Читати книгу - ""Каселона". Природний добір, Олена Гриб"

17.3

 

– Коли? – Сем навис над ним, питаючи себе, наскільки далеко готовий зайти. – Ще одного обстрілу ви не переживете. Якщо, звісно, до нього доживете. Здається, птаорі завжди раді поласувати кимось пораненим. Здорове харчування потрібне для виживання, а тутешня популяція, самі розумієте, на межі вимирання. Ви не поспішайте, думайте. Я зачекаю хвилин п’ять.

«І краще б тобі погодитись, бо в жодному разі я не зможу залишити тебе на вірну смерть. Я ідіот, уявляєш?» – Сем примружився, розглядаючи бліде до білизни небо. Він давно вже не намагався орієнтуватись у часі за світилами незнайомих планет, але стара звичка іноді нагадувала про себе.

– Я не зраджу її. – Енлан важко дихав, його квадратна фізіономія вкрилася хворобливим багрянцем. – Мені щиро шкода, Олександре, але я не відповім на ваше запитання. Це неможливо. Вона не винна, що все так обернулося. Їй зіпсували життя, цього вже не виправити.

– Я зіпсував? Коли? Лист любовний невчасно доставив? Перевіз партію бракованих презервативів? Затримав доставку ліків до психіатричної лікарні? Що я зробив не так?!

– Нічого. Розумом вона це розуміє, але їй треба когось звинувачувати, щоби не померти від безмежного горя. Вам просто не пощастило. Кх… Кх… На вашому місці міг бути будь-хто, кх…

– «Селестина»? – Сем не уявляв, що ще могли б йому інкримінувати всерйоз, а «Селестина» – у кожній бочці затичка. – Справді? Той проклятий круїзний лайнер зачепив навіть Імодаліс?

– Кх…

На губах принца з’явилася кров, і Сем зрозумів, що час дійсно закінчується.

Він озирнувся, шукаючи щось, що зійшло б за важіль. Розум нагадав: підняти міцну стіну без справжніх інструментів середньостатистична людина навряд чи зуміла б і за звичайних обставин, а в нинішньому побитому стані навіть намагатися не варто, але Сем умів посилати здоровий глузд куди подалі.

Погнутий шматок арматури здавався перспективним і був у зоні доступності – якраз під убитим птаорі. Поки Сем добирався до нього, попутно відмахуючись від лайса, якому заманулося погратись, секунди бігли неймовірно швидко. Чи м’язи скорочувалися надто повільно, змушуючи витрачати забагато сил на найменше зусилля? Сем волів думати, що це – від спеки, і мине, як тільки він сховається в тінь.

– Я справді не вважаю вас убивцею, – чітко промовив Енлан. – Благаю, пробачте їй. Благаю… Вона в цьому світі одна… Зовсім одна… Кх…

– Кого вона втратила? – Частина свідомості щиро хотіла це знати і готувалася зазнати нападу співчуття, а інша аж захлиналася від обурення, бо жодна втрата не виправдовує злочин. – Це сталося у ресторані? Чи в рубці? Її рідні були серед пасажирів чи екіпажу?

«Навіщо мені це? Я не збираюся жаліти ненормальну, що ледве мене не вгробила і пообіцяла винищити всіх моїх друзів», – Сем зосередився на арматурі і не відразу звернув увагу на тишу.

Навіть лайс замовк. Застиг, притулившись до землі, напружено вдивлявся в небо…

Флаєр. Поки що не більший за крапку, але будь-хто зрозуміє, куди прямує його команда.

Сем прискорив крок, починаючи підозрювати, що ситуація безвихідна. Час – головний ключ до успіху, та його, як на зло, немає.

– Якщо поліція встигне першою… – Принц знесилено відкинувся на гарячий, поритий дрібними уламками пісок. – Записи не знищено. Там тільки відео… Ми мирно розмовляємо і раптом ви кидаєтеся на мене… А потім усе зруйновано й знаходять мій труп… Висновки очевидні. Біжіть, ховайтеся, забудьте про нас! Відтепер ви справжній злочинець. Будь-яку вашу заяву висміють.

– До трупа ще не дійшло, – огризнувся Сем, порівнюючи наслідки від прибуття поліції і від появи армії сектантів. Чомусь шанувальники Сестрички Лу спричиняли менше побоювань. Вони хоча б убивали без фантазії. – Та й я вибухнув у космопорту Версани. Щось придумаю.

– Не шукайте її. Я витягну вас звідси, якщо поклянетесь забути про неї.

– Ну вибачте, цього року день заманливих пропозицій перенесли на тридцяте лютого за земним календарем. – Стіна і не думала піддаватись, і її залізобетонна впертість не сприяла покращенню настрою. – Я можу пообіцяти не переслідувати вашу даму серця, принце, якщо ми з Катею зникнемо з цієї клятої планети без наслідків, але доти відступати не збираюся. Чорт! – Арматура розламалась якраз посередині, ніби її виготовили з картону. – Вам явно не щастить.

– Обіцяєте? – голос Енлана дрижав.

– На Імодаліс ми не повернемося, гарантія стовідсоткова, а для інших світів у вашої подруги руки закороткі, чи не так?

Обличчя принца змінилося. Сем бачив, що Енлан переживає цілу гаму суперечливих почуттів і щось вирішує для себе, але не міг зрозуміти, наскільки це погано.

– Я кажу правду, принце. Якщо ваша ненормальна любов усього життя дасть нам спокій, я заплющу очі на минуле, тому що фінансування справедливості «Каселоні» не по кишені. Хоча про що ми взагалі? Якщо той флаєр – поліція, вас врятують, а мені кінець, якщо секта, то кінець нам обом. Сподіваюся, вашу шалену леді це засмутить.

Енлан хмикнув і знову розкашлявся. Цього разу кров’ю.

– Вона і не помітить, що я зник, – сказав, уривчасто дихаючи. – Я для неї нічого не значу. – Він незграбним рухом витяг із нагрудної кишені ідентифікаційну картку і шпурнув у напрямку Сема. – Беріть свій щасливий квиток і йдіть на південний берег. Там є стара яхта. Морська. Для доступу вистачить документів. Пливіть до Тікоміти. У порт. Космопорт, кх-кх… На яхту, Олек… кх… кх… На космічну яхту, Олександре. Доступ – моя кх… карт… кх… Картка. І код: сім трійок. Але якщо не стримайте слово, я дістану вас із того світу, клянусь.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