Читати книгу - "Адвокат негідників"

Міґель знизує плечима:

— Мій приятель знає багатьох людей.

— Я в цьому не сумніваюся. А коли твій приятель познайомився з паном Суарезом? Протягом останніх двадцяти чотирьох годин?

— Не має значення. Важливо те, що ми можемо домовитися з Суарезом, і він не так вже й багато хоче.

— За підкуп присяжного ти можеш загриміти в ту ж тюрму, що й Тадео.

— Сеньйоре, я тебе прошу. За десять штук Суарез забезпечить неодностайність журі, а може навіть виправдальний вирок.

Зупинившись, витріщаюсь на цього дрібного бандита. Та що він знає про виправдальні вироки?

— Якщо ти вважаєш, що присяжні збираються випустити твого брата на свободу, то ти просто божевільний, Міґелю. Такого не може бути.

— Гаразд, тоді неодностайність. Ви самі казали, що якщо вони зависнуть один раз, а тоді другий, то прокурор усе скасує.

Я знову рушаю — повільно, бо невпевнений, куди саме ми йдемо. Напарник у п’ятдесяти ярдах іде слідом.

— Добре, — озиваюсь я, — в такому разі підкупи присяжного, але я до цього непричетний.

— Окей, сеньйор, давай мені гроші, і я все владнаю.

— Он воно що. Тобі потрібні гроші.

— Так, сеньйоре. У нас стільки грошей нема.

— У мене також нема, особливо після того, як представляю інтереси твого брата. Я витратив тридцять штук на консультанта з присяжних і двадцять на психіатра, плюс ще двадцять на інші витрати. Не забувай, Міґелю, у моїй професії прийнято, щоб клієнт платив мені, виплачував гонорар за представництво інтересів. А також клієнт покриває усі витрати. Інакше ніхто не працює.

— То ти через це не борешся?

Знову спиняюсь і пильно дивлюсь на нього.

— Ти жодного поняття не маєш, про що говориш, Міґелю. Я роблю все, що можу, за наявних фактів. Ви, хлопці, маєте помилкове уявлення, ніби я можу віднайти для вашого брата лазівку в законі і вивести його звідти вільною людиною. Знаєш що? Цього не трапиться, Міґелю. Так і перекажи своєму тупоголовому брату.

— Нам треба десять тисяч, Руде. Вже.

— Яка прикрість. У мене нема.

— Ми хочемо іншого адвоката.

— Надто пізно.

D — донати. Після чергової безсонної ночі зустрічаюся з Нейтом Спуріо у пекарні біля університету. На сніданок у нього два донати із джемом, глазуровані медом, і чорна кава. Я не голодний, тож обмежуюсь кавою. Через кілька хвилин світської бесіди кажу:

— Послухай, Нейте, я цими днями дуже зайнятий. Що ти думаєш?

— Щодо процесу, так?

— Так.

— Я чув, тобі непереливки.

— Все доволі кепсько. Ти дзвонив. Щось трапилось?

— Нічого такого. Мене попросили переказати слова вдячності від Роя Кемпа і його родини. Дівчину вони кудись відвезли на реабілітацію. Вона не в собі, звісно, але принаймні вона жива і серед рідних. Я ось що хочу сказати, послухай, Руде, ці люди думали, що вона померла. А тепер вона знову з ними. Вони зроблять усе, що знадобиться, аби вона відновилася. А у них може з’явитися ниточка, яка приведе до дитини. Усе це досі розгортається по цілій країні. Минулої ночі були чергові арешти, ще кількох дівчат забрали під захист. Відкрилася зачіпка, пов’язана з торгівлею дітьми, і її розкручують.

Киваю, надсьорбую каву і кажу:

— Це добре.

— Так, добре. І Рой Кемп хоче, аби ти знав, що він і його сім’я дуже вдячні тобі за те, що повернув їм доньку і за все, що ти зробив.

— Він викрадав мою дитину.

— Припини, Руде.

— Його дочку викрали, тож він має добре знати, як воно. Його вдячність мені ні до чого. Йому пощастило, що я відкликав звернення до ФБР, бо він міг би сидіти у в’язниці.

— Досить, Руде. Відпусти це. Усе закінчилося щасливо — завдяки тобі.

— Я нічого не вимагав тоді й нічого не хочу зараз. Передай пану Кемпу, хай поцілує мене в зад.

— Так і передам. Вони напали на слід Сванджера. Минулої ночі надійшло повідомлення від бармена у Расіні, штат Вісконсін.

— Чудово. Може,