Читати книгу - "Містер Мерседес"

свої улюбленці, свої власні дитячі хлопчики поп-ідоли. Вона купувала їхні платівки за

свої власні кишенькові гроші — такі маленькі, з великими отворами в

центрі[333]. Хто був на них? Він не пригадає, тільки те, що одна з тих

пісень у неї крутилася знову й знову — про «кожний твій порух і кожний

твій крок»[334]. Чи то був гурт «Бананарама», чи «Томпсон Твінз»? Він не

знає, але знає те, що сам ніколи не водив її на жоден концерт, хоча Корі, здається, водила її на Сінді Лопер[335].

Думки про Еллі та її любов до поп-музики видзвонюють новий запитальний

сигнал, який змушує його сісти прямо, з розширеними очима, вчепившись

пальцями в м’які поруччя крісла «Лей-Зі-Бой».

Чи дозволив би він Еллі сьогодні ввечері піти на цей концерт?

Відповідь: абсолютно ні. Ні в якому разі.

Ходжес дивиться собі на годинник і бачить, що час вже наближається до

четвертої. Він підводиться з наміром піти в кабінет і сказати Джерому, щоб подзвонив своїй матері та сказав їй, щоб та тримала дівчат якомога

далі від «МАКу», незважаючи на будь-які їхні психи й ридання. Звісно, сам

він зателефонував Ларрі Віндому, зробив деякі застереження, але к чортам

усі застереження. Він ніколи б не передовірив життя своєї Еллі тому

Товчи-Тузаю. Ніколи.

Перш ніж він встигає зробити два кроки до кабінету, звідти гукає Джером:

— Білле! Холлі! Ідіть мерщій сюди! Здається, я знайшов дещо!

22

Вони стоять за спиною в Джерома, Ходжес зазирає через його ліве плече, Холлі — через праве. На екрані Ходжесового комп’ютера прес-реліз: СИНЕРДЖІ КОРП., СІТІБАНК ТА 3 МЕРЕЖІ РЕСТОРАНІВ

ВЛАШТОВУЮТЬ У «ПОСОЛЬСЬКИХ АПРАТАМЕНТАХ»

НАЙБІЛЬШИЙ НА СЕРЕДНЬОМУ ЗАХОДІ

ЛІТНІЙ ДЕНЬ ШУКАЧІВ КАР’ЄР

ДЛЯ НЕГАЙНОГО ПОШИРЕННЯ. Претенденти на кар’єру в царині бізнесу й

ветерани військових сил запрошуються в суботу, 5 червня 2010 року, на

найбільший у цьому році День Кар’єр. Цей спрямований на подолання рецесії

захід пройде в діловому центрі «Посольські апартаменти» за адресою: Синерджі-сквер 1. Попередня реєстрація вітається, але не є конче

необхідною. Ви відкриєте для себе сотні хвилюючих і високооплачуваних

робочих місць на веб-сайті Сітібанку, у ваших місцевих «МакДоналдсах»,

«Бургер Кінгах» і «Курниках» або на www.synergy.com. Пропонуються робочі

місця: в обслуговуванні й роздрібній торгівлі, в охоронних, сантехнічних

та електричних службах, у бухгалтерії й фінансовій аналітиці, у

маркетингу по телефону, касирами. Ви зустрінетеся з підготовленими, радими допомогти Порадниками в Пошуку Робочого Місця і відвідаєте корисні

семінари, які проводитимуться в усіх конференц-залах. Вхід абсолютно

безкоштовний. Відкриття заходу о 8:00. Візьміть з собою ваші резюме й

одягніться для успіху. Пам’ятайте, що попередня реєстрація прискорить

процес і покращить ваші шанси на знайдення собі саме тієї роботи, яку ви

шукали.

РАЗОМ МИ ПОДОЛАЄМО РЕЦЕСІЮ!

— Що ви на це думаєте? — питається Джером.

— Я думаю, ти вихопив те, що треба.

