Читати книгу - "Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів"

бачу ті самі джинси і той рюкзачок,

І від радості зжимаю у кишені кулачок.

Ще чоловік п’ятдесят у вагон забігає,

Мене розмазує по тобі, ніби маслом коровай,

І я чекаю в душі на зупинку «Хрещатик»,

Щоби вибратись наверх і навіть пози не міняти.

Приспів (2).

Не думай про завтра

Ти знаєш, не переживай,

Все буде добре!..

І навіть в іншому житті

Ми будем двоє!

Одінь для мене, як в той раз,

Своє краще плаття,

І будем на білому піску

З тобою лежати.

Приспів:

Не думай про завтра,

Це за тисячу років,

А я завжди поряд!

І що таке щастя —

Не знають мільйони,

А ми його творим!

Давай ще сьогодні

Покажемо людям,

Як треба любити!

Не думай про завтра,

Ще так багато треба зробити.

Сідай зі мною на диван

Моєї машини,

Давай подивимось на світ,

Як ніби з вітрини.

У нас тут свій маленький рай

Незрозумілий,

Захлопни двері, не питай,

Коли ми приїдем...

Приспів:

Не думай про завтра,

Це за тисячу років...

І що таке щастя —

Не знають мільйони...

Давай ще сьогодні

Покажемо людям,

Як треба любити!

Не думай про завтра,

Ще так багато нам

Треба зробити.

Місця щасливих людей

Можливо, треба було жити, як всі,

А я хотів інакшим бути завжди —

Так скучно плисти по течії з ними...

Можливо, я не дав тобі теплоту,

І ти не знаєш погляд через фату. —

Логічно. Як можна було з тим жити?

А пам’ятаєш

Метро нічного Берліна

І наші тіні на стінах —

Місця щасливих людей?

А пам’ятаєш

Балкон під небом Мадріда

І на трибунах Коріди

Місця щасливих людей?..

Тягуча павутина зйомних квартир

І дві душі, пробиті сотнями дір,

Так страшно, коли не знаєш, що завтра...

Тепер я оглядаю знаки, часи

І знаю ціну світлої полоси —

Не варто шукати винних крім себе...

А пам’ятаєш

Страшенний шторм на Мальдівах,

На фотках ніс обгорілий,

Місця щасливих людей?..

А пам’ятаєш

Старий кабак на Бродвеї,

Цибуля, сир і печеня,

Місця щасливих людей?..

Я наперед ніколи не вивчаю маршрут,

Мені не важливо, тільки б ти була тут,

Все рівно куди нас понесе вітер...

В житті не важливий сигнал GPS,

Якщо не один ти рюкзак свій несеш,

То знайдеш для себе десь-таки місце.

А пам’ятаєш

Велосипеди в Парижі,

І в Закопаному лижі,

Місця щасливих людей?..

А пам’ятаєш

Наш Новий рік в електричці

І Лондон, як на відкритці,

Місця щасливих людей?..

А пам’ятаєш

Холодне пиво Стокгольма,

І знову ми були двоє,

Місця щасливих людей?..

А пам’ятаєш,

Як я втікав з інститута,

Щоби з тобою побути

І до сих пір я тут є!..

А пам’ятаєш?..

Сліди

Вулиці міста засипані снігом,

По снігу люди бігали,

Ходили собі цілий день хто куди,

Без задньої думки лишали сліди.

Кожен слід — інша людина,

Інша секунда, інша година.

Цікаво, якщо по слідах цих піти,

Куди вони можуть мене привести?

Приспів:

Сумно, коли нема...

Холодно, коли зима...

Напевно, щоб було знов чарівно,

Має бути часом Сумно, коли нема...

Холодно, коли зима...

Напевно, щоб було знов чарівно,

Має бути сумно...

Люди ходять по своїх маршрутах,

Зустрічаються то там, то тут.

Рідше, частіше, як на світлофорах,

Часом кивають, а часом говорять,

Часом дороги їх паралельні.

Вечір, ніч, ранок і день,

Люди до себе, як сніг, прилипають,

Сліди розійшлися — і люди скучають...

Приспів.

Люди є різні, їх так багато,

А по слідах ти не можеш впізнати.

За ким ти підеш і як воно буде?

Далеко зайдеш чи скоро забудеш?

Сліди є маленькі і є глибокі,

На декілька днів і на тисячі років.

Хочеться так наступати на землю,

Ніколи не мріючи, щоби їх стерли...

Приспів.

Сумно...

Холодно...

Напевно...

Сумно... Сумно...

Холодно...

Напевно, щоб було знов чарівно,

Має бути сумно!..

Мам

Я завжди мріяв написати пісню про маму,

Але різні поети всі слова вже сказали.

І я не хотів повторити когось із них.

Я біля свої мами буду завжди маленьким,

І як тільки покличе, прибіжу скоренько,

Тому я їй і написав ці слова як міг.

Приспів:

Мам,

Ти мене вибач, шо я став дорослий

І вже минула сорок третя осінь,

Як я побачив перший раз свій дім.

Мам,

А можна я до тебе завтра приїду

І ми на кухні не одну годину

Собі на різні теми «посидим»?

Я, може, трохи пізно став її розуміти

І не часто дарував на день народження квіти.

І були часи, коли я тижнями їй не дзвонив.

І кожен раз, коли вона мене обіймає

І разом із татком все про внучку питає —

Я з радості плачу, що маю живих батьків.

Приспів.

Я дуже дякую тобі за то, шо я вмію,

І дякую тобі за то, шо я розумів

Ті речі, яких не