Читати книгу - "Золотий маг. Книга 1. Зерно"

краще, ніж провести час зі мною? — продовжив наступ Нік.

— Ну… — запнулася Квіта. Було видно, що вона намагається знайти правильну відповідь. Сумнівається. Коливається. — Це порушення правил. Так не можна.

— Щодо правил. Тут тобі вредний чоловічок, Магістр Бат, передав, щоб ти призначила мені покарання за те, що я бентежу його, розгулюючи по Школі не в парадній учнівській формі та без знака. Тому, як бачиш, порушення правил — це мій нормальний стан.

— Так тебе ще й бачили тут? Ну, точно завтра чутки по всій Школі підуть, — засмутилася Квіта. — А про твою неналежну поведінку я тобі вже багато разів казала. Доведеться призначити покарання. Бат такий дотошний, що все рівно не відчепиться. Ну за що мені дістався такий учень?

— Що ти за панікерка? — не витримав голосінь Квіти Нік. — Я новий учень. У мене виникли проблеми.

Я прийшов до свого викладача-куратора, як годиться в Школі. Та й Магістра Бата скоріше буде хвилювати не те, що я тут робив, а призначила ти мені покарання чи ні. І взагалі. Ти можеш хоч на пару годин забути, що ти викладач, а я учень, та згадати, що ти красива молода жінка, а я такий-сякий чоловік. До того ж старший за тебе. Так ти хочеш провести цей вечір зі мною чи ні?

— Хочу, — тихо сказала Квіта і, як здалося Ніку, трохи почервоніла.

— От і добре. Перше правильне рішення. Тільки тобі треба або щось накинути, або перевдягнутися, тому що ми його проведемо не тут, — впевнено сказав Нік, розуміючи, що найскладніше вже позаду.

— Ми що, кудись підемо? — злякалася магеса.

— Не бійся, це поруч. Я впевнений, що нас ніхто не побачить. Припини боятися всього, як маленька дівчинка, — заспокоїв її Нік. — Давай збирайся та прихопи пару пледів, щоб м’якше було сидіти.

Квіта пішла в іншу кімнату, а Нік сів у крісло і став чекати. Пройшло не менше двадцяти хвилин, коли вона повернулася, готова до вечірньої прогулянки. На ній був гарний костюм, але водночас зручний та практичний. Може, це був спеціальний одяг магів для прогулянок або походів. Волосся було зібрано красивим металевим обручем, на якому блищали, судячи з усього, дорогоцінні камені. Виглядала вона приголомшливо.

— Ох, вже ці жінки. Навіть на звичайну вечірню прогулянку збираєтеся, як на урочистий променад, — не втримався він, щоб не вколоти. Але відразу додав: — Ти виглядаєш просто чудово.

— Дякую, — посміхнувшись, відповіла Квіта. — Так куди ми підемо?

— Зараз все взнаєш. Час для пригод, — відказав Нік, але, побачивши переляк на обличчі дівчини, поспішив її заспокоїти. — Жартую. Все буде пристойно та приємно.

Вони вийшли в коридор. Квіта, промовивши заклинання та зробивши рукою магічний знак, закрила свою кімнату і хотіла йти в бік сходів, але Нік її зупинив, потягнувши в протилежний бік, в глибину коридору житлової частини для викладачів.

— Ніку, куди ми йдемо? — пошепки запитала дівчина. Вона постійно озиралася зі страхом, що в будь-яку секунду які-небудь двері відкриються та їх помітять.

— Квіто, ну подумай сама, куди тут можна йти? Ми йдемо в башту. На оглядовий майданчик. Я дуже сподіваюся, що там є місце, де ми можемо спокійно провести час, — не зупиняючись, сказав Нік.

Дівчина не встигла відповісти, як вони підійшли до глухої стіни, в якій були єдині двері. Не ставши уточнювати, чи це ті двері, він просто потягнув за скобу. Двері легко піддалася, зрідка видаючи жалібні скрипи, які відлунювали в порожньому коридорі. Нік заглянув всередину і озирнувся. Нічого особливого не було. Звичайна невелика кімнатка, з якої вгору йшли кам’яні гвинтові сходи. Відразу за дверима на стіні хтось дбайливо залишив у нішах декілька ліхтарів. Передавши один Квіті, другий запалив, щоб освітлити сходи.

— Ніку, тобі не можна в башту, — спробувала зупинити його дівчина. — Вхід у вежу дозволений лише викладачам та деяким співробітникам, а учням заборонений.

— Знову правила. Ти ж знаєш, що я люблю їх порушувати. Тим більше тобі й так доведеться призначити мені покарання. Ну, призначиш за два порушення. Я не ображусь, — посміхнувся та почав підійматися сходами вгору.

Сходинки здавалися нескінченними. Виявилося, що йти по колу не найприємніше заняття. Ще пару кіл сходами і вони потрапили на широкий круговий оглядовий майданчик.

— Ух, щось втомили мене ці сходи. Знав би, що такі довгі і незручні, придумав би інше місце. Старий я вже для таких розваг, — не втримався від обурення Нік. — Одна радість — зі мною красива дівчина.

— Там далі є місце, де можна посидіти, — підказала Квіта та повела його за собою.

— Судячи по шару пилу, тут не часто бувають маги. І тепер я їх розумію. Але все одно я радий, що ми з тобою сюди вибралися. Шкода тільки, що темно. Не видно нічого.

— Якщо звідси дивитися прямо в світлий час, то відкривається вид на море. Воно недалеко тут. Іноді, коли відкрити вікно і дме сильний вітер, то чутно, як хвилі б’ються об берег. А ще видно військову академію та околиці Оера, рибний та торгівельний порт, а далеко вежі королівського палацу. — Квіта підійшла до огорожі і подивилася в темряву.

— Треба буде обов’язково прийти сюди вдень. Хоча зараз теж красиво. Видно, як на горизонті небо зливається з морем, — сказав він. — А подивися, яке небо. Прямо над головою тисячі зірок. Такі великі, яскраві.

— А я вже й не пам’ятаю, коли тут була. Та й взагалі коли виходила із замку і дивилася на зірки, — сумно зазначила магеса. — Коли потрапляєш в Школу, стаєш її заручником.