Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

панічно відступали перед зовсім нечисленним ворогом. Наддніпрянські частини легше піддавалися впливові большевицької пропаганди. Січові Стрільці були відпорніші до цієї пропаганди, бо були свідоміші національно. Тому вони визначалися більшою боєздатністю в порівнянні з відділами наддніпрянськими».[253]

Товариш міністра військових справ за доби гетьманщини, ген. Лігнау, після перегляду стрілецьких казарм в Білій Церкві і частин Січових Стрільців під час їхньої бойової муштри – був ними захоплений і не вагався пізніше казати, що «Січовому Стрілецтву не дорівнювали навіть найкращі колишні російські частини гвардії мирного часу».[254]

Начальник штабу Корпусу СС, ген. Микола Безручко, який впродовж дев'ятьох місяців, аж до розв'язання формації СС, керував її бойовими операціями, висловив в своїй історичній праці такий погляд про організаційні здібності Січових Стрільців: «Група Січових Стрільців в Українській Армії являлася найкраще зорганізованою частиною тогочасної Української Армії».[255]

Історик української революції, близький співробітник М.Грушевського, Павло Христюк подав таку похвальну характеристику Січових Стрільців. «Січове Стрілецтво було дійсно відданим Українській Державності військом: відважним, хоробрим, сміливим, свідомим своєї цілі, повним самопожертви».[256]

Міністер гетьманської влади Дмитро Дорошенко, коли бачив роззброєних німцями Січових Стрільців після гетьманського перевороту, як вони розходилися із казарм, так писав про той момент: «Боляче мені було дивитися на них, гарні то були хлопці, безмежно віддані українській національній ідеї».[257]

Обмежуємося тільки до тих кількох авторитетних голосів, які вірно висловлюють погляд сучасників та їхню думку про Січове Стрілецтво. Бо така була і загальна тогочасна опінія про них серед загалу українського громадянства, без різниці світогляду і політично-партійної приналежности.

Найщиріші вислови признання і пошани та найкращу оцінку отримали Січові Стрільці в історичному дні проголошення соборности Української Народної Республіки.

Того пам'ятного дня Січове Стрілецтво символізувало Велику Ідею всеукраїнської єдности і суверенної державности, освячену Стрілецькою кров'ю, пролитою на їх бойовому шляху, що почався від перших карпатських боїв в 1914 р., а довершився славною перемогою 18 листопада 1918 р. під Мотовилівкою.

У святочному виданні головного київського щоденника «Україна», що його редагував відомий український письменник Володимир Самійленко, в числі 7, під датою: Київ, середа 22(9) січня 1919 року, була поміщена передова стаття, присвячена цій великій події здійснення державної єдности українського народу.

В тій знаменній статті, що є найкращою інтерпретацією державного акту Соборности та найвірнішим висловом тогочасної публічної опінії українського громадянства про його історичне значення, присвячено також щирі і теплі слова признання синам галицької землі, Січовим Стрільцям, за їх віддану і жертвенну працю для України. Була це, в цьому великому і радісному дні, достойна нагорода для всього Українського Січового Стрілецтва, за його вірно виконаний національний обов'язок.

Цей уступ згаданої статті звучить дослівно так: «Галичина була тим захиствим кутком, тим «Пьємонтом України», де могла зберігтись українська національність і розвинутись українська культура. Коли прийшов час будувати державу, Галичани віддали Україні не тільки свої сили, національну свідомість і европейське знання, а й життя. Галицькі Січові Стрільці – їх роля в українському відродженню неоцінима і перед іменами їх будуть схиляти голову всі українці».[258]

V. ЛЮДИ І ПРОБЛЕМИ

Праця і боротьба поза формаціями

Дух Стрілецької спільноти жив і діяв не тільки внутрі громади УССтрілецтва, в його бойових та позафронтових формаціях. Він формував духову істоту кожного окремого УССтрільця, виховуючи його характер та витискаючи на ньому нестерту печать своїх ідейно-моральних і громадсько-політичних принципів. Надзвичайний вплив внутрішнього ідейно-духового життя Стрілецького колективу позначавея на ментальності і поведінці кожного УССтрільця, якому довелося внаслідок різних обставин перебувати окремо поза організованим УССтрілецтвом, а також тоді, коли воно уже перестало існувати. Зокрема, ідеологічні та морально-громадські звички, набуті під час праці і боротьби серед Стрілецької спільноти, ставали немов другою природою кожного її члена, та керували його поведінкою через ціле життя. Лицарські прикмети вояка, готовість до посвяти, глибоке почуття національних обов'язків та активна і жертвенна суспільна праця супроводили кожного УССтрільця, коли він найшовся поза сферою своєї військової формації.

Для прикладу наведемо кілька характеристичних фактів, які, хоч відокремлені, належать до цілости історичного комплексу визвольних ідей та збройних чинів Українського Січового Стрілецтва.

Спершу подаємо деякі приклади про поведінку та діла деяких УССтрільців, яким довелося одинцем або гуртом втекти з російського полону.

При кінці жовтня 1914 р. попав в Карпатах в російський полон студент львівського університету, УСС, Василь Семець, родом з Турчанщинй. По дорозі до полону він втік і за допомогою своїх знайомих київських студентів (в 1913/14 рр. він жив якийсь час в Києві, де займався організацією таємних гуртків молоді середніх шкіл і студентства) – жив нелегально на Україні та працював в революційних студентських організаціях. Був одним із співробітників підпільної газети «Боротьба». Останній рік до революції жив в Москві, де працював як член нелегальної організації Української Партії Соціялістів Революціонерів. Напередодні революції був заарештований царською владою. Після революції виїхав до Києва як делегат на у становчий З'їзд УПСР. Перебуваючи в Києві, він розвинув надзвичайно живу організаційну діяльність в самому Києві і в селах Київської і Подільської губерній. Стає сталим співробітником часопису «Народня Воля». Зі студентом Олельком Поповичем і іншими організує Студентський Курінь, який боровся пізніше під Крутами. Брав діяльну участь в творенні куреня Січових Стрільців і першого дня боїв з большевиками на вулицях Києва – 29 січня 1918 р. як Січовий Стрілець згинув геройською смертю.