Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Розділ LXV
ДУЖЕ ДІЛОВИЙ І ДУЖЕ ПРИЄМНИЙ
Другого дня після зустрічі біля грального столу Джоз вичепурився надзвичайно старанно й пишно і, не вважаючи за потрібне сказати бодай слово про події минулої ночі й спитати, чи не хоче хтось із його супутників прогулятися з ним, дуже рано вийшов з дому і невдовзі вже про щось дізнавався біля дверей готелю «Слон». З нагоди карнавалу там було повно гостей: за столами на вулиці вже сиділи люди, курячи й попиваючи місцеве неміцне пиво, у вестибюлях стояли хмари диму. Містера Джоза, коли він велично спитав каліченою німецькою мовою, де йому знайти особу, яка його цікавила, справили на самий верх будинку - вище за номери другого поверху, де мешкало кілька чужоземних купців, які влаштували там виставку своїх коштовностей та парчі, вище за апартаменти третього поверху, де розмістився штаб гральної фірми, вище за четвертий поверх, який весь найняла славетна мандрівна трупа вольтижерів і акробатів, ще вище, аж до невеличких комірчин на горищі, де серед студентів, комівояжерів, дрібних торговців і селян, що приїхали до столиці на свято, Бекі знайшла собі гніздечко - скромний, брудний куток, де рідко шукала притулку краса.
Бекі подобалося таке життя. Вона приятелювала з усіма пожильцями - з торговцями, професійними гравцями, акробатами, студентами. Вона мала неспокійну, легковажну вдачу, успадковану від батька й матері, що обоє були представниками богеми і за своїми уподобаннями, і за обставинами життя. Якщо під рукою не було якогось лорда, Бекі залюбки розмовляла з його провідником; гамір, метушня, горілчаний дух і тютюновий дим, бундючні манери нужденних акробатів, жаргон обслуги гральних столів, співи і бешкети студентів - увесь цей шарварок, що панував у готелі, подобався Ребеці й розважав її навіть тоді, як їй не щастило і вона не мала чим сплатити рахунок. Тим миліший був їй цей гармидер тепер, коли її гаманець наповнився грішми, які їй виграв учора ввечері Джорджі!
Джоз, порипуючи східцями й сопучи, здолав останній марш, зупинився, трохи відсапався, витер піт і заходився шукати дев’яносто другий номер. Двері навпроти, в дев’яностому номері, були відчинені. Там на ліжку лежав якийсь студент у ботфортах та в брудному халаті й курив довгу люльку. Другий студент, з довгим білявим волоссям, у вишитій шнурами куртці, незвичайно ошатній, але також брудній, стояв навколішки біля дверей дев’яносто другого номера й вигукував у замкову щілину благання, адресовані особі, що перебувала всередині.
- Ідіть геть,- відповів йому такий знайомий голос, що Джоз затремтів.- Я жду когось... До мене зараз прийде мій дідусь. Він не повинен бачити вас тут.
- Ангеле мій, Engländerin! 197 - волав далі студент з білявим волоссям і великим перснем на пальці.- Згляньтеся на нас! Призначте побачення! Пообідайте зі мною і Фріцом у парковому готелі. Буде печеня з фазанів, портер, сливовий пудинг і французьке вино. Ми загинемо з туги, якщо ви відмовитесь!
- Неодмінно загинемо! - підтвердив юний аристократ з ліжка.
Цю розмову й почув Джоз хоч нічого не зрозумів з неї, бо ніколи не вивчав мови, якою її провадили.
- Newmero kattervang dooze, si vous plait, 198 - велично, за своїм звичаєм, сказав Джоз, коли нарешті здобувся на слово.
- Quater fang fooce! - повторив студент і, схопившись на ноги, кинувся до своєї кімнати.
Двері зачинилися, і Джоз почув, як він і його товариш на ліжку зареготали.
Бенгалець стояв, спантеличений цією подією, коли двері дев’яносто другого номера відчинилися самі, і в них з’явилося лукаве, пустотливе обличчя Бекі. Її погляд упав на Джоза.
- Це ви? - мовила вона, виходячи в коридор.- Як я на вас чекала. Стривайте! Ще не заходьте... за хвилину я вас прийму.
За ту хвилину вона сховала в постіль баночку з рум’янами, пляшку з коньяком і тарілку з ковбасою, пригладила коси і врешті впустила свого гостя.
Замість вранішнього халата на ній було рожеве доміно, трохи вилиняле, не зовсім чисте й подекуди поплямлене помадою, зате з широких рукавів виглядали білі, як сніг, гарні руки, а тонкий стан був підперезаний поясом, що непогано відтінював її струнку, тендітну постать. Бекі за руку ввела Джоза до своєї кімнати.
- Заходьте, будь ласка,- мовила вона.- Заходьте, поговоримо. Сідайте сюди.- Вона легенько потиснула бенгальцеві руку і, сміючись, посадовила його на стілець.
Сама вона сіла на ліжко - звичайно, не на пляшку й тарілку, на яких якраз розташувався б Джоз, якби захотів сісти коло неї. Вмостившись там, Бекі завела розмову з своїм давнім обожнювачем.
- Як мало роки змінили вас! - почала вона, ніжно й довірливо дивлячись на нього.- Я впізнала б вас де завгодно. Як приємно серед чужих знов побачити щире, чесне обличчя давнього приятеля!
Правду кажучи, на щирому, чесному обличчі тієї хвилини малювалося що завгодно, тільки не щирість і відвертість. Навпаки, Джоз був неабияк збентежений і спантеличений. Він обвів очима дивну кімнатку, в якій знайшов свою колишню пасію. Одна з її суконь висіла на спинці ліжка, друга - на прибитому до дверей гачку, капелюшок затуляв половину дзеркала, а на піддзеркальнику стояли чудові черевички бронзового кольору. На столику біля ліжка лежав французький роман і стояла свічка - не воскова. Бекі і її хотіла засунути в постіль, але обмежилась тим, що сховала туди ситцевий чепчик, яким, лягаючи спати, гасила свічку.
- Так, я впізнала б вас де завгодно,- повела вона далі.- Жінка ніколи не забуває деяких речей. А ви були першим чоловіком, якого я... якого я побачила!
- Та невже? - здивувався Джоз.- Пожалься боже, що ви кажете! Не може такого бути.
- Коли я приїхала з вашою сестрою з Чізвіка, я була ще майже дитиною,- мовила Бекі.- Як там поживає моя люба Емілія? Ох, її чоловік любив попустувати, і,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей», після закриття браузера.