Читати книгу - "Забути, щоб згадати, Ольга Обська"

Найт пройшов за медсестрою до палати. Побачивши пацієнтку, зрозумів, що, можливо, це саме те, що потрібно. Жінка була при смерті — мала очевидні ознаки тяжкої дихальної недостатності. Принц мимоволі зітхнув — жахнувся своїм неправильним думкам.

— Чому ви так довго не приходили? — трохи докірливо запитала медсестра, по-своєму розцінивши реакцію «онука». Втім, одразу сама придумала йому виправдання. — Мабуть, живете далеко, так?

— Так, — кивнув Найт. — В іншій... державі.

— Миколко, — тихенько простогнала пацієнтка.

— Миколко, — ще тихіше, зі ще більшою безнадією в голосі.

Очі були заплющені. На обличчі застигла гримаса страждання.

— Я тут, бабусю, — відповів принц.

Він сів на стілець поруч із ліжком і взяв її суху руку у свої. Медсестра делікатно вийшла з палати та зачинила двері.

— Пробач, що так довго не приходив, — Найт провів тильною стороною долоні по щоці пацієнтки.

На краєчках очей Оксани Сергіївни виступили сльози. Зморшки трохи розгладилися. Навіть дихання стало дещо рівнішим. Повіки здригнулися, але відкрити очі не вистачило сил. Невдовзі слабкість позбавила здатності навіть стогнати. Але маска муки зникла з лиця. На ньому тепер було умиротворення.