Читати книгу - "Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)"

Починаючи від 20 травня 1944 р. гітлерівці перейшли у генеральний наступ на позиції польських партизанів, сконцентрованих на території шацьких лісів. Наступ вівся з чотирьох сторін — з районів Мельників, Шацька, Кропивників, Гути Ратненської і Заболоття. Німецьку піхоту підтримували артилерія й авіація. Польська дивізія потрапила в оточення вдруге. Серед її вояків було багато загиблих і тяжкопоранених.

У цій ситуації командування дивізії вирішило розділити її на три колони і кожна мала виходити з оточення самостійно у північно-східному напрямку до району Дивіна, де після зустрічі вони мали форсувати Прип’ять. Однак 22 травня майор Штумберк-Рихтер отримав від ГК АК радіоповідомлення, у якому містився наказ дивізії відійти за Буг. Колона капітана Жаняка (близько 600 бійців), яка в ніч з 26 на 27 травня форсувала Прип’ять і перейшла на радянський бік, наказ отримати не встигла. Під час переходу лінії фронту загинуло понад 120 осіб, близько 130 було поранено. Усіх, хто міг тримати зброю і прагнув воювати далі, було включено до складу І польської армії генерала Зигмунта Берлінга, створеної на території СРСР і яка перебувала під цілковитим контролем Москви. Доля капітана К. Жаняка залишилася невідомою[679].

Дві інші польські колони майора «Коваля» і майора «Жеготи» (близько 2,6 тис. осіб) у ніч з 9 на 10 червня перейшли через р. Буг на територію Люблінщини. Наприкінці червня до них приєднався останній польський загін поручника «Ястреба» (близько 360 осіб). Під час боїв на території Полісся і форсування р. Прип’ять з кінця квітня до 10 червня 1944 р. дивізія втратила близько 180 солдатів, близько 140 було поранено, близько 30 потрапило у німецький полон, близько 220 дезертували[680]. Подальша доля 27-ї польської партизанської дивізії вже пов’язана з участю в акції «Буря» на території Люблінського округу АК.

Підсумовуючи вищевикладене, ще раз наголосимо на гідному подиву факті створення поляками в останній період війни на Волині — території, де вони мали найменшу чисельність з усіх довоєнних земель, найпотужнішої бойової одиниці в Польському русі Опору. 27-ма Волинська піхотна дивізія АК провадила відкриту боротьбу з регулярними німецькими з’єднаннями і допомагала радянським військам у звільненні м. Ковеля та інших населених пунктів. Такі характер і масштаб боротьби з німцями на довоєнних східних територіях Польщі не були передбачені планами емігрантського уряду.

До цього командування дивізії змусили обставини: з одного боку, патріотичні переконання рядових бійців, з іншого — його прагнення до того, аби СРСР визнав АК за союзника Червоної армії, а також зважав на певні заслуги польських збройних формувань у визволенні території Волині. Це, на думку аківських зверхників, мало сприяти позитивному для польської сторони вирішенню питання повоєнного її статусу. Втім досягти подібної політичної мети для польського «пролондонського табору» на той час виявилося неможливо.

Напередодні вступу у березні 1944 р. радянських військ на територію Східної Галичини становище місцевих загонів АК було далеким від бажаного і не відповідало масштабності тих завдань, які перед ними ставилися польським вищим командуванням. Командувач Львівського регіону полковник Владислав Філіпковський, окрім згадуваного наказу № 1300/III, що містив загальні директиви плану «Бужа» («Буря») для усіх округів АК, одержав спеціальний наказ № 144/III від 23 березня 1944 р. із завданням подання докладних звітів про перебіг «Бужі» в районах міст Львів, Станіславів, Тернопіль, Броди, Золочів, Стрий, Борислав[681].

Головним завданням АК у регіоні було проведення посиленої диверсії на німецьких комунікаціях, боротьба з тиловими з єднаннями противника, а також захоплення Львова в момент надходження радянсько-німецького фронту. Вже після визволення міста і його околиць згідно з наказом ГК АК від 9 квітня 1942 р. про відтворення збройних сил — великих з’єднань Війська польського відповідно до їх довоєнної дислокації — тут мала постати 5-та піхотна дивізія. Відтворення великих військових з’єднань на території Тернопільського і Станіславівського округів, як і у випадку Волинського округу, не передбачалося[682].

Як свідчить рапорт Головного коменданта АК генерала Тадеуша Бур-Коморовського від 1 березня 1944 р., в усіх трьох округах Львівського регіону на той час налічувалося близько 25 тисяч польських солдатів. Здавалося, чисельність місцевих загонів АК була задовільною, якби не вкрай погане озброєння. На таку кількість бійців припадало всього 10 станкових і 69 ручних кулеметів, 1385 гвинтівок, 1119 пістолетів, 27 автоматів, 9406 гранат, одна протитанкова гармата з двома снарядами[683].

Навесні і влітку 1944 р. місцеві загони АК трохи доозброїлися завдяки одержаним від союзників повітряним вантажам. Перший вантаж зі зброєю й амуніцією на території Львівського регіону АК (в організаційно-територіальній структурі АК його ще називали Південно-Східним регіоном) було отримано тільки у березні 1944 р. Загалом за період від березня до липня 1944 р. польське підпілля у Східній Галичині отримало 24 вантажі. Близько 30 літаків з різних причин не дісталися кінцевого пункту свого призначення. Значну частину вантажу становила зброя, в тому числі близько 1000 автоматів і понад 500 тисяч набоїв до них, понад 1000 пістолетів, близько 80 кулеметів, близько 2,5 тисяч ручних гранат, вибухові речовини