Читати книгу - "Квентін Дорвард"

давали. Справді, вбивство діда герцога на мосту Монтеро в присутності батька Людовіка під час побачення, коли вони урочисто погодилися між собою жити в мирі й забути заподіяні один одному кривди, було страшним прикладом для герцога, якби він захотів тепер скористатися з нього.

Проте у вдачі Карла, запальній, зарозумілій, нестримній і жорстокій, не було, за винятком припадків люті, віроломства й ницості — пороків, властивих холоднішим натурам. Якщо герцог не бажав віддавати королю пошани більше, ніж того вимагали закони гостинності, то він не виявляв і наміру порушити її священні межі.

Наступного дня після приїзду Людовіка було призначено парад усьому війську герцога Бургундського, такому численному й так добре озброєному, що Карл охоче показував його своєму могутньому суперникові. І справді, коли він, як васал перед своїм сюзереном, запевняв, що король може вважати всю цю армію своєю, посмішка, яка кривила його губи, і гордий блиск очей показували, що все це пустопорожні слова, бо це прекрасне військо скоряється лише його необмеженій волі і за його наказом готове виступити не тільки на Париж, а й в будь-якому іншому напрямі. Та найбільше дошкуляло Людовікові те, що він пізнав серед цього блискучого війська багато прапорів французького дворянства, не тільки з Нормандії й Бретані, але й з провінцій, безпосередньо підпорядкованих його владі. Всі ці незадоволені з різних причин дворяни приєдналися до герцога Бургундського.

Проте, вірний своєму характерові, Людовік удавав, що не помітив цих незадоволених, хоч насправді перебирав у думці різні способи відколоти їх від бургундців і знов переманити на свій бік. Для цього він одразу вирішив наказати Олів’є й іншим своїм агентам вивідати настрій тих утікачів, які були особливо потрібні королю для здійснення його політичних намірів.

Тим часом сам він енергійно, хоч і дуже обережно, намагався прихилити до себе найзначніших сановників та радників герцога, застосовуючи свої звичайні засоби: надмірно уважне ставленця, тонкі лестощі та щедрі подарунки не для того, щоб, як він запевняв, підкупити відданих слуг свого благородного кузена, а для того, щоб ці слуги допомогли зберегти мир між Францією і Бургундією. Така мета була благородна сама по собі і, без сумніву, сприяла добробуту обох країн та їхніх государів.

Увага такого могутнього та мудрого короля була для дворян дуже принадна, лестощі теж зіграли неабияку роль, а подарунки, які, за звичаєм того часу, бургундські дворяни могли приймати без усякого приниження своєї гідності, зробили ще більше. Під час полювання на дикого кабана, коли герцог, як завжди, виявляючи запал, чи то була серйозна справа, чи просто розвага, захопився переслідуванням звіра, Людовік, котрому не заважала присутність Карла, шукав і знаходив нагоду таємно переговорити наодинці з тими його радниками, які вважалися найвпливовішими при бургундському дворі. Між іншим, він не забув ні про д’Емберкура, ні про де Коміна і, розмовляючи з цими двома видатними особами, досить влучно висловив свою хвалу хоробрості першого й літературному хисту другого — майбутнього історика цієї епохи.

Така можливість прихилити до себе симпатії або, якщо читачеві більше до вподоби, підкупити міністрів Карла була, по суті, основною метою, якої прагнув король, виряджаючися в цю подорож, і, коли б її було досягнуто, він задовольнився, якби навіть йому не пощастило домовитися з самим герцогом.

Тоді між Францією і Бургундією були такі близькі відносини, що більшість бургундських дворян мали або хотіли мати у Франції земельні володіння, і тому всі вони були дуже зацікавлені в особистій приязні короля, від якого залежало вирішення цієї справи. Королеві завдяки своїй спритності в інтригах, щедрості до марнотратства, коли це було необхідно для просування його планів, умінню надати своїм пропозиціям і подарункам пристойного вигляду, пощастило спокусити гордість одних зарозумілих вельмож, підпорядкувавши її корисливим розрахункам, а других справжніх чи вдаваних патріотів запевнити, що він дбає лише про благо Франції і Бургундії; тим часом особисті інтереси всіх цих людей діяли таємно, немов схований механізм машини, і робили на них сильний, хоч і непомітний для сторонніх, вплив. Для кожного Людовік мав напоготові принаду і знав, як її треба подати; він засовував подачку в рукав тим, які були надто горді, щоб простягнути по неї руку, і був певен, що його щедрість, наче роса, яка тихо й непомітно зволожує грунт, свого часу принесе сіячеві багатий врожай чи то добрих послуг, чи принаймні просто доброзичливості.

Отже, незважаючи на те, що Людовік за допомогою своїх агентів вже давно торував собі шлях до двору герцога Бургундського, щоб в інтересах Франції прихилити придворних Карла, йому самому завдяки заздалегідь зібраним відомостям за кілька годин пощастило зробити значно більше, ніж усім його агентам до цього часу.

Людовікові не вистачало ще однієї людини, прихильністю якої він дуже дорожив. Це був граф де Кревкер. Його твердість, коли він останній раз як посол приїжджав до Плессі, не тільки не роздратувала Людовіка, а, навпаки, була основною причиною бажання короля прихилити його на свій бік. Щоправда, він не дуже зрадів, почувши, що графа на чолі свого загону із сотні пікінерів послано на брабантський кордон, щоб, в разі потреби, подати допомогу єпіскопові проти Гійома де ля Марка та незадоволених підданих. Але король втішався думкою, що поява такої сили, а також відповідні накази, послані з надійними людьми, напевне мусять запобігти передчасному вибухові в льєжському єпіскопаті, бо цей бунт, як він передбачав, зробив би його теперішнє становище дуже небезпечним.

Близько полудня весь двір з нагоди полювання обідав у лісі, що було звичайним під час великих полювань. Це особливо було приємно для герцога, який хотів уникнути зайвих формальностей та урочистого церемоніалу, неминучого під час вітання короля. Справа в тому, що знання людської натури, яким так пишався Людовік XI, цього разу зрадило його. Він гадав, що герцог буде надзвичайно улещений його приїздом у Перонну як доказом поблажливості та довір’я свого сюзерена. Але він не зважив на те, що саме ця залежність Бургундського герцогства від французької корони образлива для такого могутнього й багатого государя, як Карл, котрий тільки й мріяв про те, щоб перетворити своє герцогство на незалежне королівство. А присутність Людовіка при бургундському дворі накладала на герцога певні обов’язки, як на васала щодо свого сюзерена, і примушувала виконувати деякі феодальні церемонії і звичаї, що з його гордістю і зарозумілістю здавалися йому принизливими для