Читати книгу - "Учень убивці"

винен. Врешті Роуд вийшов з покоїв і повернувся з Кобом. Здавалося, минула ціла вічність.

Я погано чув їхню розмову крізь підлогу, але впізнав голос Регала. Він розповів Кобу про те, що я маю сьогодні зробити. Коли я впевнився в цьому, то виліз зі свого сховку й пішов до себе. Там я зробив усі необхідні приготування, нагадавши собі, що я людина короля. Так я говорив Веріті. Потому тихо пішов палацом. У великій залі прості люди спали на підлозі, підстеливши килимки. Вони лежали навколо помосту, зайнявши найкращі місця для того, щоб завтра дивитися, як присягатиме їхня принцеса. Я проходив серед них, але вони навіть не поворушилися. Так багато недоречної довіри!

Покої аристократів розміщувались аж у задній частині палацу, найбільш віддаленій від головного входу. Там не було варти. Я пройшов повз вхід до покоїв короля-відлюдника, двері Раріска й підійшов до покоїв Кеттрікен. Її двері було оздоблено зображеннями співочих птахів та жимолості. Я подумав, що блазневі дуже сподобалося б. Тихенько постукав і почекав. За кілька секунд, які здалися мені вічністю, постукав знову.

Я почув шарудіння босих ніг, двері скрипнули, і Кеттрікен відхилила запону. Її волосся було заплетене в косички, але кілька чудових локонів спадало на обличчя. Довга біла нічна сорочка підкреслювала її красу, і принцеса здавалася такою ж блідою, як і блазень.

— Ти щось хотів? — сонно спитала Кеттрікен.

— Лише дещо запитати.

Дим досі крутився в моїй голові. Я хотів усміхнутися, щоб здаватися дотепним і винахідливим. «Яка бліда красуня», — подумав я, але відігнав цю думку. Вона чекала.

— Якби я сьогодні вбив вашого брата, — обережно запитав я, — що б ви зробили?

Вона навіть не подивилася у відповідь.

— Звісно, вбила б тебе. Принаймні вимагала б цього, бо так було б справедливо. Оскільки я тепер прив’язана до вашої сім’ї, то не можу проливати крові.

— Але хіба б ви поїхали на весілля і вийшли заміж за Веріті?

— Ти не хочеш зайти?

— У мене немає часу. Ви б вийшли заміж за Веріті?

— Я присягалася перед Шістьома герцогствами, що стану їхньою королевою, і давала присягу своїм людям. Завтра я присягну королю-в-очікуванні, а не чоловікові, якого звуть Веріті. Та навіть якби було інакше, то, як гадаєш, що б мене пов’язувало більше? Я вже й так пов’язана. Це не лише я вирішила, а й мій батько та брат. Я б не хотіла виходити заміж за чоловіка, який наказав убити мого брата. Але я присягала не чоловікові, а Шістьом герцогствам. Мене віддали туди в надії, що я допоможу тим людям. Тому я повинна їхати туди.

Я кивнув.

— Дякую, моя леді. Пробачте за те, що потурбував ваш спокій.

— А куди ти зараз ідеш?

— До вашого брата.

Вона залишилась стояти у дверях, а я повернувся до покоїв її брата. Я постукав і почекав. Напевне, Раріск спав досить сторожко, бо набагато швидше відчинив двері.

— Можна увійти?

— Звісно.

Ввічлива відповідь, як я й очікував. Я ледь не зіпсував свого рішучого вигляду, бо мене душив сміх. «Чейду б це не сподобалося», — подумки нагадав собі й відігнав усмішку.

Я зайшов, і він поправив за мною запону.

— Вип’ємо вина? — запитав я.

— Якщо маєш охоту, — промовив Раріск. Він був здивований, але поводився ввічливо. Я сів на стілець, доки він відкривав карафку й наливав нам вина. На його столі теж стояла ще тепла курильниця. Я ніколи не бачив, щоб він так відпочивав до цього. Напевне, принц гадав, що безпечніше чекати, доки він сам у своїх покоях. Але ж не можна передбачити, коли до тебе прийде вбивця з кишенею, повною смерті. Моє обличчя скривилося в дурній посмішці. Раріск наповнив два келихи. Я нахилився вперед, показавши йому свій згорток паперу. Акуратно висипав його у вино, взяв келих, збовтав його, щоб отрута добре розчинилася, і подав Раріску.

— Бачите, я прийшов вас отруїти. Ви помрете, а Кеттрікен уб’є мене. А потім вийде заміж за Веріті.

Я підняв свій келих і зробив ковток. Яблучне вино. Напевно, привезли з Ферроу як подарунок на весілля.

— А що дістане Регал?

Раріск з огидою поглянув на свій келих і відставив його. Він узяв келих з моїх рук і відпив, а потім сказав:

— Він хоче тебе позбутися. Гадаю, йому не подобається твоє товариство. Він був дуже люб’язний зі мною: підніс багато дарунків як мені, так і моєму королівству. Але якщо я помру, то Кеттрікен стане єдиною спадкоємицею престолу Гірського королівства. Це допоможе Гірському королівству, чи не так?

— Ми не можемо захистити навіть ті землі, які у нас є. Гадаю, Регал вважав би, що це на користь Веріті, а не королівству.

Я почув шум за дверима.

— Це Коб, який повинен застукати мене, як я трую вас, — припустив я, встав і відхилив запону. Повз мене у приміщення забігла Кеттрікен.

— Він прийшов, щоб отруїти тебе! — кинулась вона до Раріска.

— Знаю, — серйозно промовив той. — Він підсипав отруту у вино. Тому я й п’ю з його келиха. — Раріск наповнив келих із карафки і простягнув їй. — Це яблучне, — припросив він, коли вона заперечно похитала головою.

— Не бачу нічого смішного, — відрізала принцеса. Ми з Раріском переглянулись і посміхнулись, як дурні. Це все дим.

Раріск приязно всміхнувся:

— Ось що: Фітц Чівелрі зрозумів, що сьогодні він труп. Дуже багато людей знають, що він убивця. Якщо він уб’є мене, то ти вб’єш його. Якщо ж він цього не зробить, то як йому повертатись додому до свого короля? Навіть якщо король йому пробачить, то половина придворних знатиме, що він убивця, тому він стане непотрібний. А такі бастарди зазвичай заважають аристократам.

Раріск закінчив свою промову й випив келих до дна.

— Кеттрікен сказала, що навіть якби я тебе сьогодні вбив, вона все одно присягнула б Веріті завтра.

Знову він не був здивований.

— А чого вона досягне своєю відмовою? Лише неприязні з боку Шістьох герцогств. Вона порушить присягу своєму народу, що є великим безчестям. Тому стане вигнанкою. А мене це не поверне.

— Хіба люди не будуть проти того, щоб віддати її заміж за такого чоловіка?

— Ми спробуємо, щоб вони про це не дізналися, принаймні Ейод та моя сестра намагатимуться. Невже все королівство повинно воювати