав постійно, навідріз відмовляючись від сторонньої допомоги. Я подумав, що вся річ у його недузі, і здригнувся від думки про те, що це може бути за хвороба. Зустрічаючись із ним, пані Ерреро хрестилася і цілковито віддала його під мою опіку; вона навіть заборонила Естебану виконувати доручення хворого. Коли я запропонував Муньйозу звернутися до інших лікарів, він просто оскаженів, і лише згадка про те, що йому не можна хвилюватись, змогла погамувати його шал. Вочевидь, він боявся згубного впливу сильних емоцій, хоча, замість слабшати, його воля і енергія тільки міцнішали, тож він відкидав навіть думку про постільний режим. Апатія перших днів загострення хвороби поступилася місцем скаженій цілеспрямованості — здавалося, він збирався стати на герць із самим демоном смерті, навіть якщо цей правічний ворог і схопить його за горло. Тепер він зовсім відкинув потребу їсти, якої раніше дотримувався ніби простої формальності; лише сила розуму утримувала його від цілковитої катастрофи.
У нього з’явилась звичка писати якісь довгі послання, які він дбайливо запечатував і вручав мені із вказівкою переслати їх після його смерті певним особам — головно до Іст-Індії, але серед адресатів трапився і один блискучий французький лікар, якого всі вважали давно померлим і про якого пошепки розповідали найнеймовірніші речі. Коли сталося те, що сталося, я, не розпечатуючи, спалив усі конверти. Риси і голос лікаря стали просто жахливими, а його товариство майже нестерпним. Одного вересневого дня електромонтер, який прийшов до лікаря, щоб відремонтувати його настільну лампу, випадково глянув на хазяїна і впав на підлогу в нападі епілепсії. Лікар швидко привів його до тями, хоча й намагався більше не потрапляти йому на очі. Той чоловік, за його словами, пройшовши крізь усі жахи Великої війни, жодного разу не відчував такого переляку, як зараз.
Тоді, в середині жовтня, з моторошною раптовістю на нас упав найбільший з усіх жахів. Якось увечері близько одинадцятої вийшла з ладу помпа холодильної апаратури, тож десь о третій ночі процес аміачного охолодження припинився. Доктор Муньйоз покликав мене, тупаючи ногами по підлозі, і поки я безнадійно силувався полагодити апарат, хазяїн тим часом сипав прокльони голосом настільки мертвим і порожнім, що мені годі його описати. Втім, мої дилетантські спроби були марними, а коли я привів механіка із сусіднього гаража, що працював цілодобово, то виявилося, що до ранку нічого зробити не можна, бо потрібен новий поршень. Лють і жах вмирущого відлюдька вихлюпувалися у ньому через край і, здавалося, ось-ось зруйнують його понищене тіло; аж тут лікар судомно притис руки до очей і кинувся у ванну. До кімнати він повернувся із туго забинтованою головою і більше я ніколи не бачив його очей.
У кімнаті ставало помітно тепліше, і близько п’ятої ранку доктор пішов у ванну, наказавши принести йому увесь лід, який я зможу дістати у цілодобових аптеках і кафетеріях. Щоразу, коли я повертався зі своїх не завжди вдалих походів і клав усе те, що зміг роздобути, перед замкненими дверима ванної кімнати, я чув неперервний плюскіт води і грубий голос, який наказував: «Більше! Більше!» Нарешті зазорів теплий день, і одна за одною почали відчинятися крамниці. Я попросив Естебана або допомогти дістати кригу, доки я шукатиму поршень до помпи, або замовити поршень, доки я носитиму лід, але, напучуваний матір’ю, він навідріз відмовився.
Нарешті я найняв якогось замурзаного волоцюгу, якого надибав на розі Восьмої авеню, щоб він забезпечував пацієнта льодом з маленького магазинчика, де я й давав йому
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1», після закриття браузера.