Велетенська хвиля полегшення прокочується через Ходжеса. Не сьогоднішній

концерт, і не якийсь забитий людьми танц-клуб, і не той матч Малої ліги

між «Дикими качками» та «Байбаками», що відбудеться завтра ввечері. А

саме ця штука в «Посольських апартаментах». Мусить бути, надто перфектно

тут все заокруглюється, щоб шукати іще щось інше. Для божевілля Брейді

Хартсфілда характерна методичність; для нього альфа дорівнює омезі.

Хартсфілд має намір закінчити свою кар’єру масового вбивці так само, як

він її був розпочав — убивством міських безробітних.

Ходжес повертається, щоб поглянути, як це сприймає Холлі, але Холлі вже

пішла з кабінету. Вона знову в кухні, сидить перед ноутбуком Дебори

Хартсфілд, втупившись очима у віконце для пароля. Плечі в неї похилені.

Сигарета на блюдечку поряд з нею дотліла вже до самого фільтра, залишивши

по собі акуратний рулончик попелу.

Цього разу він зважується на ризик торкнутись її.

— Все гаразд, Холлі. Пароль не має значення, тому що ми вже знаємо місце.

За пару годин, коли мусить трохи спасти ажіотаж навкруг тієї справи в

Лоутавні, я збираюсь зв’язатися з моїм старим напарником і все йому

розповісти. Вони запровадять БОЛО на Хартсфілда та його машину. Якщо вони

не впіймають його до ранку суботи, то перехоплять, коли він

наближатиметься до того ярмарку робочих місць.

— І нема нічого, що ми могли б зробити сьогодні ввечері?

— Я про це думаю.

Мається один варіант, хоча там така ймовірність удачі, що практично

дорівнює неймовірності.

Холлі каже:

— А якщо ви помиляєтеся, що це буде той день кар’єр? Що, як він планує

підірвати якийсь кінотеатр саме сьогодні ввечері?

У кухню заходить Джером.

— Холлі, сьогодні четвер, а отже занадто рано для прем’єрних літніх

фільмів. У більшості кінотеатрів сидітимуть хіба що з десяток глядачів.

— Тоді цей концерт, — каже вона. — Може, він не знає, що там будуть самі

лиш дівчата.

— Він мусить дізнатися, — каже Ходжес. — Він істота схильна до

імпровізацій, але це не робить його тупим. Він витратить свій час на

бодай якесь планування.

— Можна мені хоча б ще трішечки часу, щоб я таки спробувала розколоти її

пароль? Будь ласка?

Ходжес кидає погляд собі на годинник. Десять хвилин по четвертій.

— Авжеж. До четвертої тридцяти, годиться?

У її очах з’являється гендлярський блиск.

— До за чверть п’ятої?

Ходжес хитає головою.

Холлі зітхає.

— А ще в мене закінчилися сигарети.

— Вони вас прикінчать, — каже Джером.

Вона кидає на нього невинний погляд:

— Так! У цьому почасти й полягає їхня чарівність.

23

Ходжес із Джеромом їдуть машиною до маленького торговельного центру на

перехресті Харпер-ровд і Ганновер-стрит, щоб купити для Холлі сигарет і

подарувати їй ту приватність, якої вона вочевидь потребує.

Сівши знову в сірий «мерседес», Джером, перекидаючи пачку «Вінстона» з

руки в руку, каже:

— У мене мурашки по тілу від цієї машини.

— У мене теж, — зізнається Ходжес. — Але, схоже, вона ніяк не зачіпає

Холлі, чи не так? Попри всю її вразливість.

— Ви гадаєте, з нею все буде гаразд? Після того як це скінчиться, я маю

на увазі.

Тиждень тому, можливо, навіть пару днів тому, Ходжес відповів би на це

щось ухильне, політкоректне, але відтоді він разом з Джеромом пройшов

через багато чого.

— Певний час, — каже він. — А потім… ні.

Джером зітхає так, як то роблять люди, коли їхні власні похмурі думки на

якісь речі, отримують підтвердження.

— Гадство.

— Йо.

— То що тепер?

— Тепер ми повернемося, віддамо Холлі оці цвяхи до її труни й